Дунайський біосферний заповідник

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

Факультет природоохоронний

Кафедра екологічного права  та контролю

 

 

Реферат

з дисципліни: «Заповідна справа»

на тему: «ДУНАЙСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК»

 

 

Виконала: ст. гр. Е – 30

Лябах О.В.

Керівник: Мінічєва Г.Г.

Реферат  перевірений

та допущений до захисту

 ”____”___________________2012р.

 

 

 

Одеса 2012

ЗМІСТ

 

1ТЕРИТОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ.........................................................3

2 КЛІМАТ, РЕЛЬЄФ, ГЕОГРАФІЯ, ГІДРОЛОГІЯ ЗАПОВІДНИКА………....7

3 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ...…………..…….……9

3.1 Вторинна дельта….………………………….………….……….........9

3.2 Стенцівсько-Жебриянівські плавні.………………………………..12

3.3 Острів Єрмаків………………………………………………………14

3.4 Жебриянське пасмо…………………………………………………15

3.5 Озеро Сасик…………………………………………………………19

3.6 Джантшейський лиман……………………………………………...22

4 СЛУЖБА ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ ТЕРИТОРІЇ ДБЗ.……………….….....24

5 НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ…….………………………………………….……25

 

1ТЕРИТОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ

 

Дунайський біосферний заповідник — самостійна природоохоронна та науково-дослідна установа. Розташований на крайньому південному заході України, на території Кілійського та Татарбунарського району Одеської області. Адміністрація знаходиться в м. Вилкове. Структура установи відповідає вирішенню головних завдань, а саме – діють науково-дослідний відділ комплексного моніторингу екосистем, служба державної охорони заповідника, відділ екологічної освіти і туризму та господарчий відділ. Заповідник підпорядкований Національній академії наук України.

Загальна площа дельти Дунаю складає біля 5640 км², в тому числі 1200 км² припадає на українську частину. Дунайський біосферний заповідник, площею 50252,9 га, займає її приморську зону. Дунайський біосферний заповідник почав своє існування як філія Чорноморського заповідника в 1976 році. В 1981 році на базі Дунайської філії Чорноморського заповідника було створено природний заповідник "Дунайські плавні" площею14851 га.

Дунайський біосферний заповідник був створений Указом Президента України № 861/98 від 10.08.1998 р. на базі природного заповідника "Дунайські плавні" і його площа становила 46402,9 га. В 2004 році Указом Президента України № 117/2004 від 02.02.2004 р. територія заповідника була розширена до 50252,9 га.

 
Картосхема Дунайського біосферного  заповідника

Сучасне зонування Дунайського  біосферного заповідника:

• Заповідна зона (15134,27 га) – приморська частина дельти Кілійського гирла (на базі території колишнього природного заповідника “Дунайські плавні”) та східна частина о. Стамбульський.
• Зона регульованого заповідного режиму (7234,56 га) – Стенцівсько – Жебриянівські плавні.
• Буферна зона (19049,19 га) – частина дельти Кілійського гирла, південна частина о. Єрмаків та ділянка Чорного моря.
• Зона антропогенних ландшафтів (8834,88 га) – вершина водосховища Сасик, Джантшейський лиман, Жебриянська гряда, північна частина о. Єрмаків та частина дельти Кілійського гирла та територія рибних ставків в районі с. Ліски.

Сучасне зонування заповідника

2 КЛІМАТ, РЕЛЬЄФ, ГЕОГРАФІЯ, ГІДРОЛОГІЯ ЗАПОВІДНИКА

 

Клімат заповідника помірно  континентальний з відносно короткою і теплою зимою та тривалим жарким літом. Зима найчастіше триває з середини грудня по першу декаду березня. Літо починається у першій декаді травня та триває до третьої декади вересня. Середньомісячна температура найспекотнішого місяця (липня) становить 23°С з абсолютним максимумом в 39°С. Середньомісячна температура січня коливається від -1°С до -5°С. Річна амплітуда середньодобових температур сягає 41,5°С, а абсолютна - 70°С. Тривалість сонячної радіації перевищує 2300 год./рік. Безморозний період триває до 200 діб, вегетаційний - до 235-245 днів.

Річна сума опадів коливається в діапазоні від 300 до 700 мм, і в середньому становить близько 400 мм. Випаровуванність звичайно в два рази перевищує кількість опадів і становить біля 800 мм/рік. Середньорічна температура води в дунайських руслах складає 12,7°С. Річкові води найбільш прогріті в липні-серпні, коли їх температура в середньому становить 24,1°С з максимумом в 27,6°С.

Рельєф заповідника рівнинний, поверхня майже горизонтальна з невеликим підвищенням в північній частині. Найбільш високими природними елементами території є піщані дюни Жебріянської гряди, приморські та прируслові гряди. За останні десятиріччя в результаті складування ґрунту від інтенсивних днопоглиблювальних робіт в півничній частині дельти в районі порту Усть-Дунайськ виникли штучно підвищені рельєфні елементи.

В гідрологічному плані дунайська  дельта має добре розвинену систему  рукавів першого та другого порядків. При цьому міжруслові дельтові острови  мають блюдцеподібну форму за рахунок підвищених прируслових (сформованих в результаті відкладів мулу в повеневий період на берегах водотоків) та приморських (виникли внаслідок хвильової активності моря із морського піску та твердого стоку ріки) природних позитивних елементів дельтового рельєфу.

Гідрологічний режим заповідних територій майже повністю зумовлений гідрологією Дунаю. Протягом року ріка приносить в гирлову область в середньому близько 203 км³ води. На Кілійський рукав, який живить заповідні угіддя, припадає 49% цього об`єму. Рівень води в дельті значно змінюється по сезонам. Найбагатоводніші місяці - квітень, травень і, частково, червень. Найменший стік припадає на вересень - жовтень. Підвищення фонового рівню Чорного моря, яке спостерігається в останні десятиріччя, поширилося і на дельту Дунаю. Так, за період з 1963 по 1992 роки він біля міста Вилкове (18 км від моря) зріс на 17 см.

На рівень води в дельті Дунаю значно впливають згінно-нагінні вітрові явища. В виключних випадках під їх впливом вода в дельті може підніматись на метр і навіть більше. При цьому підсолена морська вода в придонному шарі нерідко досягає м. Вилкове.

 

3 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ

 

3.1 Вторинна дельта

Серед великих річок Північно-Західного  Причорномор’я тільки Дунай формує дельту висунення. Вторинна або морська  дельта починається на 18-ому кілометрі  Кілійського рукава (0 км Дунаю рахується  від моря). Кілійський рукав розділяється на Очаківський та Старостамбульський рукави, останній за гідролого-морфологічними характеристиками є головним. В свою чергу, ці рукави поділяються на рукави нижчого порядку – Полуденний, Анкудинів, Бистрий, Восточний, Лімба  та інші.

Разом з численними рукавами тут представлена система внутрішніх прісноводних та відкритих приморських  водойм. Всі вони мілководні з глибиною до 2-х метрів. Прісноводні внутрішні  водойми (кути) утворюються з відокремлених  від моря косами морських заливів. Кути Потапівський, Великий та Малий Лазаркіни, Делюків, Лімба, Ананькін, Гнилий є унікальними  природними утвореннями. Вони сповнені життя, їх видове різноманіття є найбільшим серед усіх інших екосистем дельти Дунаю. В кутах розвиваються асоціації  рідкісних рослин таких як водяний  горіх (Trаpa nаtans), біле латаття (Nymphaеa аlba), кубушка(Núphar lútea), болотоцвітник щитолистний (Nymphoides peltata), сальвінія плаваюча (Salvínia nátans),мешкають сотні видів водних безхребетних, які є кормовою базою риб, які тут мешкають. Масовими видами є олігохети (Potamotrix hamoniensis, Limnodrilus claparedeanus, Nais) та інші, личинки хірономід (Chironomidae), бабок (Odonata), жуків (Coleoptera), клопи (Hemiptera) та п’явки (Hirudinea). Деякі види є рідкісними і занесені до Червоної Книги України, наприклад личинка бабки анакс імператорский (Anax imperator).

Наймасовішими видами риб  в прісноводних кутах є карась (Carassius auratus gibelio), краснопірка(Scardinius erythrophthalmus), в’юн (Misgurnus fossilis), щука (Esox lucius), сом (Silurus glanis), окунь (Perca fluviatilis).

Серед амфібій та рептилій звичайними видами є вуж звичайний (Natrix natrix), черепаха болотна (Emys orbicularis), жерлянка (Bombina bombina), квакша звичайна (Hyla arborea) жаби озерна (Pelophylax ridibunda), ставкова (P. lessonae) та їстівна (P. esculenta).

Водоплаваючих птахів на території  заповідника нараховується біля 120 видів, наймасовішими є гуска  сіра (Anser anser), лебідь-шипун (Cygnus olor), лисуха (Fulica atra), різні види качок, чапель, куликів, чаєк (Larus) та крачок (Sterna). З рідкісних видів зустрічаються пелікан кучерявий (Pelecanus crispus), пелікан рожевий (Pelecanus onocrotalus), червоновола казарка, косарик (Platalea leucorodia), огар (Tadorna ferruginea), орлан-білохвост (Haliaeetus albicilla) та інші.

Завдяки гарній кормовій базі та наявності затишних схованок, територія  має важливе значення для великої  кількості птахів водно-болотного  комплексу як під час міграцій, так і під час гніздування. На цих територіях протягом року зустрічається  біля 250 видів птахів, що складає  майже 90% видового складу орнітофауни  ДБЗ в цілому. Ці території мають  велике значення насамперед для гніздування птахів ряду Ржанкоподібних (Charadriiformes). На території коси Нова Земля в 2007-2011 рр. відмічено гніздування 11 видів птахів цього ряду (7 з яких занесені до Червоної Книги України). Загальна кількість птахів, які гніздяться на цих територіях в окремі роки сягає біля 10 тисяч пар. Загальна кількість «червонокнижних» птахів, які були відмічені на території протягом року сягає 52 видів, що становить 60% видів птахів, які внесені до Червоної Книги України.

Найбільша кількість птахів водно-болотного комплексу під  час сезонних переміщень зустрічається  на приморських косах та мілинах, які їх оточують, а саме на косі Нова Земля, Пташина і Тарановій. Крім цього на території коси Нова Земля і коси Таранової знаходяться численні колоніальні поселення птахів ряду Ржанкоподібних, які є одними з найкрупніших в Придунав’ї.

З видів ссавців, які охороняються, в приморській частині дельти досить часто можна зустріти видру (Lutra lutra), норку європейську (Mustela lutreola), дикого лісового кота (Felis silvestris), а в  прилегій акваторії дельфінів: афаліну (Tursiops truncatus), морську свиню (Phocoena phocoena) та дельфіна-білобочку (Delphinus delphis). Масовими видами ссавців є дикий кабан (Sus scrofa) і такі вселенці як собака єнотовидний (Nyctereutes procyonoides), ондатра (Ondatra zibethicus), а  з 2009 р. з’явились шакали (Canis aureus), які  все більше і більше розповсюджуються.

Головною проблемою прісноводних кутів є їх значне заростання зануреними макрофітами, що викликає замори через  нестачу розчиненого у воді кисню, «цвітіння» води, утворення на дні  потужного шару рослинних залишків. Причиною цього є наслідки потрапляння  в Дунай стоків з полів, насичених  добривами, великою кількістю органіки, яка потрапляла в Дунай разом з залишками мінеральних добрив з полів у в 80-их роках минулого сторіччя.

До одамбування своєї  значної частини в середині ХХ сторіччя вся давня лагуна між  Рені і піщаними барами нижче Вилкове  в період щорічних повіней повністю затоплювалась, промивалася, основна  частина наносів виносилась і  відкладалась в передньому краї дельти. Після одамбування сюди стало  потрапляти менше води, седиментів та біогенів. Це стало причиною зменшення  швидкості вертикального наростання внутрішніх ділянок дельти, що сприяє згладжуванню рельєфу та розростанню  очеретяних заростей.

На передньому краї дельти існує система солонуватоводних водойм - Бадика, Дурний, Солоний, Курильські мілини та інші. На виході кожного рукава в море формуються відкриті заливи з нестабільною солоністю. Вони мають однойменні з рукавами назви, наприклад Восточний, Бистрий, і дуже мілководні. Сюди окрім величезного обсягу води, розчинених біогенів і наносів, Дунай щорічно виносить до 200 000 тон прісноводного планктону та інших прісноводних істот, які гинуть в солоній воді та осідають на дно.

В умовах багатих на органіку естуаріїв вціліла і розвивається реліктова фауна понто-каспійських  безхребетних (ракоподібних з родів Gammaridae, Mysidae, Cumacea, Pontogammaridae), також тут розмножується та харчується величезна кількість риб і птахів. Зустрічаються такі цінні види риб як осетер російський (Acipenser sturio), білуга (Huso huso), лосось дунайський (Hucho hucho), чоп великий (Zingel zingel), чоп малий (Zingel streber), умбра (Umbra krameri). До промислових видів відносяться оселедець чорноморський (Alosa kessleri pontica), сазан (Cyprinus carpio), сом (Silurus glanis) та інші.

Всі разом ці процеси мають  вирішальний вплив на формування біологічної продуктивності північно-західної частини Чорного моря та на живі ресурси Дунаю.

 

3.2 Стенцівсько-Жебриянівські плавні

Це досить цінний природний  комплекс Дунайського біосферного  заповідника, включений в його склад в 1998р.

В 70-80 рр. Стенцівсько-Жебриянівські плавні були достатньо обводненими. Велика кількість внутрішніх озер між собою були сполучені протоками та каналами, що забезпечували постійний водообмін. В той період були сформовані ідеальні умови для існування безхребетних тварин, розмноження плазунів та успішного нересту риб. Для багатьох видів птахів сформувалася стійка харчова база. В окремі роки в СЖП гніздилися такі рідкіснівиди, як коровайка та косар. Чисельність косаряся галадо 200 пар, коровайки - до400 пар. Цікаво, що за роки несприятливих екологічних умов в інших районах межиріччя Дунай - Дністер, сюди переміщалися цілі гніздові угруповання. У 1991році вплавнях відзначено гніздування малого баклана.

Але поступово екосистема СЖП почала деградувати: почалися інтенсивні процеси евтрофікації, все частіше почали спостерігатися замори риб; озера та протоки почали заростати вищою водною рослинністю, зменшуючи тим самим площу відкритого водного дзеркала. В результаті цього процесу зменшилась кількість птахів водно-болотного комплексу, як під час сезонних міграцій, так і під час гніздування. Зникли колонії косаря, коровайки та малого баклану. Причиною деградації стало декілька чинників: негативно сказалося будівництво дамб вздовж каналу Дунай-Сасик, що порушили цілісність гідрорежиму плавнів та практично ізолювали їх на дві незалежні частини; причиною деградації стало віддамбування плавнів наприкінці 60-х років та робота в неналежному чинні старих шлюзів. Поступове штучне підняття рівня води призвело до збільшення товщі кореневищ очерету та накопичення органіки, а частина ділянок почала взагалі осушуватися. Віддамбовані плавні з їхнім зарегульованим рівнем зараз практично є штучно екосистемою, для підтримки якої в нормальному стані необхідні значні кошти та масштабні відновлювальні роботи.