Антропогенний вплив на біосферу

   Антропогенний вплив на біосферу

   Еволюція  взаємовідносин людини й природного середовища.

   Вплив діяльності людини на довкілля:

   - Демографічні проблеми і можливості  біосфери;

   - Демографічні проблеми України;

   - Урбанізація та її негативні  наслідки;

   - Основні джерела антропогенного забруднення довкілля;

   - Радіоактивне забруднення;

   - Шумове забруднення;

   - Основні методи визначення забруднень.

   Соціоекологічні проблеми літосфери

   - Вплив діяльності людського суспільства  на геологічне середовище;

   - Ґрунт — важливий компонент біосфери;

   - Вплив господарської діяльності  на ґрунт;

   - Сучасний стан ґрунтів України  та шляхи його поліпшення.

   Міжнародний досвід і міжнародне співробітництво  у сфері охорони навколишнього  природного середовища. Екологічне виховання  населення

   Механізм управління процесом природокористування;

   Екологічний моніторинг;

   Міжнародне  екологічне співробітництво

   1. Еволюція взаємовідносин  людини й природного  середовища.

   Близько 5 млрд. років тому сформувалася літосфера (вік найдавніших знайдених порід  — 4,5 млрд. років). Первинний океан (гідросфера) виник, можливо, близько 4млрд.. років тому, оскільки найдавніші осадові породи, утворення яких можливе в той час тільки у воді, мають вік 3,9 млрд.. років.

   Найдавніші  рештки мікроорганізмів знайдено в  гірських породах, датованих 3,2млрд.. років тому. З млрд. років тому температура повітря досягала 70oC, і за таких умов могли існувати лише бактерії та ціанеї (синьо-зелені водорості).

   Бурхливий розвиток органічного світу на Землі, освоєння рослинами і тваринами  континентів відбулося лише 0,5—0,4 млрд.. років тому. Отже, географічна оболонка Землі тривалий час була абіотичною (неживою) геосистемою, в якій відбувався геологічний кругообіг речовин у вигляді взаємопов'язаних фізичних та хімічних процесів.

   Розвиток  земної рослинності зумовив збільшення вмісту кисню в атмосфері та поживних речовин в грунтах, а також появу великих тварин. Активно змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла біосфера. Величезне значення мав біологічний обмін речовин, в який включився і геологічний, що суттєво його трансформував.

   З розвитком органічного світу  абіотична геосистема поступово  перетворилася на глобальну екосистему — біосферу, що складається з  двох взаємодіючих підсистем — неживої (абіотичної) і Живої (біотичної).

   Обмінні речовинно-енергетнчні процеси у  цін новій системі були значно видозмінені. Для утворення біосфери вирішальне значення мала поява на землі рослинності, яка містить  хлорофіл. Подальший процес еволюції живих організмів призвів до появи  людини — найвищого біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу.

   З появою людей на Землі почався  вплив їхньої діяльності на кругообіг  речовин та енергетичний обмін у  біосфері. На відміну від інших  організмів людина — це особливий  біологічний вид, який впливає на природу не лише процесами обміну речовин у живій природі, тобто біологічним обміном, а й трудовою діяльністю. Вплив її пов'язаний не тільки з ростом народонаселення, а з Технічною оснащеністю та вмінням організовувати працю.

   Аналіз  результатів різноманітних наук, зокрема археології, антропології, історії, географії, дозволив проф. Г.О. Бачинському (1993) стверджувати, що з впливом людської діяльності глобальна екосистема почала поступово перетворюватися у трикомпонентну глобальну екосистему, у функціонуванні якої все більшу роль відігравало людське суспільство. В історії взаємодії людського суспільства і природи він виділяє три стадії, які по суті е різними етапами розвитку на нашій планеті глобальної соціоекосистеми, — незамкнену, частково замкнену, замкнену.

   Перша стадія взаємодії суспільства та природи, а в цей час існувала незамкнена соціоекосистема — тривала  близько 2—3 млн. років від появи  на Землі перших людей примітивного виду до виникнення близько 40 тис. років  тому сучасного людського виду. Ця стадія відзначалася органічним входженням людей у природу. Відбувалося накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. У цей час для людського суспільства природне довкілля було практично необмеженим, тому глобальна соціоекосистема виступала як функціонально незамкнена.

   Друга стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 40 тис. років  від початку палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто  до середини XX століття. На цій стадії інтенсивно розвивалося землеробство, скотарство, виникали ремесла, розширювалося будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю почало завдавати природі відчутної шкоди, особливо після розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV—XVII ст. вже перевищувала 500 млн.. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною ресурсів, взаємодії з природою.

   Глобальний  тиск на довкілля був загалом ще незначним і локальним.

   До  втручання людини на кожній ділянці  ландшафту існували динамічна рівновага і певний баланс речовин і, як правило, виключалась можливість ерозії та зберігалася родючість ґрунтів. Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки. Це — період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів.

   Він характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, нарощуванням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу. Це — стадія широкої хімізації, виробництва пластиків.

   Людина  своєю діяльністю на планеті все  більше впливає на природу, на жаль, переважно негативно.

   На  території нашої держави екологічна криза почала виявлятися ще з середини 80-х років XX ст. Саме цей час умовно можна вважати початком безконтрольного періоду експлуатації природи, а отже, і її забруднення Щорічно у природний обіг вводилося близько 1,5 млрд.. тонн первинної сировини. Це майже ЗО тонн на кожного громадянина України. У результаті цього обсяг накопичених відходів від добувної, енергетичної, металургійної та деяких інших галузей промисловості становить уже близько 15 млрд.. тонн. Набагато більше їх потрапило у воду та повітря, які є первинною основою життя. Причина цього — відсутність природоохоронних інституцій та застарілі технології. На додаток — в Україні найбільша у світі розораність земель, безконтрольне використання великої кількості пестицидів, дві третини яких мають чіткий мутагенний ефект. 1 це за умов, коли близько 40 % усіх сільськогосподарських угідь мають слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють накопиченню отруйних речовин у життєво важливому шарі орного грунту. Все це підсилюється аварійним станом каналізаційних систем, що спричиняє викиди інфекційне небезпечних відходів, зниження загального гігієнічного рівня.

   Внаслідок цього помітно погіршився стан здоров'я  населення України, порушились природні процеси.

   Ще  на першому році нашої незалежності Верховна Рада проголосила Україну зоною екологічного лиха. І це не безпідставно.

   Усе згадане змусило людей переосмислити  ставлення до природи, почати глибоке  вивчення походження та розвитку складних взаємозв'язків і процесів у навколишньому  середовищі, шукати шляхів гармонізації взаємин людського суспільства та природи.

   2. Вплив діяльності  людини на довкілля

   Господарська  діяльність людини зумовила пошкодження  і вичерпування природних ресурсів, що призводить до деформації сформованих  протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що може набути характеру незворотних процесів і навколишнє середовище може стати непридатним для існування.

   За  цих умов на планеті виникла нова система "суспільство — природа". Наука, яка вивчає закономірності взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і розробляє наукові принципи гармонізації цієї взаємодії, називається соціоекологією (Бачинський, 1993).

   Саме  вона є теоретичною базою охорони  природи і раціонального використання природних ресурсів. Основним об'єктом  вивчення цієї науки є соціоекосистеми, які визначаються як територіальні, соціоприродні системи, динамічна  рівновага в яких забезпечується людським суспільством.

   Демографічні  проблеми і можливості біосфери

   В XX столітті навколишнє середовище нашої  планети неухильно погіршується внаслідок антропогенного впливу. Люди вже не спроможні адаптуватися до цих швидких глобальних змін. Крім того, постала проблема демографічного вибуху і обмеженості природних ресурсів та життєвого простору земної кулі.

   Існує багато свідчень локальних, регіональних та глобальних змін в біосфері. Одним  з найважливіших показників цих  змін е зростання і соціалізація населення.

   Протягом останніх 150 років населення Землі зростає дуже швидкими темпами. Про це свідчать факти, адже на початку нашого літочислення кількість населення Землі сягала 230 млн. осіб. Тільки близько 1830 року вона досягла 1 млрд. осіб, у 1890 році вона становила 1,6 млрд. Однак у 1930 році на Землі було вже більше 2 млрд. осіб, а через 30 років (у 1960 р.) досягла З млрд.. і вже через 15 років (1975) — 4 млрд. осіб.

   Наприкінці 1999 року чисельність населення планети  сягнула 6 млрд.чол., а у першій половині XXI ст., за передбаченням футурологів, наблизиться до 11 млрд. осіб (табл.1, рис.1).

   Отже, щорічно чисельність людей на Землі зростає, а природні ресурси, за допомогою яких можна забезпечити  життя цього населення, підвищити  його якість, катастрофічне зменшуються. Невпинно збільшується кількість бідних і знедолених у світі, незважаючи на темпи розвитку економіки, відбувається катастрофічне виснаження всіх природних ресурсів.

   Табл. 1. Чисельність населення земної кулі і споживання зв'язаного азоту  згідно з приблизними підрахунками В.Н. Кудеярова (за В.А. Ковдою, 1975)