Предмет и метод экологического права

   Таким чином, як ми бачимо, держава нарешті  дістала необхідні  правові норми  на конституційному  рівні для подальшого успішного вирішення  тих екологічних  проблем, які є в Україні.

   ^¨Але, звичайно, одним лише Основним Законом створити повноцінну правову базу для суттєвого поліпшення екологічної ситуації неможливо. Тут доречно згадати, що ще 1992 р. було розроблено концепцію розвитку екологічного права, яка тоді була названа «екологічним деревом Костицького». (дивись розділ 1)

• Одна з основних проблема розвитку екологічного законодавства сьогодні полягає у тому, що закони, які приймає Верховна Рада, ще часто мають декларативний характер, вони не є законами прямої дії, як Конституція. Закони приймаються, а в них міститься багато посилань на інші законодавчі акти — і виникає необхідність у прийнятті додаткових положень чи навіть змін. Але ж якщо ми передбачили у Конституції України, що норми екологічної безпеки вирішуються законодавчими актами, то вже ніякі постанови Кабінету Міністрів чи рішення міністерств і відомств не можуть регулювати цієї сфери.

 

   Звичайно, під час роботи над екологічним  законодавством треба  враховувати й  зарубіжний досвід. Але Україна має  й багато власних  відкриттів в галузі екологічного права, які ще невідомі в  інших країнах. Серед  них — Закон  про охорону атмосферного повітря, у якому йдеться про оплату використання повітря у промислових потребах. Природний ресурс використовується для виробництва, і ніхто за це не платить! На жаль, хоч після прийняття закону і були дані вказівки про розроблення відповідних нормативів по визначенню і нарахуванню платні, але саме через відсутність цих методик згодом Мінекобезпеки поставило питання про скасування ряду положень закону замість відкладення введення відповідних статей у дію.

   Загалом же першочергова причина  тієї екологічної  ситуації, яку ми маємо нині в Україні, — екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування вимог екологічної безпеки у господарській діяльності…

   “Ми повинні пам'ятати, що екологічне майбутнє нашого народу має  спиратися на три  міцні стовпи: перший — це розвинута  система екологічного права другий — це ефективна система адміністративного контролю і регулювання, а третій — екологічна культура, що має вирости на базі загальної екологічної освіти”- наголошує В Костицький.

Державна  політика України  у галузі

охорони довкілля .

 
 

      Основні напрями державної  політики України  у  галузі  охорони

довкілля,   використання   природних   ресурсів   та  забезпечення

екологічної безпеки  розроблено відповідно до статті 16 Конституції України,  якою визначено, що забезпечення екологічної  безпеки і підтримання екологічної   рівноваги   на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи    планетарного    масштабу,    збереження    генофонду українського народу є обов'язком держави.

 

^NДержавна політика у сфері екології,  як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто  вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища.  І це є дуже ефективним засобом подолання  екологічної  кризи та   забезпечення   природоохоронної   функції держави .

Основні   напрями   втілюватимуться  за допомогою системи  екологічного права.

Правовий  механізм має надати основним    напрямам    чіткої    цілеспрямованості, формальної визначеності,   загальнообов'язковості,    сприяти    врегулюванню відносин    у    галузі   екології,   застосуванню   превентивних, оперативних,  стимулюючих і  примусових  заходів  до  юридичних  та фізичних  осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів  і   юридичної   відповідальності   за    порушення    екологічного законодавства.

• Вивчення, аналіз   та   узагальнення   практики  застосування законодавства  про охорону  навколишнього  природного  середовища передбачається  здійснювати у двох         напрямах:

 

1.     Складання     і     затвердження      екологічних      нормативів

природокористування   (стосовно   надр,  грунтів,  води,  повітря, рослинності  тощо);

2.    Складання і    затвердження   комплексу   еколого-економічних

показників  державного контролю за станом  довкілля  та  діяльністю  господарчих структур.

• Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти (про які вже йшлося раніше) :
• “Про охорону навколишнього природного  середовища";
• "Про    тваринний    світ" ;   
• "Про природнозаповідний  фонд" ;
• "Про охорону атмосферного повітря" ;
• “Лісовий кодекс України” ;          
• “ Водний кодекс України” ;
• ” Земельний кодекс України” ;
• “Кодекс України про надра” …

 

 ^NФормує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів  Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто  саме це міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо  охорони, використання і відтворення.

  Науковими дослідженнями  щодо вивчення  і розробки заходів  по збереженню  біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

 

  Державне регулювання  у цій сфері  не може існувати  без ефективної  системи нагляду  за станом середовища, тобто без системи  постійно діючого  моніторінгу.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою  реалізації процесів  екологічної діяльності  за  допомогою   засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища  життєдіяльності суспільства та  умов  функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо  екологічної безпеки,   збереження   природного   середовища  та  раціонального природокористування.

Створення і  функціонування  Державної  системи  екологічного моніторингу   довкілля повинно   сприяти   здійсненню  державної екологічної  політики, яка передбачає:

• екологічно раціональне   використання     природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
• соціально-екологічне та  економічно   раціональне   вирішення проблем, які виникають  в  результаті  забруднення  довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
• розвиток міжнародного  співробітництва    щодо   збереження біорізноманіття  природи,  охорони озонового   шару   атмосфери, запобігання   антропогенній зміні   клімату,   захисту  лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів

    

  Державна система    екомоніторингу   довкілля  є   інтегрованою інформаційною   системою,  що  здійснює  збирання,  збереження   та  оброблення  екологічної  інформації для   відомчої  та  комплексної оцінки  і  прогнозу  стану  природних  середовищ,  біоти  та  умов життєдіяльності,   вироблення   обгрунтованих   рекомендацій   для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на   всіх   рівнях   державної   виконавчої  влади, удосконалення відповідних законодавчих  актів,  а  також  виконання  зобов'язань України  з  міжнародних  екологічних  угод,  програм, проектів  і заходів.

  Екологічний моніторинг   довкілля  здійснюється  за довгостроковою  державною програмою,  яка визначає спільні,  узгоджені за цілями,  завданнями,  територіями та об'єктами, часом (періодичністю)  і  засобами  виконання   дії відомчих органів державної  виконавчої влади,  підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

 

Суб'єктами Державної    системи    екологічного   моніторингу довкілля,  відповідальними  за  обов'язкове  здійснення Державної програми   екомоніторингу   довкілля,   є   міністерства  та  інші центральні  органи  виконавчої   влади, які   згідно з   своєю компетенцією отримують  і  обробляють  дані  про  стан довкілля і виробляють відповідні рішення  щодо  нормалізації  або  поліпшення екологічної обстановки,  раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

 

     Об'єктами інформатизації  в Державній   системі  екомоніторингу  довкілля  України  є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція  на   локальному,   адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

• території промислово-міських агломерацій,  санітарно-захисних зон  великих  підприємств,  в тому  числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально  визначених  просторових одиниц ;
• територію Автономної Республіки Крим  та  території  областей України;  
• території промислово-економічних регіонів,  басейнів  великихрічок та України в цілому.
• територія країни    за    ступенем    екологічної   небезпеки поділяється на  зони,  для  яких  встановлюються  нормативи,  які дозволяють чи забороняють види виробничої,  господарської та іншої діяльності,  що враховують екологічні, соціальні  та  економічні умови.

 

ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ  НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І  РАЦІОНАЛЬНОГО  ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ  РЕСУРСІВ

                       

 ^NВитрати на  реалізацію  природоохоронних  програм  і  заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна  буде  дуже  обмежена  у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього природного  середовища  та   забезпечення раціонального використання  природних ресурсів.  Тому  необхідно чітко визначити пріоритетні напрями   та   проблеми   з   метою відпрацювання  реалістичних,  ефективних  та  економічно  вигідних рішень.  З цією метою,  виходячи з  реального  екологічного  стану території  України,  необхідно враховувати такі основні критерії і чинники: