Європейська валютна система, її становлення та розвиток

Попередні етапи економічної інтеграції країн ЄС обумовили необхідність створення цими країнами економічного та валютного союзу. Невизначеність, пов'язана з коливаннями курсів валют країн ЄС, подібно офіційним торговим бар'єрам, перешкоджала збільшенню взаємної торгівлі й інвестицій між країнами ЄС, створенню дійсно об'єднаного ринку.

Підтвердженням неможливості проведення незалежної грошово-кредитної політики й одночасного досягнення вільного переміщення капіталу і стабільних валютних курсів у ЄС виявилися кризи 1992 і 1993 років, що змусили італійську ліру й англійський фунт стерлінгів залишити механізм валютних курсів Європейської валютної системи і призвели до збільшення припустимих меж коливань валют до 15%. Ці валютні кризи також показали, що Європейська валютна система є неспроможною у вирішенні зазначених протиріч. Недосконалість даної системи полягала в тому, що механізм стабілізації валют у ній спирався на марку ФРН - найбільш вагомий компонент ЕКЮ, що створювало залежність країн-учасниць Європейської валютної системи від грошово-кредитної політики Німеччини, яка часто не узгоджувалася з економічними інтересами деяких з цих країн. Кризи 1992 і 1993 років є доказом того, що національна валютна автономія не сумісна з метою забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили й одночасної підтримки фіксованих валютних курсів. Національні інтереси у валютній сфері завжди будуть брати верх над спільними інтересами країн ЄС, поки існує суверенітет на національну валюту.

Необхідність створення Європейського економічного та валютного союзу передбачає необхідність створення умов для його успішного функціонування. Аналіз результатів першого і другого етапів створення ЄЕВС, проведений у цьому розділі дисертації, показав, що одна з основних умов його успішного функціонування - досягнення критеріїв економічної конвергенції - не була виконана повною мірою.

Кризи Європейської валютної системи 1992 і 1993 років свідчать про  неможливість проведення країнами незалежної грошово-кредитної політики й одночасного досягнення вільного переміщення капіталу і стабільних валютних курсів у ЄС. Національна валютна автономія є несумісною з метою забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили й одночасної підтримки фіксованих валютних курсів.

Створення ЄВС і введення єдиної валюти надає його країнам-учасницям істотні економічні вигоди у відношенні збільшення прозорості цін, підвищення конкуренції, зменшення трансзакційних витрат, зменшення інвестиційних ризиків, ліквідації невизначеностей і втрат, пов'язаних з коливаннями валютних курсів країн-учасниць валютного союзу. Однак, участь у валютному союзі позбавляє країн-учасниць можливості проводити незалежну грошово-кредитну і валютну політику для стабілізації рівня виробництва і зайнятості. Ця втрата є особливо відчутною, якщо економічні цикли в країнах-учасницях валютного союзу є асиметричними. Країни з ідіосинкразичними економічними циклами втрачають потенційно важливий стабілізуючий інструмент у випадку вступу до валютного союзу.

Запровадження ЄВС приводить до значного зниження трансакційних витрат компаній, перш за все, при здійсненні обмінних операцій з національними та іноземними валютами. Слід чекати певного вирівнювання ставок заробітної платні і структури витрат компаній в різних країнах ЄВС. В країнах ЄВС посилиться конкуренція, і регіони з фундаментально відмінними конкурентними умовами не зможуть довго зберігатися в умовах єдиного ринкового простору з єдиною євровалютою[4, c. 36-38].

3.2. Перспективи розвитку європейської валютної системи

Серед позитивних наслідків утворення ЕВС можна виокремити:

      ліквідацію витрат на обмін валют, великі заощадження,

      усунення курсового ризику в діяльності підприємств та банків,

      покращення планування виробництва, розвиток виробництва в масштабах цілого європейського ринку,

      прозорість цін, зростання конкуренції,

      поглиблення спеціалізації економік окремих держав-членів,

      злиття національних ринків капіталів у єдиний європейський ринок,

      євро стане валютою, здатною конкурувати з доларом,

      прискорення темпів економічного зростання у державах-членах.

Створення ЕВС дає його членам шанси швидкого розвитку, але несе із собою і загрози, пов'язані із:

      втратою можливості державами-членами ЕВС користуватись політикою валютного курсу, відсотковими ставками, а також значною мірою, фіскальною політикою з метою протидії сповільненню економічного зростання,

      труднощами у виробленні економічної та монетарної політики, що відповідала б потребам усіх держав-членів (через відмінності у рівнях економічного розвитку),

      браком можливостей підтримки ресурсами з бюджету ЄС проблемних регіонів, що могло б компенсувати втрату традиційних інструментів.

Перспективи перетворення євро в одну з ключових валют фінансових і інвестиційних операцій у значній мірі залежать також від сприйняття євро в країнах, що є найбільш пов'язаними з ЄС: країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Інтерес до євро з боку держав ЦСЄ буде залежати від того, наскільки важливими виявляться вигоди єдиної валюти для конкретної країни і чи перебільшать вони переваги долара.

у залежності від орієнтації на євро країни ЦСЄ можна умовно поділити на три основні групи. Угорщина, Словаччина, Словенія і Чехія складають першу, найбільш зацікавлену, групу країн. Ці країни - першочергові кандидати на вступ до ЄС, у яких життєвий рівень є відносно високим, зовнішня торгівля помітно орієнтована на ЄС  і особливо на країни ЄЕВС, значним є обсяг торгівлі з ЄС на душу населення. Друга група включає Прибалтійські країни, Болгарію, Румунію і Польщу. Їхня орієнтація на зону євро є менш вираженою: прибалтійські країни в більшій мірі залучені до торгових відносин з Великобританією, Швецією і Данією і залежать від експорту в країни СНД. Країни СНД утворюють третю групу. У Росії і Білорусії розмір ВВП на душу населення є близьким до відповідного показника у країнах Балтії, Болгарії і Румунії, на Україні цей показник є у два рази нижчим, а в Молдавії - навіть у чотири. Європейські країни СНД, за традицією, ведуть інтенсивну торгівлю одна з одною. В усіх цих країнах, крім Молдавії, частка сировинних матеріалів в експорті є великою, внаслідок чого валютна структура пасивів компаній цих країн визначається доларом. Залежність СНД від євро є низькою, і за винятком деяких специфічних сфер, мотивація до негайного переведення зовнішньоекономічних розрахунків на євро практично відсутня[1, c. 41-43].

Незважаючи на те, що інтеграція України в ЄС, принаймні, у найближчі 10 років не уявляється можливою, інтеграційні процеси, що відбуваються в ЄС, безпосередньо вплинуть і на Україну. Цей вплив може бути двоїстим. З одного боку, валютна інтеграція країн ЄС спростить торгівлю і фінансові операції з зоною євро, а надлишок доларів може бути спрямований на підтримку України. З іншого боку, вступ у ЄС країн, що є торговими партнерами України, вплине на торгівлю України з цими країнами. Єдиний зовнішній тариф ЄС, що буде використовуватися в країнах, які вступили до ЄС, зробить українські товари, що імпортуються в ЄС, дорожчими, а отже, і менш конкурентоздатними. Вступ східноєвропейських країн до ЄС вимагатиме введення ними більш суворих міграційних правил. Крім того, перспектива вступу деяких східноєвропейських  країн до ЄС вплине на зміну потоків інвестицій на користь країн, що забезпечать потенційний доступ на європейський ринок.

Таким чином, інтеграція України в ЄС є необхідною умовою збереження і розширення ринків збуту, подолання технологічної й економічної відсталості, підвищення інвестиційної привабливості економіки. Якнайшвидше одержання Україною статусу асоційованого члена ЄС надасть їй можливість одержання додаткового фінансування з боку ЄС. Однак, для цього Україна повинна продемонструвати своє прагнення до ЄС і здатність швидкого збільшення свого економічного потенціалу.

Введення євро в одинадцяти країнах Європейського валютного союзу свідчить про позитивні результати економічних та техніко-організаційних процедур та механізмів, розроблених та запроваджених інституціями ЄВСУ. Одночасно це визнання також і високого політичного, економічного та адміністративного рівня тих інститутів ЄВСУ, що зароджуються, зокрема, ЄЦБ та ЄСЦБ, реалізація актуальності та обґрунтованості економічної теорії, яка лежить в основі впровадження євро. В цілому задовільне функціонування системи євро в безготівковій сфері та національних валютних одиниць в готівковій є результатом високого рівня проекту впровадження євро. Це є також доказом того, що ЄВС створила необхідні і достатні передумови для становлення ЄВСУ.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що введення євро не є нейтральною подією в економічному та фінансово-валютному відношенні, що являє собою тільки номінальну заміну валют. Виникнення ЄВСУ призводить до появи євро як світової валюти, до об’єднання національних валютно-фінансових ринків на єдиній основі. Валютно-фінансова інтеграція приведе до координації макро- і мікрополітики в різних країнах, створення зони валютної та економічної стабільності[11, c. 40-43].

Висновки

Валютний союз є досить важливим елементом інтеграційних процесів. Необхідність валютної стабілізації зумовлюється поглибленням взаємозв’язків між національними економіками. В останні роки у світовому господарстві поширюються процеси економічної інтеграції. Найбільшого розвитку ці процеси досягли в Західній Європі в межах Європейського валютного союзу. Дослідивши процес формування ЄВС можна зробити наступні висновки. По-перше, причини розвитку інтеграційних процесів в Європі невід’ємні від змін в світовому господарстві: в кінці 70-х років змінилось співвідношення сил в світі на користь країна Західної Європи і Японії, зростання їх економічної потужності призвело до їх виступів проти валютної гегемонії США. Країни Західної Європи були незадоволені переважним домінуванням американського долара в світовому господарстві. Також їх не влаштовувала система плаваючих курсів, що негативно позначалась на їх зовнішній торгівлі. Так, після розпаду Бреттон-Вудської валютної системи, країни світу постали перед вибором одного з 3-х режимів валютних курсів: фіксованих, плаваючих або введення спільної грошової одиниці. Європа пішла шляхом фіксування валютних курсів. По-друге, фіксування свого валютного курсу може призвести як до виграшу так і до програшу. Це залежить від ступеня інтеграції: чим тісніші зв’язки між країнами, тим більше підходить для них система фіксованих валютних курсів. Саме це і є вихідною ідеєю теорії оптимальних валютних зон, проблематикою якої займалися такі вчені як Манделл, МакКіннон, Кенен, Ваубель та інші. По-третє, згідно з Маастрихтським договором, валютний союз мав бути реалізованим у три етапи. На першому етапі (1 липня 1990 р. - 31 грудня 1993р.) робилися перші кроки у напрямку великої координації економічної політики країн-членів. Кожен із них контролював економіку інших, що гарантувати більш однорідний розвиток.

Перший етап охоплював повну лібералізацію руху капіталів та більш вузьку кооперацію країн Європейського співтовариства у сферах економічної, фінансової та грошової політики. Під час другого етапу, з 1 січня 1994 p. по 31 грудня 1998р., було створено Європейський валютний інститут — попередник Європейського центрального банку. Ціллю другого етапу було досягнути більш стійкого і однорідного розвитку в межах ЄС. Країни члени повинні були працювати в напрямку досягнення критеріїв конвергенції. З початком третього етапу (1 січня 1999 р.) створюється ЄВС, валютні курси членів ЄВС фіксуються один до одного та встановлюються курси перерахунку національних валют у єдину європейську. По-четверте, важливою складовою ЄВС є Європейська валютна система – це визначені правила розрахунків між групою країн-членів ЄС. На сучасному етапі в рамках Європейської валютної системи слід розрізняти два типи валютного регулювання: - щодо валют країн—нечленів ЄС; - щодо валют країн ЄС, які не стали членами ЄВС.

Згідно з Маастрихтським договором, щодо валюти країн-нечленів ЄС було прийнято рішення стосовно валютного курсу на користь режиму вільного плавання, тобто формування валютного курсу євро відповідно до співвідношення попиту і пропозиції на світових валютних ринках. Пізніше було доповнено це положеня тим, що проведення валютних інтервенцій на підтримку курсу євро на світових ринках можливе лише "за надзвичайних обставин", за наявності загрози "значних курсових коливань".

Для інших країн ЄС, які не входять до валютного союзу, діє модифікований варіант механізму валютних курсів Європейської валютної системи, так званий МВК II. У межах МВК II ці країни здійснюють прив'язку курсів своїх валют до євро з урахуванням діапазону коливань ±15 %. Якщо валюти цих країн виходять за межі діапазону, їхні центральні банки та ЄЦБ зобов'язані вжити захисних заходів, але за умови, що при цьому не порушується мета цінової стабільності. Із започаткуванням ЄВС євро став важливою складовою міжнародної валютної системи. По-п’яте, засади монетарної політики країн ЄС розробляються Європейською системою центральних банків (ЄСЦБ), а головні повноваження отримав Європейський центральний банк (ЄЦБ). Основні завдання ЄСЦБ:

- розробка та реалізація грошової політики; - проведення валютних операцій;

- зберігання та управління офіційними валютними резервами членів ЄВС;

- сприяння безперешкодному функціонуванню платіжної системи;

- підтримання дій компетентних органів банківського нагляду з розробки директив та здійснення наглядових функцій за діяльністю кредитних інституцій та із забезпечення цінової стабільності.

ЄЦБ підпорядковується меті дотримання грошової стабільності в Європі. По-шостє, міжнародна роль євро визначається виконанням таких функцій:

- валюти розрахунків (міжнародний платіжний засіб);

- валюти міжнародних депозитів та інвестицій (міжнародний засіб нагромадження вартості); - резервної валюти центральних банків;

- валюти прив'язки, або "якоря" (використовується іншими країнами для прив'язки своїх валют, міжнародна роль яких є незначною). По-сьоме, розширений Євросоюз може стати найбільш значним ринком збуту українських товарів та джерелом українського імпорту і стати для України головним торговельним партнером.

Список використаної літератури

1. Бегг Д. Вопросы формирования валютной политики ЕВС // Вопросы экономики. - 1999. - № 1. -  С. 33-50
2. Валовая Т. Европейская валютная система: учбовий посібник/ Т. Д. Валовая,. - М.: Финансы и ста-тистика, 1996. - 135 с.
3. Вірван Л. Нова валюта старої Європи: перспективи розвитку // Банківська справа. - 2000. - № 3. -  С. 36-38
4. Вірван Л. Нова валюта старої Європи: перспективи розвитку //Банківська справа. - 2000. - № 3. - C. 36-38
5. Вовчак В. Перспективи світової економіки у контексті запровадження євро //Вісник Національного банку України. - 1999. - № 1. - C. 17-19
6. Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко, Володимир Кабанов, Любов Худолій,; Європ. ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. - 338 с.
7. Долгов С. Единая валюта стран Европейского союза-евро:проблемы и перспективы //Деньги и кредит. - 1998. - № 7. - C. 29-44
8. Домрачев В. Міжнародні банківські розрахунки: Навчальний посібник/ Володимир Домрачев,; Європ. ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. - 88 с.
9. Журавка Ф. Євро- нова валюта Європейського економічного і валютного союзу //Банківська справа. - 1999. - № 4. - C. 38-40
10. Константинов Ю. Две интеграции - два валютнофинансовых механизма: громадсько-політична література/ Ю. А. Константинов,. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 301 с.
11. Кузнєцов О. В. Аналіз порівняльних переваг євро відносно до долара та координація міжнародної валютної політики // Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. - 1999. - Вип. 13: Міжнародні відносини. -  С. 40-43
12. Лисенко О. У долара незабаром з"явиться конкурент //Галицькі контракти. - 1998. - № 50. - C. 22-23
13. Міжнародні організації: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Мін-во освіти і науки України; Ред. Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, Зіяд Кутайні,. - 2-ге вид., переробл. і доп.. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 439 с.
14. Мітрі Ж. Ю. Становлення Європейського валютного союзу та його вплив на міжнародні ринки капіталів. - К., 2000. - 19с.
15. Мітрі Жорж Юсеф. Європейська валютна спільнота: здобутки та втрати // Вісник Київського університету. – Міжнародні відносини. Вип. 7. Ч. ІІІ. К.: Київський університет, 1997 – С. 94-98.
16. Мітрі Юсеф. Валютний союз — основні напрямки перспективного розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць – Вип. 3. Ч. І. – К.: Київський університет, 1997 – С. 50-56.
17. Рокоча В. Західна Європа на шляху до валютного союзу //Банківська справа. - 1997. - № 6. - C. 31-36
18. Селінков С.  Валютна інтеграція західноєвропейських країн та ії наслідки для України // Банківська справа. - 1999. - № 5. -  С. 25-28
19. Уайт У. Европейский валютный союз и евро:влияние на европейскую банковскую систему //Проблемы теории и практики управления. - 1998. - № 5. - C. 67-70
20. Фомін С. Платіжний союз чи історичний програш //Віче. - 2000. - № 5. - C. 101-115
21. Шнирков О. І., Кузнецов О. В., Кульпінський С. В. Міжнародні валютні угруповання. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. - Ч. 1 : Європейський валютний союз. Конспект лекцій. – 152 с.