Європейська валютна система, її становлення та розвиток

З часом до Європейського економічного союзу (ЄЕС) почали приєднуватись інші європейські країни. У 1958 році ЄЕС об'єднав 12 європейських країн, а в 90-х роках приєдналися ще З країни, утворивши сильний Європейський валютно-економічний блок ЄВС, який нині має провідні позиції в міжнародній торгівлі та світовій економіці в цілому. Однак процес об'єднання проходив поетапно:

1.              Підписання 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської економічної співдружності започаткувало наступний етап у розвитку валютно-економічних відносин;

2.              Спочатку створення ЄЕС не передбачало утворення єдиної валютної Європи. Але з середини 70-х років пошуки шляхів створення єдиного валютного союзу активізувалися. Лідери ЄЕС намагалися не тільки створити валютну одиницю, яка б стала альтернативою долару США, а й провести валютну інтеграцію, здійснити державний контроль за коливанням валют.

У 1972 р. Рада Міністрів ЄЕС прийняла рішення про обмеження амплітуди коливань валют, що входять у ЄЕС, у співвідношенні один до одного. Щоб досягти цієї мети, центральним банкам необхідно було узгоджувати свої інтервенції на валютному ринку. Так утворилася "Європейська валютна змія" — межа коливань курсів країн-учасниць ЄЕС (Франції, ФРН, Нідерландів, Італії, Бельгії, Люксембургу). Якщо курс валюти опускався нижче допустимої межі, Центральний банк скупляв національну валюту за іноземну з метою регулювання курсу.

"Валютна змія" проіснувала до створення Європейської валютної системи в березні 1979 р. за ініціативою Жискар д'Естена та Г. Шмідта.

Водночас, існували й інші обставини, які покликали до життя ЄВС і введення єдиної валюти:

1. Високі витрати обміну національних валют, які становили 0,1% при великих міжбанківських операціях, 2–3% при переказах між підприємствами і 5–25% при обміні банкнот, або 0,3% ВВП Європейського Союзу. 

2. Єдність географічних умов, спільність історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій.  

3. Зростаюча взаємозалежність держав – членів ЄС.

4. Поступова втрата Європейським Союзом конкурентних позицій на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого (порівняно із США і Японією) рівня розвитку технологічних та наукових досліджень.

5. Розвиток інформаційних технологій, комунікацій і транспорту.

6. Необхідність проведення єдиної макроекономічної політики та економічних реформ у країнах ЄС.

7. Зростання дефіциту державного боргу, погіршення стану державних фінансів, збільшення структурного безробіття в ЄС.

8. Посилення залежності Західної Європи від позицій американського долара і японської ієни, а також від стрімких коливань світової валютно-фінансової системи.

Економікам та населенню європейських держав стали затісними національні межі. Тому саме на Європейському континенті розпочалися процеси економічної інтеграції, що передбачають вільне переміщення крізь державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів. На жаль, Європа не є спокійним, з військової точки зору, територіальним простором. Локальні збройні конфлікти її не полишають. Час від часу, наприклад, загострюються взаємини між Туреччиною та Грецією, а також на Балканах[13, c. 157-159].

Європейська валютна система включала три важливих елементи:

1.              В основі ЄВС лежала європейська резервна розрахункова одиниця ЕКЮ, яка спочатку базувалася на основі 12 валют провідних країн Європи, що входили до складу ЄС. Вага кожної валюти в кошику визначалася залежно від частки, якою володіла держава — член ЄС у валовому національному продукті ЄС та в експорті всередині валютного союзу. Метою створення екю було: звільнення ЄВС від тотального економічного диктату США, від залежності коливання курсу долара США; досягнення економічної та валютної стабільності країн — учасниць ЄЕС.

2.              Європейська валютна система здійснювала міждержавне валютне регулювання шляхом надання центральним банком кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів та розрахунків, пов'язаних із валютною інтервенцією.

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.

Механізм дії ЄВС передбачав встановлення бази співвиміру через формування ЕКЮ та систему стабільних, але регульованих валютних курсів між країнами — членами ЄВС. Створена система приводить у дію цілий арсенал кредитних механізмів у середині ЄЕС і надає валютні резерви в загальне розпорядження.

Процес розвитку і функціонування ЄВС тісно пов'язаний із планом Делора. Видатний діяч ЄЄ Жак Делор у 1989 році подав звіт, у якому пропонував поступовий план валютного об'єднання Європи. Цей план передбачав: проведення єдиної скоординованої грошово-економічної політики країн-членів ЄВС; відкриття Центрального банку ЄВС; заміну національних валют і впровадження єдиної резервної валюти ЄВС; урегулювання дефіцитів платіжних балансів країн-членів ЄВС; зниження рівня інфляції; зниження рівня безробіття тощо.

Регулювання валютних курсів та інтервенцій здійснювалося шляхом регулювання курсів країн — членів ЄЕС, коливання допускалося в обидві сторони + 2,5 % .

3. Механізм кредитування для стабілізації курсів валют ЄВС поставив перед собою такі проблеми та методи розв'язання їх:

а)              посилити взаємозв'язок процесів економічного розвитку і надати новий імпульс розвитку ЄЕС;

б)              стати основним елементом стратегічного зростання в умовах стабільності;

в)              підвищити валютну стабільність ЄЕС;

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.

Механізм дії ЄВС передбачав встановлення бази співвиміру через формування ЕКЮ та систему стабільних, але регульованих валютних курсів між країнами — членами ЄВС. Створена система приводить у дію цілий арсенал кредитних механізмів у середині ЄЕС і надає валютні резерви в загальне розпорядження. Процес розвитку і функціонування ЄВС тісно пов'язаний із планом Делора. Видатний діяч ЄЄ Жак Делор у 1989 році подав звіт, у якому пропонував поступовий план валютного об'єднання Європи. Цей план передбачав: проведення єдиної скоординованої грошово-економічної політики країн-членів ЄВС; відкриття Центрального банку ЄВС; заміну національних валют і впровадження єдиної резервної валюти ЄВС; урегулювання дефіцитів платіжних балансів країн-членів ЄВС; зниження рівня інфляції; зниження рівня безробіття тощо[18, c. 25-27].

У 1990 році ЄВС розширюється: до її складу входять Англія, Іспанія та Португалія. 10 грудня 1991 року в Нідерландах підписується Маастрихтська угода про створення єдиного європейського простору, внесено ряд поправок до Римської угоди 1957 року, якою, як відомо, було засновано ЄЕС.

Маастрихтською угодою було засновано в Європі нову валютну зону, запроваджено з 1 січня 1999 року єдину валюту об'єднаної Європи — ЄВРО та ін. Це було затверджено 15—16 грудня 1995 року членами ЄВС у Мадриді. ЄВС протягом 15 років справлявся з покладеними на нього функціями, але з осені 1992 року з ЄВС вийшов англійський фунт стерлінгів; іспанська песета і португальський ескудо були девальвовані. Одними з головних причин цих процесів вважалися нездатність центральних банків цих країн справлятися з усезростаючими атаками біржових спекулянтів, які грали на зниження курсів валют, розраховуючи на девальвацію їх.

Рис.1.1. Схема валютно-фінансових та економічних відносин Європейського економічного і валютного блоку (ЄСЦБ) на чолі з Європейським Центральним банком (ЄЦБ)

Внаслідок цього влітку 1993 року 5 із 8-ми валют, що входили в ЄВС — французький франк, датська крона, бельгійський франк, іспанська песета та португальський ескудо, — впали до встановленої для них нижньої межі. Центральними банками було прийнято ряд кардинальних рішень про зняття штучного підтримання національних курсів валют, зниження облікових ставок з метою стабілізації обмінних курсів.

Відповідно до Маастрихтської угоди створення валютного союзу мало проходити в три етапи. На першому етапі визначаються країни — члени ЄВС, які відповідають визначеним критеріям: 1) стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух капіталів і платежів між країнами — членами ЄЕС; 2) сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП; 3) середня номінальна величина довгострокових відсоткових ставок не повинна перевищувати 2 % середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найбільш стабільними цінами (приблизно 8,5— 9 %); 4) за діючим механізмом європейського монетарного союзу країни-члени мусять дотримуватись фіксованого курсу відносно євро; 5) дефіцит державного бюджету країн-учасниць нової валютної зони не повинен перевищувати 3 % ВВП; 6) зростання інфляції не може перевищувати середнього рівня інфляції в трьох країнах ЄЕС із найнижчим рівнем інфляції більш як 1,5 % [21, c. 42-45].

До першого етапу належало також створення Європейського Центрального банку (ЄЦБ), Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та впровадження в безготівковий обіг єдиної валюти євро. Із січня 1999 року одинадцять країн ЄС створили новий економічний і валютний блок (ЄВС): Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія створили нову валютну зону в Європі й запропонували нову єдину європейську грошову одиницю — євро. Відповідно до підпункту 1 ст. 2 Правил ЄС від 17 червня 1997 p., попередня грошова одиниця ЄС — ЕКЮ трансформувалась у євро у співвідношенні: 1 ЕКЮ= 1 евро. Ця значна історична подія спричинила суттєві зміни не тільки в європейській, а й у світовій економіці.

На другому етапі ЄЦБ як перший крок буде використовувати євро в конверсійних операціях та експортно-імпортних розрахунках на валютно-кредитних ринках і біржах. Наступним кроком буде заміна національних купюр і монет новою європейською грошовою одиницею — євро. Нова єдина валюта вступить у готівковий обіг із січня 2002 року. В системи міжнародних розрахунків будуть вноситися відповідні зміни і доповнення. Спочатку (протягом 6 місяців) нова валюта буде в готівковому обігу одночасно з національними валютами, які згодом "втратять статус платіжного засобу".

На третьому етапі всі банківські розрахунки ЄВС буде конвертовано в евро і міжнародні розрахунки будуть проводитися тільки єдиною резервною валютою об'єднаної Європи — євро.

Фінансові та економічні підрахунки свідчать, що об'єднана Європа може вступити в конкурентну боротьбу зі Сполученими Штатами Америки на світових фінансових ринках. Європа прагне мати сильну і стабільну валюту, яка має всі підстави набути особливого статусу у сфері міжнародних фінансів. Це дасть їй можливість отримати геополітичну владу, яка тісно пов'язана з фінансовою владою. Зростаючий статус нової європейської валюти матиме значний вплив на реформування й управління портфелями державних облігацій та акцій. Фондові ринки Європи розширюватимуться, що стане привабливим для інвесторів. Європейська валюта, набувши особливого статусу у сфері міжнародних фінансів, дасть Європі можливість здійснювати реальний контроль за міжнародною валютною системою, що дасть їй значні економічні переваги на міжнародних фінансових ринках, які пов'язані з вигідним становищем ринків та фінансових інститутів країни-емітента. Сполучені Штати Америки, втративши певною мірою вплив на міжнародну валютну систему, втратять економічні переваги, які дає головна резервна валюта світу (на цей час долар США). У першу чергу вони втратять можливість фінансувати дефіцит платіжного балансу за допомогою інших держав. Це потужний механізм грошово-кредитної політики, адже майже половина емітованих США паперових банкнот перебуває на руках нерезидентів, тобто вони втратять можливість одержати реальні ресурси в обмін на паперові банкноти, спрямовані на фінансування державних потреб.

На сьогодні дефіцит поточного рахунку платіжного балансу США зростає, що загрожує нагромадженням зовнішнього боргу. Проте слід зауважити, що це поки що не є значною загрозою для економіки США. Долар у найближчому майбутньому залишиться резервною валютою[9, c. 38-40].

1.3. Процес створення Європейської валютної системи (ЄВС)

Європейська Валютна Система почала свою роботу у 1979 р. і замінила тогочасну "валютну змію". Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства.

Європейська Валютна Система спиралася на три елементи:

      Європейська валютна одиниця - ЕКЮ

      Курсово-інтервенційний механізм

      Кредитний механізм

Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

      частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,

      частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,

      значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

  Вага валюти в кошику - це відношення між кількістю даної валюти, що входила до кошика ЕКЮ і вартістю ЕКЮ, вираженій у цій валюті. Натомість, вартість ЕКЮ виражена в одній з валют кошика дорівнювала сумі кількості цієї валюти в кошику ЕКЮ і кількості решти складових валют ЕКЮ, перерахованій на цю валюту за чинним тоді центральним курсом.

Наприклад, 06.03.1995 року 1 ECU = 1.91007 DM, а до складу ЕКЮ входило 0.6242 DM. Тоді вага марки в кошику ЕКЮ була 0.6242 : 1.91007 х 100%=32.68% .

01.01.1994 року склад кошика було заморожено і остаточно до нього входило 12 валют, тобто валюти всіх тодішніх членів ЄС (Австрія, Швеція та Фінляндія стали членами ЄС у 1995 р.) Склад ЕКЮ та вага окремих валют наведені у Таблиці 1.

              Таблиця 1.1. Склад ЕКЮ та вага окремих валют

Функції ЕКЮ:

      міра вартості у механізмі валютних курсів,

      основа для визначення показника відхилення курсів валют від центрального курсу,

      платіжний засіб для розрахунків в рамках інтервенцій на валютному ринку,

      платіжний засіб для розрахунків між органами та фінансовими інституціями Співтовариства,