Вексель і вексельне обертання в Україні

ПЛАН: 

Вступ. –  стр.2

1. Історія виникнення векселя, його розвиток. – стр.4
2. Правове положення векселя в національному законодавстві України, його особливості. – стр.10
1. Економічна природа векселя, основні терміни і поняття. – стр.17
2. Акцепт, індосамент і цесія векселів. – стр.23
3. Акцепт і аваль векселів, вирішення спірних питань. – стр.32
3. Розрахунки – стр.40
1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень – стр.42
2. Розрахунки чеками – стр.43
3. Розрахунки акредитивами – стр.47
4. Розрахунки векселями – стр.50
5. Вексельні операції та їх характеристика – стр.52
4. Висновок – стр.59
5. Додаток – стр. 62
1. Зноски до диплому – стр.62
2. Використана література – стр.63

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

      Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, інших боргових забов'язаньє однією з головних передпосилок і ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

       В залежності від форми використання грошових коштів всі розрахунки поділяються  на дві сфери: готівкових розрахунків  – яка обслуговується законними  грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків – яка обслуговується платіжними засобами в депозитній формі у формі комерційних боргових забов'язань (вексель, чек, банковський сертифікат).

        Жодний  з інструментів сучасного  фінансового ризику, крім, звичайно, самих грошей у всіх численних проявах їхніх економічних функцій, не може зрівнятися по своїй історії і значенню з векселем. Саме розвиток вексельного обертання призвів до безготівкових грошових розрахунків: витисненню з грошового обігу металів - золота і срібла, заміна еквівалентів мінового обороту паперовими символами.

    Безумовність  векселя як боргового зобов'язання, строгість і швидкість стягнення  по ньому, послужили основою створення  інших видів платежів і розрахунків - банкнот, чеків, акредитивів. Розвиток різноманітних інструментів ринку цінних паперів - акцій, облігацій, депозитних сертифікатів і їх похідних, йшло так само на базі векселя.

    Векселя активно використовувалися і  використовуються в міжнародних  розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям і комерсантам  векселя дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу - бути засобом оформлення  і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських.

    В Україні  розвиток векселя, як і інших фінансових інструментів перервалося в 1917 році. Але під час НЕПу вексель був відновлений у своїх правах, але лише з тим, щоб бути безславно скасованим у 1930 році.  Але перехід економіки "розвитого соціалізму" призвів до відновлення векселя.

    Банки налагоджують не тільки вексельний кредит, але й  організовують взаємозалік векселів. За допомогою вексельного обертання робляться спроби рішення неплатежів підприємств.

  У даній  роботі розкриваються переваги застосування векселя як фінансового інструмента  на шляху виходу з кризи неплатежів, особливості векселя і вексельного  обігу, розглянуті конфліктні питання тлумачення національного законодавства.

      . Задача роботи полягає в тому, що вищезгадані проблеми можна  вирішити за допомогою вдосконалення  вексельного законодавства.

    В даний  час існує достатньо багато літератури на тему ознайомлення з поняттям векселя і вексельного обігу.

    На рахунок  книг, присвячених цій темі, можна  сказати однозначно - майже в усіх розглядається правова сторона  векселя і не викладається в широкому спектрі економічна сутність векселя. Як приклад, можна призвести такі книги:  

    1).  Вексель  і вексельне обертання в Україні. 1994 р.

    2).  Беляков  М.М. Вексель як найважливіший  платіжний засіб.  М. 1992 р.

    3). Лукасевич  И.Я. Аналіз фінансових операцій.  М. 1998 р.

    4). Миркин  Я. М. Цінні папери і фондовий  ринок.  М. 1997 р. 

    Всі публікації, присвячені даній темі, спрямовані на вишукування шляхів подолання  проблеми неплатежів. Вони не розглядають  вексель як такий, а лише причини  і слідства взаємних заборгованостей  і як вихід називають вексельне  кредитування. У якості ілюстрації приводяться статті: 

• Грицун Ю.Н. Проблемы дефіциту грошей і особливості вексельного  кредитування (Фінанси №12, 1997 р.)
• Маневич В.Е., Перламутров В.Л. Вексельний обіг і вексельний кредит.  (Фінанси №5, 1996 р.)
• Мєшкова Е. "Чарівність" векселя і керування ризиками.  (Економіка і життя. №45, 1997 р.)
• Одес В.И. Досвід вексельного обігу.  (Фінанси №6, 1996 р.)
• Тринц А.Г. Результати впровадження системи вексельного обігу.  (Фінанси № 12 1997 р.)

 

      Усі автори згодні в одному - вексельний обіг одержав размах в Україні і СНД, і став виходом із кризових ситуацій для багатьох підприємств.  Даються конкретні ради і приклади застосування вексельних операцій.

      Актуальність  даної теми явна. Наскільки багато надається фінансових операцій, що придумані давно, але не завжди використовуються і впроваджуються в практику для вирішення наболілих проблем в українській економіці.  

        

1. Історія виникнення  векселя, його  розвиток.

       ¹Історично, виникнення векселя сягає античності. Перші згадки зв'язані з Древньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв'язки між обмінювачами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів призвели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті у іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.

       По  своїй суті така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому, Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням або без врахування затримки - безвідсотковий і відсотковий векселі. Прикладом першого, що дійшов до наших часів, може бути відсоткова розписка 1339 р.: ²

         Взагалі, у розвитку вексельних відносин можна виділити декілька періодів.

         Перший період історії  векселя може бути названий італійським, італійський він не тільки тому що відбувається в Італії, але і з іншої причини: практика векселя, навіть наскільки вона проникає і за межі Італії, знаходилась в руках італійських обмінювачів-банкірів. А тому до італійського періоду повинна бути віднесена і подальша епоха в розвитку векселя, - епоха ярмарків у Шампані (XIII ст.), та особливо ярмарків Бургундії (у Ліоні) і ярмарків у Безансоні (XIV - XVI стст.).

         До кінця італійського періоду, тобто  до кінця XVI - початку         XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого, історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть з'являється перший вексельний статут - Болонії (1569 р.). Вексель використовується не тільки для переказу грошей, але і для інших цілей, але використовується, не виходячи з рук італійських банкірів: ніхто не може застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не прибігаючи до участі банкіра; останній є потрібним або в ролі трасанта, або в ролі ремітента, або пред'явника, або в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу вироблювались в обстановці єдиної банкірської техніки.

         Та незважаючи на це, при  всій сформованості, до кінця італійського періоду вексель не має однієї властивості - рухливості, переказуваності; він ще не папір, здатний переходити від однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначених осіб. До настання терміну платежу вексель залишається незмінно в тих самих руках - в руках пред'явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних на це осіб, може перейти від одного боржника до іншого. Необхідну переказуваність вексель знаходить вже в новому періоді свого розвитку, коли він стає надбанням усього торгового, а потім і неторгового люду.³

         Новий період у розвитку векселя - період індосаменту, цієї спрощеної форми і своєрідного способу передачі векселя. Сцена нового періоду вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед  Франція, а потім Голландія, Німеччина й Англія. Перша звістка про індосамент відноситься до початку XVII ст. (у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститься заборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) - у зразковому для того часу Вексельному Статуті Лейпцигу.⁴

         Індосамент визволив вексель  із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя - покривати  платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).

         В Німеччину вексель занесений з Італії і Франції. Італійський вплив можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів Німеччини, але також і в тому, що в Лейпцизі ще в 1711 році біржовий бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. Вексель з'явився в Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя привертало увагу те, що

         а) це письмове документоване грошове зобов'язання;

         б) воно наділене особливою  швидкістю і суворістю стягнення;

         в) таку суворість можна  додати всякому борговому документу, досить лише позначити його векселем.

         Отже вся сила, у позначці - вексель; її однієї досить, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собі зобов'язання на гроші.⁵

         Такі три періоди  в історії векселя: перший, - італійський, він зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду - французькому (індосамент). Найважливіша пам'ятка французького періоду - це Соde de commerce (1808 р.). Третій період - німецький; його найважливіший твір - Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) - модель, з якої копіювалися сучасні йому вексельні статути.

         В Росії вексель почав  діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору, виданого 16-го травня 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.

         Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселя, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя - одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов'язання. Зобов'язуватися векселями дозволено купцям і особам, які вступають з ними в договірні відносини.