Тенденції розвитку банківської системи в Україні на сучасному етапі

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

1. Поняття банківської системи.
2. Розвиток банківської системи в Україні.

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

1.1. Структура показників банківської системи України.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

      Банківська сиcтема - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. Під терміном «БАНК» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості. Основне завдання банку – здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

      Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

      Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється.

      Актуальність теми роботи полягає в оцінці тенденцій розвитку банківської системи на сучасному етапі.

     Об'єктом теми є необхідність дослідження банківської системи. Невід'ємним атрибутом існування повноцінного суспільства є відповідним чином організована банківська система.

     Мета роботи розкрити сутність банківської системи та її розвиток на сучасному етапі. В моїй роботі буде розглянуто розвиток банківської системи, зроблено аналіз її сучасного стану, в період реформування банківської системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

1. Поняття банківської системи.

      У загальному вигляді під банківською системою розуміється сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів і надаються клієнтурі різноманітні послуги з прийому вкладів і надання кредитів. Ця система є внутрішньоорганізована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.

      Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і входить складовою частиною в кредитну систему держави. Для нормального функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам.

      У країні повинна бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і постійно кількісно та якісно змінюється.

      У системі не повинно бути зайвих елементів. У цьому секторі економіки мають бути відсутніми банківські установи, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення.

      У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.

      Поряд із центральним банком діють найрізноманітніші комерційні банки, які охоплюють усі сфер національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізич- 
них осіб.

      У країні діють банки й кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

      Банківська система є складовою більш широкої системи — економічної системи держави. Таким чином, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і податковою системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами зовнішньоекономічної діяльності. Проте банківська система — це не механічне об’єднання різних банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці держави.

     За структурною побудовою розрізняють одно- та дворівневу банківські системи. Дворівнева банківська система, властива для більшості розвинених країн з ринковим укладом економіки. Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Однорівневий спосіб організації банківської системи можливий або за відсутності центрального банку, що відповідає раннім етапам розвитку банківської системи, або при функціонуванні самого лише центрального банку і його відділень, що характерно для країн з адміністративно-командною побудовою управління економікою при виключній монополії держави на банківську діяльність.

     Дворівнева банківська система базується на взаємовідношеннях між банками у двох площинах – по вертикалі та горизонталі. По вертикалі – відносини підлеглості між центральним банком як керівним, управляючим центром і низовими ланками – комерційними банками; по горизонталі – відносини рівного партнерства між будь-якими банками.

     Банківська система являє собою законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і  регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

      Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

      Трансформаційна функція полягає в тому що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передаючи їх іншим суб’єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й терміни грошових капіталів та фінансові ризики.

      Стабілізаційна функція забезпечує сталість банківської діяльності та грошового ринку. Враховуючи, що для банківської діяльності характерні високі ризики, що банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Стабілізаційна функція банківської системи забезпечується шляхом прийняття законів та інших  
нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок, та створення належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного законодавства, так і діяльності банків.

 

2.  Розвиток банківської системи в Україні.

      Формування банківської системи почалося з появи перших банків і відноситься до XV століття, коли потрібною стала мережа спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і здійснювали у більш широких масштабах кредитні операції.

      В Європі зародження банківської справи і поява перших лихварів пов’язані з князівськими дворами і торговими домами пізнього середньовіччя. Утримання князівських дворів у розкоші, марнотратство, необхідність мати регулярну армію викликали все зростаючу необхідність у фінансах. Князі готові були для цього залізти в борги, проте християнам «канонічна заборона на стягнення відсотка» забороняла брати їх. Гроші вважались «неурожайними», нарахування відсотка — лихварством, за це загрожували великими штрафами. У цю нішу кинулися євреї, яких у багатьох країнах обмежували заняттям ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добували для князів необхідні гроші, що спричинило появу перших приватних банківських домів.

      Пізніше, в період мануфактурної стадії капіталізму, виникли  
банківські доми, які надавали кредит промисловим і торговим капіталістам під помірний процент.

      В Україні початок банківської діяльності було покладено в середині XVIII століття. Вона розвивалась разом із становленням банківської системи Росії. У ті часи торгівля велась за готівку, а промисловість розвивалась, головним чином, за рахунок держави. В Україні розповсюдження комерційного кредиту істотно запізнювалось порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали одноосібні підприємці-лихварі. В умовах натурального поміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольно піднімати відсоток за кредит. Крім того, протягом 1769–1774 рр. Росія випустила в обіг паперові гроші-асигнації на суму 20 млн. Все це й сприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики.

      У 1754 р. були засновані перші дворянські банки у Петербурзі та Москві. На кошти громадськості та пожертвування приватних осіб створювалися міські банки. Указом від 31 травня 1860 р. був створений Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і здійснював ряд комерційних операцій. В 60–70-х роках ХІХ сторіччя в Україні організовано ряд крупних комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення.

     Після реформи 1861 р. в Україні було створено ряд місцевих банків: 20 травня 1864 р. — Херсонський земський банк, що діяв на підставі принципу взаємного кредитування для надання довгострокових позик під заставу поземельної власності; 4 травня 1871 р. — Харківський земельний банк, який видавав позики під заставу нерухомості в українських і російських губерніях.

      Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні наприкінці ХІХ століття забезпечили умови розвитку банківської системи Росії в цілому, і в Україні зокрема.

      У радянський період правове положення банків неодноразово змінювалось. Декретом ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 22 січня 1919 р. усі банки та приватні кредитні установи були націоналізовані, а банківська справа оголошується державною монополією.

      Період з 1917 по 1921 р. характеризується поступовою ліквідацією банків.

      В період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає набувати ринкового характеру, функціонує відносно розгалужена кредитна система, випускаються державні облігації та акції в системі дозволеного приватного сектора, використовується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.

      Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулись у результаті кредитної реформи 1930—1932 рр. Були ліквідовані банки, засновані на недержавній формі власності. Виникла система державних банків, яку очолив Держбанк СРСР.

      У 1987 р. у СРСР була проведена банківська реформа, яка зумовила реорганізацію банківської системи: новоутворені 6 банків (Держбанк СРСР; спеціалізовані банки — Агропромбанк СРСР; Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР,  
Зовнішньоекономічний банк СРСР), які підпорядковувались Раді Міністрів СРСР і одночасно виступали як органи державного управління та юридичні особи, займались господарською діяльністю.

      Формування нової банківської системи України почалось із побудови незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.); Закону України «Про економічну самостійність України» (3 серпня 1990 р.), в яких було визначено, що Україна на своїй території самостійно організує банківську справу і грошовий обіг і створює банківську систему.

      Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому — комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

1. Структура показників банківської системи України (за січень – березень 2011року).

      Світова практика знає кілька типів банківської системи:

1) розподільна централізована банківська система;

2) ринкова банківська  система;

3) банківська система перехідного періоду.

     Сучасна банківська система України являє собою систему перехідного періоду, що є характерним для економіки перехідного стану. Така система виступає як ринкова модель, розділена на два рівні: перший рівень охоплює центральний банк, завданням якого є розробка основних початків грошово-кредитної політики і контроль за її проведенням. Другий рівень складається з різних комерційних банків, завдання яких – обслуговування юридичних і фізичних осіб, надання їм різноманітних послуг.