Сутність, призначення та структура грошової системи.Функції центрального банку.

вання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а

отже  — на сталість грошей.

    Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб’єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України».

Інші  органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів,

Міністерство  економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

    Грошова система забезпечує правову та організаційну  базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної політики в країні. З цього погляду її можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей. 

2.Функції  центрального банку. 

    Головною  ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк. Центральні банки в їх сучасному вигляді існують порівняно недавно. На ранніх стадіях розвитку капіталізму чітке розмежовування між центральними (емісійними) та комерційними банками було відсутнє. Комерційні банки активно вдавались до випуску банкнот з метою залучення капіталу. По мірі розвитку кредитної системи проходив процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а в подальшому – центральним, що відповідало його зверхньому положенню у кредитній системі.

    Перший  національний банк – шведський “Ріксбанк” – був заснований в 1668 р. на межі переходу від феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був заснований Банк Англії. Але ці банки не володіли правом на емісію грошових знаків і їх функції відрізнялись від функцій сучасних центральних банків. Так наприклад, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати торгівлю та промисловість, а Банк Нідерландів – внутрішню та зовнішню торгівлю. Центральні банки в їх сучасному вигляді виникли в XIX ст. В сучасних умовах практично в усіх країнах світу існують центральні банки, але між ними є вагомі відмінності, обумовлені особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку країн.

    Серед різноманітних функцій центральних  банків потрібно виділити основні, без  яких неможливе виконання головної мети центрального банку – збереження стабільності національної грошової одиниці; та додаткові, що відповідають рішенню  цього завдання. Основні функції, що здійснюються всіма без винятку  центральними банками, поділяються  на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:

        – управління сукупним грошовим  оборотом;

        – регулювання грошово-кредитної  сфери; 

        – регулювання попиту та пропозиції  на кредит.

    Під контрольними функціями розуміють:

        – здійснення контролю за функціонуванням  кредитно-банківської системи; 

        – проведення валютного контролю.

    Обслуговуючі  функції здійснюються при:

        – організації платіжно-розрахункових  відносин комерційних банків;

        – кредитуванні банківських установ  та уряду; 

        – виконані центральним банком  ролі фінансового агента уряду. 

    Важливою  є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним  банкам, і включає розробку та проведення грошово-кредитної політики. Характер запровадженої центральним банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою або меншою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові  орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо  центральними банками. В той же час  не один центральний банк не може самостійно, без участі держави, встановити той  або інший валютний режим. З іншого боку, відмічені за останні десятиріччя  тенденції в грошово-кредитній  сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків. Так, процеси  лібералізації руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення ролі адміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних банків.

    Розробка  та проведення грошово-кредитної політики включає в себе:

      - визначення напрямків розвитку грошово-кредитної політики; 

      - вибір основних інструментів грошово-кредитної політики;

     - створення та впровадження статистичної  бази даних по грошовій масі, кредитам та заощадженням;

    - проведення аналізу і досліджень  з проблем економіки та грошово-кредитної  сфери даної країни або інших  держав, які створюють основу  грошово-кредитної політики;

      - складання грошових програм та контроль за їх виконанням.

    Не  менш важливою регулюючою функцією центрального банку є регулювання попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомогою проведення інтервенцій на грошовому та валютному  ринках. З метою кредитної експансії, центральні банки застосовують заходи по зниженню рівня ліквідності кредитно-банківських  інститутів, а при кредитній експансії  застосовують протилежні дії. Аналогічне значення мають валютні інтервенції. Контроль за функціонуванням кредитно-банківської  системи – одна з основних функцій  центрального банку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність  стійких та ефективно працюючих  кредитно-банківських інститутів.

    Як  правило, нагляд за кредитно-банківскою системою здійснюється безпосередньо центральними банками, але у Бельгії, Німеччині, Швейцарії та Японії органи нагляду, інституційно відокремлені від центрального банку. Не дивлячись на це, центральний банк пов’язаний з ними, приймаючи участь в їх діяльності або здійснюючи консультаційні послуги. В інших країнах центральний банк контролює діяльність кредитно-банківських установ разом з іншими інститутами. Так, Федеральна резервна система (ФРС) США здійснює нагляд разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів, Службою контролю грошового обороту, уповноваженими органами штатів.

    Не  менш важливою контрольною функцією центрального банку є здійснення валютного контролю та валютного  регулювання. Ступінь жорсткості валютного  контролю та валютного регулювання  залежить передусім від загального валютно-економічного стану в країні. Так, в країнах, що розвиваються, контролю, як правило, підлягає дуже широке коло операцій по зовнішнім платежам та розрахункам, що обумовлено необхідністю регламентації витрачання іноземної валюти. Навпаки, найбільш розвинуті в економічному відношенні країни в даний час ідуть шляхом лібералізації валютного контролю.

    Забезпечення  безперебійного функціонування системи  готівкових та безготівкових розрахунків  – одна з обслуговуючих функцій  центрального банку. Першочергово діяльність центрального банку в цій сфері  обмежувалась випуском в обіг паперово-грошових знаків. Грошова емісія і зараз  складає основу діяльності всіх центральних  банків. В подальшому по мірі розвитку безготівкових розрахунків центральний  банк почав виступати в ролі організатора і учасника платіжно-розрахункових  відносин. Знаходячись в центрі потоку грошових коштів, центральні банки  повинні забезпечувати швидке та безперебійне функціонування механізму  безготівкових розрахунків та платежів. Разом з тим безпосередня участь центральних банків у платіжних  системах не є обов’язковою; деякі  центральні банки обмежуються контролем  за діяльністю цих систем.

    Інша  обслуговуюча функція центрального банку – кредитування кредитно-фінансових інститутів та уряду. Будучи кредитором останньої інстанції, центральні банки  надають позики кредитно-фінансовим установам, які зазнають тимчасових труднощів пов’язаних з недостатністю  фінансових ресурсів. За допомогою  кредитування уряду центральні банки  здійснюють фінансування державного боргу  та дефіциту державного бюджету. Це особливо широко використовується в країнах, що розвиваються, де позики центрального банку уряду складають значну частину їх активів. Навпаки, розвинуті  держави уникають подібної практики. В зв’язку з цим дана функція  відноситься не до основних, а до додаткових. Ще одна обслуговуюча функція  центрального банку – здійснення ним ролі фінансового агента уряду, тобто ведення урядових рахунків та управління активами різних урядових відомств. В деяких країнах, наприклад в США, центральні банки здійснюють цю функцію разом з комерційними банками. В інших державах, наприклад в Італії, центральний банк є практично бухгалтером урядових установ.

    Додаткові функції центрального банку не пов’язані  безпосередньо з його головним завданням (збереження стабільності національної грошової одиниці), але сприяють його реалізації. До числа цих функцій  відносять керування державним  боргом, проведення аналітичних розслідувань та ведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот тощо. Функції  проведення аналітичних та статистичних досліджень за своїм характером можуть бути досить неоднаковими та нерівнозначними  у центральних банках різних країн. Аналіз в області грошово-кредитної  та валютної політики в основному  базується на даних платіжних  балансів. Це обумовлено в деяких країнах (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія) делегуванням центральному банку  функції збору та аналізу такого роду даних.

    Більшість центральних банків здійснюють аналіз економічної кон’юнктури у реальному  секторі економіки. Деякі центральні банки публікують ретельні результати проведених розслідувань (Федеральний  резервний банк США, Банк Японії, Національний банк Бельгії, Німецький федеральний  банк, Банк Франції, Банк Англії). Багато центральних банків вивчають фінансове  положення підприємств і створюють  служби по банківським ризикам (Національний банк Бельгії, Німецький федеральний  Банк, Банк Франції, Банк Італії, Банк Іспанії). Крім цього, в центральних банках Німеччини, Бельгії, Іспанії, Італії існують  централізовані бази даних балансів підприємств. Завдання всіх центральних  банків – випуск в обіг банкнот  та забезпечення їх циркуляції на території  країни. При цьому лише деякі центральні банки (Італії, Великобританії, Бельгії, Іспанії) мають спеціальні структурні підрозділи по випуску банкнот.

    Деякі центральні банки мають відносини  з небанківською клієнтурою та надають  загальні послуги. Всі центральні банки  підтримують кореспондентські відносини  з фінансовими установами своєї  країни, іншими центральними банками та міжнародними фінансовими організаціями. Але комерційні відносини з небанківською клієнтурою завжди є другорядними. Центральні банки можуть надавати певний набір послуг колективного використання. З метою поліпшення функціонування банківської системи та відносин між комерційними банками та їх клієнтурою деякі центральні банки, як вже було сказано, створюють централізовані служби по банківським ризикам, контролюють неоплачені векселі тощо.

    Таким чином, центральні банки – це органи державного регулювання економіки, яким надано монопольне право випуску  банкнот, регулювання грошового  обігу, кредиту, валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний  банк є “банком банків”, фінансовим агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.

    В Україні центральним банком є  Національний банк України (НБУ). Він  представляє собою перший рівень банківської системи. НБУ створений  згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” і діє на підставі Закону “Про Національний банк України”. Як центральний банк НБУ виконує такі основні функції:

        • емісія грошей та організація  їх обігу; 

        • є кредитором останньої інстанції  для комерційних банків;

        • організація розрахунків між  банками;