Сутність, призначення та структура грошової системи.Функції центрального банку.

Зміст

1.Сутність, призначення та структура грошової системи. 

2.Функції центрального банку. 

3.Чи всі види банків виконують посередницьку функцію на ринку? 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність, призначення та структура грошової системи. 

Грошова система — це форма організації  грошового обороту в країні,

установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні

принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини

між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно  важливу роль

грошових  відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

    З огляду на те, що організація грошового  обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може  розглядатися  як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження зрегулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

    За  сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище

надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому  обороту. Усі грошові

потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:

— системи  безготівкових розрахунків;

— валютної системи;

— системи  готівкового обігу.

    Кожна із названих підсистем має свій особливий  об’єкт регулятивного

впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

    Оскільки  грошова система кожної країни визначається її внутрішнім

законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

    Особливо  переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно заявила про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою — Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

    Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у

функціонуванні  держави зумовлюють важливу роль історичного чинника,

традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.

    Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це

виявляється насамперед у однотипності методів  регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

    При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна

виділити  кілька окремих елементів, кожний з  яких законодавчо зафіксований. У цьому зв’язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи:

— найменування грошової одиниці;

— масштаб  цін;

— види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

— регламентація  безготівкових грошових розрахунків;

— регламентація  готівкового грошового обороту;

— регламентація  режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

— регламентація  режиму банківського процесу;

— державні органи, які здійснюють регулювання  грошового обороту та

контроль  за дотриманням чинного законодавства.

    Найменування  грошової одиниці, як правило, пов’язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни.

    Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.

    У сучасних умовах, коли в обігу перебувають  нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і скасована в усіх країнах. А масштаб цін утратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці.

    Для зручності користування грошова  одиниця поділяється на певну          кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.

    Види  та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган,

який  надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.

    Якщо  ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

    Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються казначейськими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

    Особливе  місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером

емісії  вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти —забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці.

    Крім  видів грошових знаків, законодавство  держави визначає також їх

купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети насамперед створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

    Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту.

    Разом з тим депозитна форма не захищає  гроші від знецінення. Адже

безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

    Якщо  всі ці питання в країні законодавчо  врегульовані та практично

вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства в цілому та окремих економічних суб’єктів.

    У готівковому грошовому обороті  теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності.

    Зважаючи  на вказані обставини, держави не обмежуються технічними

заходами  щодо посилення захисту купюр  від підробки чи боротьби з

фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і  контролю операцій з

готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують  право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження.

    В Україні ведеться активна боротьба з фальшуванням грошових знаків.

Українська  валюта має високий рівень захисту. Касові центри банків забезпечуються пристроями для визначення фальшивих знаків, ведеться

відповідна  підготовка касових працівників. Активізуються  зусилля щодо

розкриття злочинних груп, які займаються підробленням грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своїх національних грошей.Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями— надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

    Важливим  інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання