Основні типи організаційних структур у банках

Основні типи організаційних структур у банках

Існують такі типи організаційних структур:

Бюрократична  модель побудови організації має  три основні варіанти:

1. Функціональні організаційні структури.

2. Дивізіональні організаційні структури.

3. Організаційні структури банків, які діють на міжнародних ринках. 

Адаптивні структури.

Відомі  три основні види адаптивних структур:

1. Проектні структури.

2. Матричні структури.

3. Конгломерати. 

Організаційні структури, що відрізняються ступенем централізації.

Ступінь централізації визначається низкою чинників, таких як важливість і кількість управлінських рішень, що належать до компетенції нижчих управлінських ланок, ступінь контролю за їхньою діяльністю. 

    Організаційна структура банку є важливою складовою  успішного досягнення цілей обраної  стратегії. Від рівня організації  банку, налагодження стосунків між  керівництвом та підлеглими залежить успіх його діяльності. Дуже часто  хиби в організаційних структурах призводили навіть досить сильні банки до кризових ситуацій.

    Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою  різні цілі, а отже, їхні організаційні  структури можуть варіюватися. Кожний з існуючих видів організаційних структур має свої переваги й недоліки, які слід обов´язково враховувати  у процесі вибору придатного способу  організації. Обраний спосіб повинен  сприяти найбільшій відповідності  банківської організації ринковим умовам, в яких вона діє, раціональній організації роботи банківських працівників усіх ланок, успішному налагодженню і виконанню всіх функцій управління, максимальному задоволенню потреб клієнтів і, нарешті, досягненню мети, що стоїть перед банком.

  На  рис. 4 подані всі основні види організаційних структур.

  

 

  Рис. 4. Класифікація організаційних структур

    Наведемо  стислі характеристики основних груп організаційних структур.

    Організаційні структури за принципом  бюрократії.

    Поняття бюрократії ввів на початку XX сторіччя німецький соціолог М. Вебер як ідеальну модель побудови організації. За його теорією, бюрократична побудова організації  передбачає налагоджену роботу всіх ланок управління, чіткий розподіл праці, сувору регламентацію діяльності кожного службовця і добір  кадрів відповідно до їх компетентності. Ці вимоги до організаційної структури  стали класичними і лягли в  основу діяльності більшості інституцій. Різноманітні варіанти бюрократичних структур діють у більшості організацій і сьогодні.

    Термін  «бюрократія», що асоціюється у багатьох із тяганиною, наявністю великої  кількості інстанцій, формалізмом  у роботі, має дещо інший зміст, а поява подібних асоціацій викликана  різного роду недоліками в роботі з практичної реалізації бюрократичного принципу побудови організацій. Словом, усі позитивні риси теорії бюрократії доповнилися цілим комплексом негативних характеристик, пов´язаних насамперед із надмірною «запрограмованістю»  службовців бюрократичних структур, яка призводить до погіршення взаємовідносин як із зовнішнім середовищем, де діє  банк, так і всередині самої  організації, а це спричиняє втрату гнучкості — одну з основних вимог  до діяльності банку в ринкових умовах.

    Бюрократична  модель побудови організації має  три основні варіанти.

  1. Функціональні організаційні  структури.

  2. Дивізіональні організаційні  структури.

  3. Організаційні структури  банків, які діють  на міжнародних  ринках. 

  Розглянемо  кожен із цих варіантів розвитку бюрократичних структур.

    Функціональні організаційні структури. Існує незначна кількість банків, що керуються принципами організаційної побудови за функціональною ознакою.

    Функціональна організаційна структура передбачає поділ банківської діяльності на окремі частини, що являють собою  відособлені галузі діяльності або  функції, здійснення яких сприяє досягненню мети, що стоїть перед банком. Такими відособленими сферами діяльності в банках, як правило, є управління банківських операцій, маркетингу, бухгалтерського обліку і звітності  та господарські управління. Залежно  від обсягу завдань, які вирішують  ці функціональні блоки, можуть створюватися додаткові, дрібніші підрозділи.

    Функціональна структура застосовується в основному  у невеликих банках, які суворо спеціалізуються на наданні якогось  виду послуг і здатні діяти досить незалежно від ринкових умов. Тобто для застосування функціональної структури необхідна насамперед стабільність ситуації. Проте такі ідеальні умови на практиці трапляються рідко, тому банки частіше використовують інші типи організаційних структур.

    Дивізіональні організаційні структури. Ринкові умови, що постійно змінюються, зростання конкуренції, удосконалення банківських технологій і, нарешті, тенденції до укрупнення банківських організацій привели до необхідності застосування дивізіональних структур, що передбачають поділ банку не за функціональною ознакою, а відповідно до видів пропонованої банківської продукції, груп споживачів або за регіональними ознаками. Як наслідок, існує три види дивізіональних організаційних структур.

1. Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції.
2. Структури, орієнтовані на різні групи споживачів.
3. Регіональні організаційні структури.

    Зупинимося  на кожному з видів докладніше.

    Структури, орієнтовані на надання  різних видів банківської  продукції. Структури такого типу досить часто зустрічаються в банках, які надають своїм клієнтам великі обсяги окремих видів послуг. Причому ці обсяги настільки збільшуються, що з метою ефективного управління стає доцільним здійснювати керівництво окремо наданням кожного продукту. Вказаний принцип і лягає в основу організаційних структур, побудованих за продуктовою ознакою.

    Ці  структури дають можливість зосередити функції управління наданням окремих  послуг в руках фахівців із конкретних продуктів. Це створює таким банкам додаткові переваги при доведенні  якості послуг до міжнародних стандартів, а також у розвитку нових видів  банківських продуктів.

    Керівник, відповідальний за конкретний вид банківських  послуг, має у своєму розпорядженні  достатньо кваліфікованих працівників  з великим практичним досвідом у  цій галузі, завдяки чому з таким  банківським підрозділом важко конкурувати іншим банкам, організованим не за продуктовим принципом. Крім того, орієнтація структури на окремі види послуг дає змогу щонайкраще координувати весь процес від створення нової послуги і до доведення її до кінцевого споживача.

    Структури, орієнтовані на різні  групи споживачів. Цей спосіб побудови банку передбачає орієнтацію на потреби цільових споживачів послуг. Організовуючись таким чином банк зосереджує свою основну увагу на певних групах клієнтів. Донедавна американські банки, що будувались відповідно до такого принципу, обслуговували в основному корпоративних клієнтів. Проте поступово таке становище змінювалося, і на внутрішніх ринках акцент зміщувався у бік роздрібної клієнтури.

    Всі надані банком послуги концентруються в окремих підрозділах, що обслуговують конкретні групи споживачів. Так, послуги роздрібним клієнтам можуть надаватися управлінням персональних банківських послуг та інвестиційного менеджменту, а послуги клієнтам оптового ринку — управліннями операцій на ринку капіталів та обслуговування корпорацій. Така структура дає змогу  з максимальною ефективністю задовольняти потреби цільових споживачів.

    Регіональні організаційні структури. Коли діяльність банку охоплює велику географічну територію, то в основу його організації може бути покладений принцип регіональної організаційної структури, що передбачає побудову діяльності через мережу відділень, які пропонують послуги в різних регіонах.

    Банки, організовані за регіональною ознакою, не відчувають особливих труднощів  у налагодженні стосунків із своєю  клієнтурою. Перед ними відкриваються  великі можливості всебічного вивчення діяльності користувачів своїх послуг, особливо таких послуг, надання яких має певний ризик для банку. Крім того, старанно продумане створення  мережі відділень дає змогу налагодити добрий взаємозв´язок між ними і  забезпечити максимальне врахування потреб споживачів усіх регіонів, які обслуговує банк. 

    Організаційні структури банків, які діють на міжнародних  ринках. Виходячи на міжнародний рівень, банки повинні відповідним чином реорганізувати свою структуру. Найпростішим типом такої реорганізації є структура з міжнародним відділенням: поряд із відділеннями всередині країни банк має відділення, розташоване за кордоном. Таке відділення має певний ступінь незалежності, а його керівник безпосередньо підпорядковується вищому керівництву.

    Звичайно  банки, діючи на міжнародному рівні, прагнуть створити глобальну організаційну  структуру, яка дозволяла б приділяти  міжнародній діяльності не менше  уваги, ніж діяльності всередині  країни, і приймати узгоджені рішення. При цьому діяльність банківських  відділень може будуватися як за географічною ознакою (матиме регіональну орієнтацію), так і відповідно до виробничої спеціалізації  підрозділів (матиме продуктову орієнтацію).

    Регіональна орієнтація глобальної структури передбачає побудову банку з урахуванням  географічного чинника. Вона застосовується у випадках, коли банк прагне зосередити свою діяльність у географічне віддалених регіонах, у кожному з яких потрібен спеціальний підхід з урахуванням  усіх наявних особливостей для пропозиції тих чи інших продуктів.

    Продуктова  орієнтація глобальної структури, наприклад, використовується в тих випадках, коли банк пропонує своїм клієнтам низку різноманітних послуг, що потребують особливої координації надання  кожного виду.

    Добре розвинені глобальні структури  в японських банках, які приділяють велику увагу розвиткові міжнародної  діяльності. Характерною рисою японських  банків є те, що процес прийняття  рішень щодо надання значних позик будується у них за формальною системою «Ringi» і це певною мірою обмежує свободу дій відділень.

    За  кордоном банк може бути представлений  чотирма організаційними формами:

• відділеннями;
• представництвами;
• філіями;консорціальною участю

 

    Адаптивні структури. Адаптивні організаційні структури почали застосовуватися банками в періоди, коли різко зросла конкуренція з боку небанківських інститутів. За цих умов особливого значення стала набувати вчасна й адекватна реакція на зміну ринкових ситуацій, яка була неможливою при використанні традиційних бюрократичних структур. Так з´явилися адаптивні організаційні структури, котрі не можна однозначно оцінювати як бюрократичні.

    Кожна з цих груп організаційних структур покликана вирішувати властиві їй завдання і застосовується у певних умовах. Існуючі структури найчастіше поєднують  у собі властивості як бюрократичних, так і адаптивних структур.

    Відомі  три основних види адаптивних структур. Кожний із цих видів має свої відмінні риси і заслуговує окремого розгляду.

   
1. Проектні структури. Проектні  структури — це особливі організації,  призначені для вирішення конкретних  великомасштабних завдань, що  стоять перед банком. Прикладом  завдання, заради вирішення якого  створюється проектна організація,  може бути намір банку впровадити  якусь систему. Така система  (наприклад, система банківських  послуг удома) вимагає від банку  окремого управління цим проектом, що дало б змогу в найкоротші  терміни, з максимальною ефективністю  і без втрат для основної  діяльності банку розробити і  впровадити її. Після введення  в дію запланованої системи  спеціально створена проектна  організація, до складу якої  входить група спеціалістів та керівних працівників банку, розпускається. Таким чином, проектні структури — це тимчасові організаційні утворення, введені до діючої структури банку і відносно автономні в плані керівництва реалізацією проекту.