Небанкiвське кредитування підприємств

   Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.  
 
Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно. 
Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу в лізинг (оренду).

   До  об'єктів лізингу належать

   * машини та обладнання;

   * засоби обчислювальної техніки;

   * транспортні засоби;

   * виробничі будівлі та споруди;

   * інші основні фонди.

   Не можуть бути об'єктами лізингу:

   * об'єкти оренди державного майна,  крім окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств;

   * земельні ділянки та інші природні об'єкти.

   Класичному  лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

   Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу згідно з договором.

   Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.

   Постачальник  лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об'єктом лізингу. 
Лізингодавцями можуть бути:

   * лізингові компанії;

   * комерційні банки;

   * філії, підрозділи підприємств-виробників обладнання;

   * державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання). 
Лізингоодержувачі - це:

   * юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;

   * фізичні особи, що займаються  підприємницькою діяльністю. До категорії продавців майна належать:

   * виробники машин та обладнання;

   * оптово-збутові організації;

   * торгові фірми;

   * власники майна та інші учасники угоди.

   Крім  основних учасників, у лізинговому  бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать:

   * страхові компанії;

   * брокерсько-дилерські фірми;

   * сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;

   * інші посередники.

   Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить  до скорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва. 
Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги.

      Підприємство - лізингоодержувач також: здобуває дуже суттєві переваги: 
     * лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60-70% їхньої вартості;

   * підприємству простіше отримати  майно в лізинг, ніж позику  на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;

   * лізинг дає підприємству більше  можливостей для маневрування  під час виплати лізингових  платежів, оскільки останні здійснюються  підприємством, як правило, після  отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;

   * зменшується ризик морального  старіння обладнання, тому що  підприємство бере його не  у власність, а в оренду: відтак  розширюються можливості оперативного  оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

   * лізингове майно не зараховується  на баланс підприємства, що підвищує  ліквідність суб'єкта господарювання  та його можливість отримати  банківський кредит; 
* лізингові платежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача; 
* зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю; 
* досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит. 
Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:

   * вартість лізингу для лізингоодержувача  вища на суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;

   * складання лізингової угоди потребує  тривалого часу та складнішої  організації, ніж складання угоди  про звичайну банківську позику;

   * лізингодавець бере на себе  ризик можливого морального старіння  основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів. 
Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:

   * підготовка та обгрунтування лізингового проекту;

   * юридичне оформлення лізингової угоди;

   * виплата лізингових платежів;

   * повернення об'єкта лізингу або  викуп його за залишковою вартістю. 
Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обгрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв'язку з тим, що лізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить, насамперед, не поточний, а перспективний фінансовий стан підприємства-лізингоодержувача. Після позитивного висновку щодо платоспроможності лізингоодержувача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об'єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладається договір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами:

1. Акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію.
2. Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем.
3. Договір на технічне обслуговування майна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

   Майно передається в лізинг тільки після  укладання лізингоодержувачем договору страхування об'єкта лізингу на користь  лізингодавця. 
Лізингоодержувач зобов'язаний забезпечити підтримування в належному стані лізингового майна, а також здійснювати виплати відповідних лізингових платежів.

   До  складу лізингових платежів включають:

   * суму відшкодування вартості  об'єкта лізингу, що амортизується,  на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

   * суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

   * платіж-винагорода лізингодавцю  за отримане в лізинг майно;

   * відшкодування страхових платежів  за договором страхування об'єкта  лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

   * інші витрати лізингодавця, передбачені  договором лізингу.

   Підприємство-лізингоодержувач перестає сплачувати лізингові платежі  після закінчення терміну чинності лізингової угоди. Лізингоодержувач при цьому має право:

   * повернути обладнання лізингодавцю;

   * поновити або укласти нову лізингову угоду;

   * придбати обладнання за залишковою вартістю.

   Спосіб  подальшого використання лізингового  майна залежить від напрямків  інвестиційної стратегії підприємства.

   Лізинг-кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Державне  кредитування підприємств

   Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між; підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником). 
Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:

   * пускових об'єктів;

   * раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

   * технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

   Фінансування  інвестиційних потреб підприємств  буває цільовим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чи гарантією (поручительством).

   Бюджетні  позики надаються на таких умовах:

   * обсяги бюджетних кредитів на  відповідний рік доводяться до  міністерств, відомств, інших центральних  органів державної влади, які  фінансуються Міністерством економіки,  після затвердження Державної  програми економічного й соціального розвитку України;

   * перелік будов і об'єктів виробничого  призначення, які фінансуються  за рахунок коштів державного  бюджету, визначає Міністерство  економіки за погодженням з  Міністерством фінансів і подає  його на затвердження Кабінету  Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується;

   * терміни погашення бюджетних  кредитів не перевищують трьох  років, а в окремих випадках - п'яти років;

   * погашення бюджетних кредитів  починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об'єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально;

   * погашення бюджетних кредитів, які  використовуються на придбання  обладнання, що не входить у  систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років; 
* за користування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.

   Організація роботи з обслуговування бюджетних  кредитів, їх обліку і проведення розрахунків  з позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України.

   Механізм  надання бюджетних позик підприємствам  зображено нарис. 7.13. 
Уповноважені банки використовують бюджетні кредити відповідно до цільового призначення.

   Оплата  виконаних робіт з будівництва, реконструкції, технічного переозброєння  підприємств і об'єктів виконується  вповноваженими банками в межах  бюджетної позики за умови надходження  від                                         позичальника розрахунково грошових документів.  
За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк за користування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції - 70% від загальної суми сплачених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноважений банк для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.