Міжнародний валютний фонд і його відносини з Україною

     МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

     Донецький державний  університет управління

     Кафедра біржової і  банківської справи 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Реферат з дисципліни «Гроші й кредит»

     на тему: «Міжнародний валютний фонд і його відносини з Україною» 
 
 
 
 

                                   Підготувала: студентка групи МЗД-09-2

                                   Переверзєва Аліна

                                   Перевірила: доц.., к.е.н. Шепілова В.Г. 
 
 
 
 
 

     Донецьк-2011

ВСТУП

     Наслідки глобальної економічної кризи, що розпочалася  у 2008 році, все ще відіграють значну роль в національній економіці України. Слід зазначити, що Україна виявилася однією з найменш підготовлених до кризи світових держав і тому зазнала значних збитків. Це обумовило її тісне співробітництво з Міжнародним валютним фондом (далі – МВФ) й участь у програмах короткострокового фінансування «Stand-by».

     На тлі подій, що відбуваються в Європейському Союзі  й в окремих його країнах-членах (Греція, Італія, Іспанія), вимоги до державних  витрат й бюджетного дефіциту зокрема  стають все більш жорсткими. Нещодавно  весь світ спостерігав за протестами населення в Франції проти підвищення пенсійного віку й досі є очевидцем протестів у Греції, які з кожним днем стають все більш численними. Вже постає питання стійкості Європейського Союзу й валюти євро загалом. Таким чином, ситуація погіршується з кожним днем.

     Місія МВФ залишила Україну 4 листопада 2011 року. З початку року не було отримано жодного траншу з запланованих 15 млрд. доларів. МВФ наголошує, що український уряд не виконав у повному обсязі необхідних вимог. У свою чергу, представники уряду вже не бачать необхідності у кредитних грошах. Можна навіть провести паралель із проведенням референдуму у Греції, але, звичайно, у менших масштабах.

     Метою даного реферату постає загальний огляд кредитних  відносин України з МВФ, а також  аналіз думок експертів щодо подальшого фінансування й його доцільності.  
 
 
 
 

ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

1. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД
1. Загальна інформація

МВФ був заснований на основі міжнародного договору в 1945 році для

сприяння  оздоровленню світової економіки. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні, округ Колумбія, США. Фондом керують 187 держав-членів.

      МВФ є спеціалізованою  установою ООН і центральним  закладом міжнародної валютно-фінансової системи – системи міжнародних  платежів і курсів національних валют, яка дозволяє країнам вести між собою економічні операції.

     Він прагне запобігати кризам в цій системі, заохочуючи прийняття державами обґрунтованої економічної політики; в той же час, як випливає з назви, він також є фондом, який можуть використовувати держави-​​члени, які потребують тимчасового фінансування для вирішення проблем платіжного балансу.

     Директор-розпорядник – Крістін Лагард (з 5 липня 2011 року). [1] 

2. Статутні  цілі МВФ

     Відповідно до статей Угоди МВФ, цілі МВФ передбачають наступне:

1. сприяти розвитку міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері в рамках постійного представництва, що забезпечує механізм для консультацій і спільної роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами;
2. сприяти процесу розширення і збалансованого росту 
   міжнародної торгівлі і за рахунок цього домогтися досягнення і підтримки високого рівня зайнятості і реальних доходів, а також розвитку виробничих ресурсів усіх держав-членів, розглядаючи ці дії як першочергові задачі економічної політики;
3. сприяти стабільності валют, підтримувати упорядкований валютний режим серед держав-членів і уникати використання девальвації валют з метою отримання конкурентних переваг;
4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають росту світової торгівлі;
5. за рахунок тимчасового надання загальних ресурсів Фонду державам-членам при дотриманні адекватних гарантій створювати в них стан упевненості, забезпечуючи тим самим можливість виправлення диспропорцій у їхніх платіжних балансах без використання заходів, які можуть завдати шкоди добробуту на національному чи міжнародному рівнях;
6. відповідно до вищезазначеного – скорочувати тривалість порушень рівноваги зовнішніх платіжних балансів держав-членів, а також зменшувати масштаби цих порушень. [2]

     Таким чином, статутними цілями МВФ є: сприяння збалансованому зростанню світової торгівлі, підтримання стабільності обмінних курсів, недопущення використання девальвації валют для отримання переваг у конкуренції і допомогу країнам в упорядкованому вирішенні проблем платіжного балансу.  

3. Діяльність  МВФ

     Для реалізації статутних  цілей МВФ здійснює таку діяльність.

     Проводить спостереження за змінами в економічній та фінансовій ситуації і політики в державах-членах і на глобальному рівні і дає державам-членам рекомендації з питань економічної політики.

     Надає кредити державам-членам, що зазнають проблем платіжного балансу - не тільки з метою тимчасового фінансування, але також для підтримки політики стабілізації і реформ, спрямованої на усунення основних проблем.

     Надає технічну допомогу урядами і центральним банкам країн-членів і проводить підготовку кадрів у сферах своєї компетентності.

     Нарешті, МВФ служить головним форумом для обговорення не тільки економічної політики країн у глобальному контексті, а й питань, що мають важливе значення для стабільності міжнародної валютно-фінансової системи. До них відносяться: вибір країнами курсових механізмів, недопущення дестабілізуючих міжнародних потоків капіталу і розробка визнаних у міжнародному масштабі стандартів та кодексів для політики та інститутів у відповідних областях. [3] 

4. Структура управління МВФ

     МВФ підзвітний своїм державам-членам.

     Повсякденну роботу виконують Виконавча рада, що представляє 187 держав-членів, і найманий на роботу на міжнародній основі персонал під керівництвом Директора-розпорядника і трьох його заступників, причому кожен член керівництва призначається з різних регіонів світу. Директор-розпорядник призначається на п'ятирічний термін з можливістю переобрання.

     Виконавча рада складається  з 24 виконавчих директорів, і його головою  є Директор-розпорядник. П'ять найбільших акціонерів МВФ (США, Японія, Німеччина, Франція і Великобританія), а також Китай, Росія і Саудівська Аравія мають власні місця в Раді. Інші 16 виконавчих директорів обираються на дворічний термін відповідними групами країн.

     Повноваження Виконавчої ради щодо здійснення діяльності 
МВФ передаються їй Радою керуючих, який несе відповідальність за спостереження. Рада керуючих, в якому всі держави-члени мають своїх представників, є вищим керівним органом МВФ.  Кожна держава-член призначає керуючого (зазвичай міністра фінансів або керуючого національного банку країни) і заступника керуючого. Рада керуючих приймає рішення з основних питань політики, але відповідальність за повсякденне прийняття рішень делегується Виконавчій раді.

     Найважливіші питання  політики, що стосуються міжнародної  валютної 
системи, розглядаються два рази на рік на засіданнях комітету керуючих, який називається Міжнародним валютно-фінансовим комітетом, або МВФК. 

     Спільний комітет  Рад керуючих МВФ та Світового  банку, іменований Комітетом з розвитку, консультує керівників і звітує перед ними з політики в галузі розвитку та інших питань, що становлять інтерес для країн, що розвиваються.

     На відміну від  деяких міжнародних організацій, що діють за принципом «одна країна – один голос». Проте Рада рідко приймає рішення шляхом формального голосування: більшість рішень засноване на консенсусі держав-членів та підтримується одноголосно. [4] 

5. Джерела коштів МВФ

     Основним джерелом коштів МВФ є внески в рамках квоти 
(внески в капітал) держав-членів, які вони платять при вступі в МВФ або після періодичних переглядів, в ході яких розмір квот збільшується. Держави платять 25 відсотків своєї квоти в спеціальних правах запозичення (SDR або СПЗ) або в основних валютах, таких як долар США або японська єна; при необхідності МВФ може затребувати іншу частину, що підлягає сплаті у власній валюті держави-члена, на цілі надання кредитів.

     Квоти визначають не тільки платежі держави по внесках, але і його 
кількість голосів, суму фінансування, яку воно може одержати від МВФ, а також його частку при розподілі СПЗ. Квоти покликані в цілому відображати відносну частку держави-члена в світовій економіці: чим більше економіка країни за обсягом випуску продукції і чим більший об'єм і ширше різноманітність її зовнішньої торгівлі, тим, як правило, вище рівень її квоти. Сполучені Штати Америки, які мають найбільшої в світі економікою, вносять найбільший внесок у МВФ - 17,5 відсотка від загального обсягу квот; Палау, з найменшою економікою, вносить 0,001 відсотка.

     В рамках останнього (одинадцятого) перегляду квот, який набрав чинності в січні 1999 року, квоти  МВФ були збільшені (вперше з 1990 року) приблизно на 45 відсотків до 212 млрд. СДР (приблизно 300 млрд. 
доларів США). У разі необхідності МВФ може брати позики для поповнення своїх ресурсів за квотами. МВФ має два постійних механізму для отримання позик, якщо це буде потрібно для усунення загрози міжнародній валютній системі: Генеральні угоди про позики й Нові угоди про позики. У сукупності за цими двома угодами МВФ може отримати позики 
на суму до 34 млрд. СДР (приблизно 50 млрд. доларів США). [5]

     Найбільшими квотами  в МВФ володіють наступні країни (табл.1):

10 держав-членів МВФ  з найбільшими  квотами                Таблиця 1

 

6. Спеціальні  права запозичення (Special Drawing Rights)

СПЗ є міжнародним резервним активом, який був введений МВФ в

1969 році через побоювання держав-членів  МВФ, що існуючі міжнародні  резерви та їх потенційне зростання  можуть виявитися недостатніми  для забезпечення зростання міжнародної торгівлі. Основними резервними активами в той період були золото й долари США, і держави-члени МВФ не хотіли ставити світові резерви в залежність від видобутку золота, якою об'єктивно притаманна невизначеність, а також від дефіцитів платіжного балансу США.

     СПЗ був введений в якості додаткового резервного активу, який МВФ міг періодично «розподіляти» між своїми членами при виникненні такої потреби, а при необхідності анулювати. СПЗ  («паперове золото) розподіляються між державами-членами (у вигляді бухгалтерських записів) у певному процентному відношенні до їх квотами.