Монетаристський та кейнсіанський підходи до визначення причин інфляції

     Розрив  інфляції — це надлишок попиту ( ) над тим природним попитом (AD*), який забезпечує повну зайнятість.

     Розрив  інфляції розраховують за формулою:

      = ,

     де m – витратний мультиплікатор.

     Інфляція, спричинена надлишковим попитом, може переростати в інфляцію витрат тому, що надлишковий попит на товари формує надлишковий попит на працю і  як наслідок — завищення заробітної плати. Це може статися принаймні  через конкуренцію між підприємцями за кваліфікованих працівників. До того ж завищення заробітної плати може виправдовувати втручання держави у переговорний процес між профспілками і підприємцями.

     Загалом пояснення інфляції надлишковим  попитом ґрунтується на логічному  ланцюжку: AD LD W P .

     Дж. М. Кейнс вважав, що «справжня інфляція»  настає тоді, коли «подальше збільшення ефективного попиту вже не веде до збільшення обсягу виробництва, а повністю витрачається на підвищення одиниці  витрат, яке відбувається строго пропорційно до збільшення попиту».

     Найважливіший момент кейнсіанського тлумачення інфляції — виділення певного «критичного  рівня», який відокремлює просте збільшення грошової маси в обігу від інфляції. «Аж до цього моменту наслідки грошової експансії відрізняються один від іншого тільки кількісно, і до досягнення цього положення немає таких точок, де можна було б провести риску і оголосити, що умови інфляції вже наявні. Всяке попереднє збільшення кількості грошей, оскільки воно збільшує ефективний попит, витрачатиметься частково на зростання витрат на одиницю продукту і частково на збільшення обсягу виробництва».

 

     2.2 Монетаристський підхід до тлумачення причин інфляції

     Збереження  тривалої стійкої галопуючої інфляції та неможливість її подолання при спиранні на кейнсіанскі заходи стимулювання розвитку привели наприкінці 70-х років до різкого падіння авторитету кейнсіанства і в теоретичному, і в практичному плані. В цей період розпочинається ренесанс антипода кейнсіанської теорії — теорії неокласичної, насамперед у вигляді так званого монетаризму (монетаристська контрреволюція).

     Монетаризм  є економічною теорією, в якій проблемі інфляції належить визначальна  роль. Найвідомішими представниками цієї теорії є М. Фрідман, К. Брюннер, М. Паркін.

     Монетаристське пояснення інфляції акцентує увагу на грошових чинниках. Фрідман вважає, що єдиною причиною інфляції є надмірна пропозиція грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможного попиту. Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається грошово-кредитною політикою держави. Монетарна політика може стати інфляційною у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей.

     Основний  зміст монетаристського пояснення інфляції відображає відомий вислів Мілтона Фрідмана, що "інфляція скрізь і завжди є інфляцією грошей".

     Отже, щоб пояснити інфляцію, треба дослідити  пропозицію грошей. Таке пояснення  інфляції цілком узгоджується з монетаристським  тлумаченням змінних рівності:

     М У =Р У

     Якщо  це так, то справедливе рівняння:

     

     де  т — відсоткова зміна грошової пропозиції;

      - відсоткова зміна цін.

     Економічний зміст останнього рівняння такий: відсоткова зміна грошової пропозиції визначає відсоткову зміну рівня цін, тобто  темп інфляції.

     Відомо, що монетаризм — теорія антиактивізму. Це означає, що прихильники виступають проти активних дій уряду на грошовому  ринку, а також у фінансовій (податково-бюджетній) сфері. Причому обґрунтування антиактивізму  у фінансовій сфері також пов'язується з поясненням інфляції як виключно грошового явища. Логіка в цьому випадку така:

     якщо  , а m= , то (3)

     Перший  дріб у формулі  можна тлумачити як дефіцит бюджету, який фінансується за рахунок емісії . Підставою для такого тлумачення є те, що у практиці реального господарювання саме перевищення державних видатків над надходженнями до бюджету стає причиною додаткової емісії, не підкріпленої змінами реального ВВП.

     Другий  дріб є показником швидкості обігу грошей, що випливає з монетаристської рівності:

     V= (4)

     У такий спосіб формула інфляції трансформується  в рівняння:

      (5)

     Економічний зміст цього рівняння такий: темп інфляції виз часткою дефіциту бюджету  у ВВП і швидкістю обігу  грошей. швидкість є незмінною, то інфляція залежить лише від дефіциту бюджету.

     Саме  так обґрунтовується застереження монетаристів щодо регулювання економіки  податково-бюджетними інструментами, тобто щодо активних дій держави  у фінансовій сфері.

     Монетаристське  пояснення інфляції як виключно грошового явища викликає небезпідставні заперечення.

     По-перше, під сумнів може бути поставлене твердження про незмінність швидкості обігу  грошей. Дані не лише щодо перехідних економік, а й щодо розвинених ринкових свідчать, що такі зміни швидкосі можуть бути досить значними.

     З формули Фішера, якою послуговуються монетаристи ( , випливає: (v –відсоткова зміна швидкості обігу грошей; у – відсоткова зміна реального ВВП). Отже, зв'язок між зміною цін і зміної пропозиції опосередковується принаймні швидкістю обігу грошей та зміною реального продукту.

     По-друге, при аналізі інфляції навряд чи можуть ігноруватись інші функції, які виконують гроші, а саме: функція засобу платежу, що передбачає існування кредиту, функція засобу збереження вартості.

     По-третє, реальні факти свідчать на користь  того, що інфляційне зростання цін  спричиняють й інші (негрошові) чинники.

     Інфляція, в розумінні монетаристів, є чисто  грошовим явищем, яке викликане їх надмірною емісією. «Під інфляцією, — пише М. Фрідман, — я розумію  стійке і невпинне зростання цін, що завжди і скрізь виступає як грошовий феномен, викликаний надлишковою масою грошей у відношенні до випуску продукції». Отже, причини інфляції теоретики школи монетаризму вбачають лише у сфері обігу.

     Кейнсіанський метод регулювання інфляційного процесу передбачає розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій політиці, а монетаристський, проти якого виступають усі прихильники унітарної держави, - впровадження таких дій, як самоусунення держави з економічного життя, відмова від дотацій на соціальні та інші потреби. Звичайно, в країнах, де такі дотації не мають істотного значення, монетаристські дії дають значний позитивний ефект. Однак очевидно, що застосування цього методу у нас нині неможливо, бо неможливо раптово припинити субсидії на культуру, сільське господарство чи багатодітним сім'ям.

 

Висновки

     Отже, з вище написаного виходить, що інфляція є макроекономічним явищем, оскільки і причини її виникнення і наслідки пов’язані зі змінами, що стосуються загальної економічної рівноваги. Найпоширенішим є розуміння інфляції як такої ситуації в економіці, за якої кількість грошей в обігу перевищує потребу в них, зумовлену грошовою оцінкою товарної маси. Наслідком такої невідповідності грошової маси сукупній ціні товарів є знецінення грошової одиниці й загальне підвищення цін на товари та послуги.

     За  критерієм річної відсоткової зміни  загального рівня цін розрізняють  помірну, галопуючу і гіперінфляцію. Також розрізняють передбачувану і непередбачувану інфляцію. Типовим засобом до пристосування до не передбачуваної інфляції є укладання угод з урахуванням зміни цін. Не передбачувана інфляція має значні макроекономічні наслідки (втрати): перерозподіл доходів, стягнення інфляційного податку, зменшення реальних податкових надходжень, втрата зацікавленості у інвестиціях і втрата цінами їхньої ролі природних регуляторів ринку.

     Монетаристське  пояснення інфляції акцентує увагу  на грошових чинниках. Фрідман вважає, що єдиною причиною інфляції є надмірна пропозиція грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможного попиту. Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається грошово-кредитною політикою держави. Монетарна політика може стати інфляційною у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей.

     Кейнсіанці  погоджуються, що інфляція розвивається лише при тривалому зростання пропозиції грошей, можливому за ліберальної грошово-кредитної політики. Вони не заперечують, що дія затратних чинників інфляції може привести до безперервного і швидкого зростання цін лише за умови швидкого і тривалого зростання пропозиції грошей. Відмінність в тому, що ліберальну грошово-кредитну політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричиною - чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозицій. Тому, неможливо ефективно вирішити проблеми стримування інфляції лише ужорсточенням монетарної політики, а потрібно "докопуватися" до її першопричин.

     Проте обидва види причин тісно переплітаються і, по суті, зливаються в одну - лібералізацію державної монетарної політики і зростання на цій основі пропозиції грошей, без чого ні перший, ні другий вид чинників не може матеріалізуватися у тривале зростання цін.

     Інфляція, особливо коли вона досягла рівня  галопуючої або гіперінфляції, негативно  відбивається на всіх сторонах суспільного  життя. Вона передусім виявляється в знеціненні заощаджень, відставанні зростання доходів від цін, зменшенні купівельної спроможності населення, зниженні мотивації до трудової та підприємницької діяльності, гальмуванні технічного прогресу, підриває управлінський механізм усього народного господарства.

     Щодо  України, то можна сказати, що найбільш істотним негативним явищем в економіці  на етапі її ринкового реформування виявилась інфляція. В Україні інфляція в 2009 р. становила 15,9%, в 2008 р. - 22,3%, в 2007 р. - 16,6%. На сьогодні рівень інфляції складає приблизно 12%. Причиною цього можна назвати те, що в державі весь час проводиться помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.

     Тому, саме від реалізації заходів боротьби з інфляцією залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості рівноправного члена.

 

     Список  використаної літератури 

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.
2. Мельник О.М. Інфляція: теорія і практика регулювання: Монографія. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 291 с
3. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: ЦУЛ, 2002. – 320 с.
4. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп./ За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598 с
5. Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О.. Історія економічних вчень : Підручник. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.