Акціонерне товариство: суть, форми і механізм функціонування

    Специфічні  риси відкритих і  закритих акціонерних  товариств

    Важливість  ролі акціонерних товариств потребує чіткого визначення поняття "акціонерне товариство". Незважаючи на деякі розбіжності у трактуванні акціонерних товариств, світова економічна та юридична наука в цілому дають загальні визначення, які застосовуються і в Україні.

    В науковій та нормативній літературі зазначається, що акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Можливе більш загальне визначення акціонерного товариства як господарського товариства, що випускає акції.

    Тому  на відміну, наприклад, від правової бази США, де зараз допускається створення акціонерного товариства без статутного фонду і випуску акцій без номінальної вартості, в Україні акціонерне товариство — це статутне підприємство. Для функціонування акціонерного товариства створюється статутний фонд, під який випускаються акції, загальна номінальна вартість яких не може бути менше від суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

    Водночас  слід мати на увазі, що, як правило, регулятивними  актами встановлюється, що акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах акцій, які їм належать. Тому акціонерне товариство має риси товариства з обмеженою відповідальністю. Це відповідає суті обмеженості матеріально-фінансової участі лише вкладеним у товариство майном та коштами з боку кожного окремого його учасника. При негативних наслідках діяльності акціонерного товариства, наприклад у разі банкрутства, акціонерне товариство відповідає перед кредиторами усім майном, при цьому акціонер втрачає (і то не завжди) лише свої акції. Іноді акції можуть залишатись навіть при банкрутстві, але значно втрачати у ціні. Особливістю нормативної бази щодо акціонерного товариства є те, що у випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, можуть нести відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

    У світовій практиці існують два види акціонерних товариств — відкрито та закрите. І той, і інший види мають певну історію свого виникнення. Так, закриті акціонерні товариства розвивались в основному в Німеччині наприкінці XIX — на початку XX ст. і отримали назву симультанного засновництва. При цьому акції розподілялись між засновниками і відразу відбувалась їх реалізація. (Хоч для здійснення проплат надавався певний термін.) У США переважна частина акціонерних товариств засновувалась через відкриту підписку — продажу акцій на відкритих торгах (сукцесивне засновництво). Закриті акціонерні товариства в країнах Центральної Європи мають різні назви (наприклад, у Польщі, Чехії — компанія з обмеженою відповідальністю, водночас як існує й товариство з обмеженою відповідальністю). У світовій практиці закриті акціонерні товариства мають менше поширення, ніж відкриті. В Україні внаслідок особливостей проведення приватизації кількість закритих акціонерних товариств переважає кількість відкритих. На 2000— 2001 рр. більш як 66 відсотків — це закриті акціонерні товариства і трохи менш як 34 відсотки — відкриті.

    Відповідно  до української регуляторної бази відкритим є акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах. При цьому важливим є те, що акції розповсюджуються серед громадян та підприємств, перелік яких і склад заздалегідь визначити неможливо. Можливе застосування певних норм для визнання продажу акцій відкритим. Наприклад, існують пропозиції вважати відкритим продажем, якщо кількість осіб-покупців становить не менш як 100.

    Закритим є акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися через підписку, купуватися та продаватися на біржі. При створенні закритого акціонерного товариства акції розповсюджуються між засновниками і мають обмеження щодо придбання і продажу. Закрите акціонерне товариство має більш подібні риси до товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки, як правило, в них невелика кількість акціонерів, ускладнений перехід прав власності на корпоративні права (акції), спрощена реєстрація випуску акцій. Серед вітчизняних фахівців існують думки про те, що кількість акціонерів закритого акціонерного товариства має бути обмеженою і становити до 100 акціонерів. Пропонують не реєструвати випуски їх акцій в органах державного управління корпоративним сектором, законодавче обмежити переходи прав власності на такі корпоративні права, дати параметри цін на акції закритого акціонерного товариства.

    Важливим  також є те, що створене акціонерне товариство у формі відкритого дуже важко перетворити в закрите (хоча такі випадки можливі за умови незначної кількості акціонерів і прямої заборони в законодавстві немає), водночас закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите через реєстрацію його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесення відповідних змін до статуту товариства.[12,c.51]

    Засновники, учасники, акціонери  як суб’єкти корпоративного управління

    Оскільки  у переважній більшості випадків господарські товариства засновуються для здійснення підприємницької діяльності і власність у них має бути персоніфікована, слід зупинитись на поняттях засновників, учасників, а для акціонерних товариств — акціонерів. Ці поняття широко використовуються в пресі, проте вони мають певні відмінності, які потрібно враховувати у разі вивчення їх ролі в системі корпоративного управління. Важливим моментом є визначення кількості засновників.

    У багатьох країнах законодавчими  документами передбачено, що засновником акціонерного товариства може виступати одна юридична особа. З країн, що розвивають своє корпоративне управління до таких належать, наприклад, Угорщина, Чехія, Російська Федерація. В Україні нормативно-правова база з 1991р. визначала необхідність кількох засновників. Таке положення діяло також, наприклад, у Польщі, де потрібно як мінімум три засновники. В Румунії відкрите акціонерне товариство повинно було мати не менш як п'ять акціонерів.                            

    Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. На сьогодні існують проблеми участі державних підприємств як засновників знов створюваних акціонерних товариств: їм це заборонено, якщо такі товариства не є державними акціонерними товариствами. Водночас держава має свої корпоративні права в акціонерних товариствах, створених у процесі приватизації.

    Слід  мати на увазі, що підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи, а продовжують здійснювати повсякденну господарську діяльність. Відповідно відповідальність перед третіми особами, які мають справи з АТ, вони несуть лише в межах акцій акціонерного товариства, що їм належать. Водночас такі акціонери за своїми зобов'язаннями перед своїми контрагентами несуть відповідальність і можуть відповідати таким специфічним поки ще для нас майном, як повністю оплачені акції. Це означає, що акції можуть розглядатись їх власниками як товар і з ними можна здійснювати дозволені законодавством дії. Як показує практика, регуляторні системи забороняють відчужувати, віддавати під заставу не повністю оплачені акції.

    Щодо  національної приналежності, то іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, установлених законодавчими актами України.

    Засновники  акціонерного товариства укладають  між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У цей час засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Проте якщо засновник прийняв на себе зобов'язання, пов'язані із створенням акціонерного товариства, то товариство відповідає за такі зобов'язання лише після прийняття їх за доцільні загальними зборами.

    Після того як засновники прийшли до висновку щодо створення АТ, вони повинні  повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію. Тому засновники товариства завжди є його учасниками, оскільки вони укладають і підписують установчий договір. У регуляторних системах, для того щоб засновники не відчужували зразу свої частки і брали участь у діяльності АТ, є певні обмеження для засновників. В Україні відповідно до нормативної бази 1991 р. укладання такої угоди для засновників акціонерного товариства передбачало зобов'язання утримувати не менш як 25 відсотків кількості акцій протягом двох років.

    Інші  особи, які отримали у статутному фонді товариства частки або паї, але не підписали установчу угоду, виступають як учасники товариства. Для  акціонерного товариства обов'язковим  є поняття "акціонери". У відкритому акціонерному товаристві акціонерами  є всі власники акцій, але не всі акціонери є засновниками. Може навіть скластися така ситуація, коли в акціонерному товаристві формально не залишається засновників, оскільки вони, виконавши обов'язкові приписи щодо утримання четвертої частини статутного фонду протягом законодавче визначеного терміну, можуть реалізувати свої акції. Тоді в АТ будуть виступати власниками тільки акціонери. Слід зазначити, що складнішою є ситуація щодо закритих акціонерних товариств, оскільки там усі є засновниками і реалізація акцій ускладнена. Якщо виходити з визначення закритих акціонерних товариств, то в них поняття "засновник" тотожне поняттю "акціонер", і навпаки.

    Поняття "засновники", "учасники", "акціонери" доповнюються іноді поняттям "афілійовані  особи". Таке поняття застосовується для визначення відносин контролю в акціонерних товариствах.[11,c.53] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Форми і механізм  функціонування акціонерних  товариств.

    За  формою і механізмом функціонування у світі розрізняють відкриті та закриті акціонерні товариства.

    Акціонерне товариство закритого типу.

    Акціонерним товариством  закритого типу вважається акціонерне товариство , акції якого  розподіляються поміж засновниками і не можуть вільно відчужуватися  третім особам без згоди або дозволу  на це керівних органів акціонерного товариства, визначених статутом товариства.

    Основною  ознакою визначення є не обіговий характер акцій, випущених акціонерним товариством. Угода про відчуження акцій закритих акціонерних товариств, як правило, ставиться в залежність від згоди на це інших акціонерів безпосередньо, якщо склад акціонерів у кількісному відношенні незначний, або через уповноважені акціонерами керівні органи акціонерного товариства, наприклад, за згодою Правління або Спостережної Ради, тобто постійно діючих керівних органів. Дуже рідко, але може також встановлюватися установчими документами акціонерного товариства, що згоду на відчуження можуть давати загальні збори акціонерів.

    Вимога  одержання попередньої згоди  акціонерів на відчуження акцій закритого  акціонерного товариства третім особам повинна бути закріплена в установчих документах акціонерного  товариства , оскільки, в іншому випадку вважається, що акціонер не є зобов’язаним у цьому відношенні ані   законодавством, ані установчими документами.

    З іншого боку, вказана вимога спричинює виникнення в інших акціонерів цього акціонерного  товариства  або самого акціонерного  товариства права на пріоритетне придбання у власність акцій, які акціонер бажає продати і які йому належать. Практично це означає, що в статутах закритих акціонерних товариств резервується положення про те, що перш ніж здійснювати відчуження акцій закритого акціонерного товариства на користь третіх осіб, тобто неакціонерів, акціонер зобов’язаний запропонувати відчуження на користь акціонерів або акціонерного  товариства.

    В багатьох випадках в установчих документах визначається, що згода акціонерів або акціонерного  товариства на відчуження акцій третім особам повинна  бути явною, тобто виражена документально (надання листа, підписаного повноважною  особою закритого акціонерного товариства або виписки з рішенням керівного органу акціонерного  товариства ). Наявність такого роду документа буде засвідчувати законність угоди між акціонером і третьою особою, яка побажала придбати акції цього акціонерного  товариства .

    Надання згоди акціонерами чи акціонерним товариством на відчуження акцій третім особам чи ненадання її інколи може використовуватися для регулювання рівня ринкової ціни відчуження. Акціонерне  товариство, наприклад, може дати згоду на відчуження акцій третім особам, але обумовлювати, що акції повинні бути продані не дешевше певного рівня ціни.

       Інколи виникає питання про  успадкування права власності  на акції закритого акціонерного  товариства та співвідношення  цього права із  обов’язком  одержувати згоду акціонерного  товариства у випадку відчуження акцій третім особам. Відповідно до принципу законодавчого захисту права власності, у такому випадку згода акціонерного  товариства на успадкування акцій і прав, пов’язаних з ними не потребується, оскільки успадкування не вважається відчуженням.