Історія виникнення ярмаркування

Але торгові традиції, закладені  на славетних ярмаркових торгах живі. У зв'язку iз соцiально-економiчними  змiнами, що вiдбуваються в нашiй державi, впровадженням ринкових відносин в  економіку України, з відродженням призабутих традицій дедалі голосніше  зазвучали голоси про необхідність повернення широко знаних торжищ. Серед існуючих нині традиційних ярмарків на території України відомими є Сорочинський на Полтавщині, який проводиться щорічно в передостанній тиждень серпня, а також воскреслий в 1991 р. у Ромнi Іллiнський ярмарок. У наш час велике значення також мають виставки-ярмарки, які організовує торгово-промислова палата України, міжобласні виставки-ярмарки "Продовольчий світ", "Торгове обладнання" (Сімферополь), "Авто-сервіс" (Запоріжжя), "Книжковий світ" (Київ), "Комп'ютерний зв'язок. Управління." (Харків) та інші. Значної популярності набули сезонні виставки-ярмарки промислових і продуктових товарів в обласних і районних містах, різдвяні ярмарки тощо.

5 СЛОБОЖАНСЬКИЙ ТОРГ

Торгівля, як і все господарське життя Слобожанщини, була пов'язана з формуванням і розвитком Всеросійського ринку. Українці, що поселилися на Слобожанщині, займалися купівлею та продажем різних предметів з перших днів поселення. Торгівлею займалися міщани, козацька старшина і навіть посполиті люди.

Уряд, розуміючи важливе  значення торгівлі, допомагав торгівцям та поселенцям у їх матеріальному зміцненні, постійно контролював місцеву торгівлю. Харків'яни через чотири роки після поселення (1659 р.) подали цареві прохання про дозвіл збиратися на Пречистенський ярмарок (15 серпня) і введення безмитної торгівлі.

Поступово ярмарки виникають  по всіх містечках, містах і слободах. Економічний розвиток країни руйнував тимчасові перешкоди. Так на початку 16ст. у Харкові, Сумах, Охтирці і Ізюмі було по два щотижневих торги. Проводилися вони в установлені дні: в Харкові – по понеділках і п'ятницях, у Чугуєві – по неділях і п'ятницях, в Глушці – по четвергах (в сотенних містечках торги проходили раз на тиждень). На слобідські ярмарки і торги російські торговці везли сукно, шовкове вбрання, вироби з вовни, хустки, панчохи, крім того книжки, срібні, олов'яні, мідні, кришталеві та інші вироби. З Тули і Москви – лемеші, серпи, сокири, коси, дзвони і залізо. Торгові люди з Слобожанщини постачали хліб та інші сільськогосподарські продукти. Великим попитом у Росії користувалися килими, виготовлені харківськими ткалями, слобожанські тютюн і горілка.

Ярмаркова торгівля займала  важливе місце у зміцненні  економічних зв'язків між українськими землями.

Під впливом розвитку капіталістичних відносин у промисловості і землеробстві Слобожанщини в першій половині 19ст. відбувалася спеціалізація окремих районів, яка сприяла подальшому розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

З місцевих товарів найбільш ходовими на Слобожанщині були пшениця, жито, ячмінь, овес та інші зернові культури, насіння льону, вовна, коні, вівці, свині і велика рогата худоба, птиця, напівоброблені шкури, дерев'яні вироби, посуд, смола, дьоготь, взуття, свіжа, сушена і солона риба, цукор, полотно. просте сукно а також багато інших товарів.

Розвиток транспорту, особливо залізничного, зробив товарообіг більш швидким і дешевим. Але ярмарки продовжували відігравати певну роль у торгівлі в пореформений період. Вони відкривалися в містах і селах, де була слабко розвинена постійна торгівля. В основному це були дрібні сільські ярмарки, що тривали не довго – 1-2 дні та мали місцеве значення. На них велася переважно роздрібна торгівля сільськогосподарськими продуктами, кустарними виробами і тільки частково промисловими товарами. Тому їх питома вага у загальному товарообігові поступово зменшувалася.

На великих ярмарках все  ширше застосовувався оптовий продаж, ярмаркова торгівля не рідко набирала характеру аукціонів.

Із усіх харківських ярмарків найбільші обороти мали Хрещенський, що тривав з 10 грудня до 1 лютого, Кінний – з 10 грудня до 6 січня, Красний – з 6 січня до 1 лютого.

У 1861 р., наприклад, на чотири головних харківських ярмарки було привезено товарів на 34,6 млн крб, а продано на 20,5 млн крб.

З цих сум на Хрещенський відповідно припадало 18 млн крб. На Хрещенський ярмарок збиралось від 15 до 55 тис. чоловіків. Найважливішу статтю товарообігу на ярмарку становили мануфактурні вироби (переважно – різні тканини).

Обсягом торгівлі до Хрещенського ярмарку наближався Покровський. Серед товарів, що продавалися, виділялися бавовняні, шерстяні, суконні і шовкові тканини, шкіра та взуття.

На Харківських ярмарках продавалося чимало іноземних товарів. В окремі роки в Харківську губернію цих товарів поступало на кілька мільйонів карбованців (у 1876 р. –  на 1,9 млн крб, у 1880 р. – на 5,3 млн крб).

6 ТОРГУВАЛИ-ВЕСЕЛИЛИСЬ, ПІДРАХУВАЛИ – ЗАСМУТИЛИСЬ

Торговці на ярмарках поділялися на певні категорії. "Гуртівниками" називали оптових торговців, а "перекупнями" - дрібних крамарів. Не велася торгівля і без метушливих "перекупок" та "перепродух", баб-"сидух". Не могли обійтися села без "фурщиків" - володарів возів-"фур", яким доручали продаж своїх виробів. "Щетинники" - торговців дрібним крамом. "Прасолами" називали торговців переважно рибою і сіллю. Вони також були відомі як скупники однорідних предметів, що у великій могли принести торговцю деякий прибуток. Прасолів цікавили пух, перо, кінський волос, віск, насіння. На Україні як сам цей промисел, так і прасольський товар називали подекуди "шибайним". Мандрівних же торговців-"'прасолів" іменували "ходебщиками" (ці сердеги носили за спиною "хожай" - великий мішок).

"Підторжжям" називали торгівлю напередодні базарного дня, "розторжжям", "розбазар'ям" - завершення ярмарку.

Гомінкий ярмарок у  багатьох місцевостях був відомий  як "товчок" ("точок"), "товкучий базар".

Продавали і купували на ярмарках кіз, баранів, волів, корів, коней. До речі, найбільший на Україні Хрещенський ярмарок у Харкові розпочинався саме кінним торгом. Продавців коней називали "баришниками", а тих, хто їх обмінював, - "менджунами". Продаж худоби та деякого іншого товару нерідко відбувався "на пропало" і "по-свідомому". У першому випадку товар не міг бути повернутим продавцеві, а тому і цінувався дешевше. У другому - покупець, заплативши дорожче, мав право за певних обставин повернути товар і забрати гроші. Щоб цього не сталося, покупець, звичайно, повинен був з усіх боків прискіпливо оглянути те, що він збирався придбати. Недаремно на заході України торгівлю подекуди називали "гляданкою".

Відносини між продавцем  і покупцем регулювалися неписаними торговими правилами. І серед продавців, і серед покупців було чимало ображених, незадоволених торгом. Та в ньому, як відомо, нема гніву – гнівалася баба на торг, а торг того не знав.

7 СВЯТО ПРАЦІ І СПІЛКУВАННЯ

Проаналізувавши історичну  і довідникову інформацію, ми дізналися, що фактично ярмарок – це торгівля різноманітними товарами народного вжитку. Але чи можна сказати, що люди з'їжджалися звідусіль на ярмарок тільки заради прибутку і додаткового заробітку? Чому ж тоді стільки оповідань складено про ці незвичайні торги, стільки пісень проспівано і прикмет уведено?

Безліч літератури присвячено розповідям про ярмаркову торгівлю, ярмаркові веселощі і розваги. Вони увібрали всю специфіку народу, його неповторні звичаї і традиції, побут і вірування, всю повноту життя. Звичайна купівля-продаж товарів перетворювалася на справжнє свято. Ярмарки були ледве не найулюбленішою подією в одноманітному житті українських селян.

Задовго до світанку селяни пішки або на возах вибиралися з сіл і довгою чередою тягнулися до місця ярмарку. Ярмаркувати їхали, як на велике свято, – гарно одягнені, з гарним настроєм. Тривали торги по кілька днів і були місцем знайомства людей з різних, часом віддалених місцевостей. Тож природньо, що кожний ярмарок був не лише торжищем, а й місцем для розваг. Колоритні сцени сповнені народних дотепів, жартів, купівлі-продажі доповнювалися гуртовим співом молоді, іграми та забавами, троїстою музикою, грою кобзарів та лірників. Зокрема, тут завжди можна було послухати мандрівних артистів, а то й самому поспівати та потанцювати в гурті при нагоді.

Тут відбувалися зустрічі, знайомства, запрошення на храмові  свята або родинні торжества. Жвава ярмаркова торгівля не обходилася без галасу, суперечок, лайок.

На українських ярмарках народилися нові мистецькі жанри: вертеп; інтермедії; балаган, репертуар якого  складався з примiтивних п'єс героїчного, сатиричного та побутового характеру, а також пантомiм, iнтермедiй, спiвiв, танцiв та з неймовiрних обiцянок показати теля з п'ятьма головами, жiнку-змiюку, дiвчину Марiю, найтовщу в свiтi, тощо. Аби зібрати якомога більше роззяв, під час ярмарків влаштовувалися й видовища фокусників, акробатів, дресирувальників, ремісників-аматорів, камер-риторів, буфонади, маріонеткові вистави, виступи стрибунів, канатоходців, танцюристів, дресированих мавп, силових акробатiв, факiрiв, дресированих ведмедiв.

Проте не лише вистави для  роззяв показували під час ярмарків. Тут же прилюдно повідомляли про скоєні злочини, прикмети злодіїв тощо. Як пише автор «Історії Русів» — «Уряд польський без усiляких про те дослiджень i довiдок повелiв гетьмановi Павлюзi живцем зiдрати з голови шкiру i набити її гречаною половою, а старшинам його повтинати цiлком голови i їх разом з чучелом гетьманської голови вiдiслати на позорище до мiст малоросiйських. За сим повелiнням виставлено було голови тiї на палях у Нiжинi, Батуринi, Уманi та Черкасах, а чучело гетьманське — в Чигиринi; а згодом спалено всенародно пiд час ярмаркiв».

На ярмарках вирувало життя, яке любили спостерігати письменники  та художники. Тут у митців народжувалися  сюжети майбутніх творів, з'являлося натхнення. "Що ж стосується народу українського, то він ярмарки любив  і любить усією душею, адже всі  дороги з ярмарку ведуть у корчму. Могорич справа така . Да що я ж пояснюю?! Одним словом – ярмарок!" ( О.Назарчук).

Традиційні регіональні  ярмарки з чумацькими мажами, рядами возів та скринь, кобзарями та лірниками  – це вже історія. Проте колорит  велелюдного базару, ярмаркова атмосфера  зберігаються у наших містах і  селах і сьогодні. Народні майстри  продають свої вироби на ярмарках; щороку відбуваються ярмарки у Великих  Сорочинцях (останній тиждень серпня); щосуботи ярмаркують у Косові. Гарною традицією стало ярмаркування у День Києва на Андріївському узвозі. Ярмарки відбуваються і в інших містах – з нагоди міських і державних свят. Музей народної архітектури та побуту України (м. Київ) скликає народних майстрів на ярмарок двічі на рік – першої суботи-неділі травня і вересня. Такі свята є дуже важливими для збереження і розвитку традиційних ремесел.