Поняття світогляду в культурі

 
Філософія розвивається як сукупність напрямів та шкіл, і кожна особистість  або ж залучається до однієї з  них, або ж на грунті вивчення їх створює власне філософське світобачення. Головне — сприймати розвиток філософської думки як джерело мудрості та скарбницю духовпо-теоретичних роздумів людства, з якої ми невпинно черпаємо духовне багатство, прилучаючи його до власного життя, до сьогодення. У цьому, власне, і полягає головна функція філософії у світогляді, її роль теоретичного фундаменту індивідуальної самосвідомості та школи теоретичного мислення, яка визначає духовні орієнтири становлення культури особистості, надаючи їй цілісності та міцності свідомого переконання.

 
Сутність та специфіка релігії як форми світогляду

Історично й генетично релігія виникає після або на підставі міфологічного світогляду, використовуючи частину його надбань як основу для формування власної системи (ідеї одухотворення світу, наділення певних явиш і сил надприродними властивостями тощо). Що ж таке релігія? 
Сам термін «релігія» походить віл латинських слів «релігіо» (святиня, поклоніння), «релігаре» (зв'язувати, поєднувати) і «релятіо» (ставитись). Інакше кажучи, релігія — це спосіб ставлення людини до світу, віра у всезагальний зв'язок усіх явищ під впливом певної вищої сили, якій треба поклонятися, щоб здобути її прихильність. Тобто усі три поняття можуть бути етимологічним витоком релігії. Матеріалісти вважають релігію фантастичним відображенням у головах людей пануючих над ними природних і суспільних сил. 3. Фрейд вважав, що релігія виникає із почуття провини за скоєний безпідставний злочин (вбивство батька роду). Дж. Фрезер стверджував, що релігія народжується з магічного дійства. Однак усі ці визначення стосуються психологічних особливостей людського єства, а тому варто звернути увагу й на об'єкт релігійного відображення. Ним постас своєрідний світ, де присутні і матеріальна дійсність, і ідеальне. У своїй цілісності цей світ постає як буття. Т коли, на думку А. Тойнбі, окремі науки вивчають часткові аспекти буття, то релігія звернена до нього як до цілого.

 
Отже, можна визначити релігію як специфічне переломлення в людській свідомості буття, в основі якого лежить сокровенна Божественна Сутність. Релігія усвідомлює себе як відповідь на прояв цієї сутності. Особливістю цього усвідомлення є віра як вищий прояв відкритості людського буття Абсолютові. Релігійна людина (віруючий) вірить не лише в реальність надприродної Божої Сутності, світу її безпосереднього перебування і в свою залежність від нього, а й у можливість певним чином впливати на надприродне. Отже, віра в надприродне і можливість контакту з ним — головна визначальна риса релігії. Вона складає основу релігійного світогляду, виражає спосіб існування релігійної свідомості, тісно переплітаючись з усіма елементами релігійного світогляду: релігійною картиною світу, релігійною мораллю, релігійною філософією, соціологією, естетикою. На її основі формуються всі елементи й аспекти релігійної свідомості: буденний і теоретичний, релігійні психологія та ідеологія, анімізм, фетишизм, магія та міфологія. У структурі релігійного світогляду на підставі віри формуються богослов'я (теологія), релігійна правосвідомість, аксіологія (система цінностей), релігійні норми та приписи.

 
Релігійний світогляд у своїх визначеннях світу виходить із створеності світу Богом — надприродною потойбічною силою. Сама ж людина постає двояко, складаючись із безсмертної душі та тимчасового смертного тіла (плоті, що зосереджує в собі не лише речовинне тіло, а й його «тваринні» інстинкти, потяги тощо). Після смерті душа вивільняється з тіла і, нарешті, одержує очікувану свободу в єднанні з Богом. Доля людини залежить від її поведінки в земному світі, від дотримування нею релігійних приписів.

 
Структура релігії

Релігія постає як досить складне формування, до якого входить низка елементів:

1) релігійні уявлення (сукупність ідей та образів, породжених вірою в надприродне, зокрема уявлення про походження світу й людини та її загробне життя): 
2) релігійні настрої (почуття та емопійно-психічні стани свідомості внаслідок віри у надприродне: релігійний страх, благоговіння, замилування тощо); 
3) релігійні дійства (суворо регламентовані дії і вчинки, спрямовані на досягнення стану контакту з Абсолютом: обряди або культ, які включають заклинання, молитви, піст тощо, а також поклоніння певним особам, речам і святим місцям); 4) релігійні організації (об'єднання прихильників якоїсь релігії, церкви, конфесії, храми, релігійні напрями і таке інше).

 
Світоглядна функція релігії полягає в тому, що вона дає віруючому загальну картину світу та місцеположення в ньомулюдини, Грунтовані на вірі в первинність Бога і його всемогутність стосовно визначення природного та історичного розвитку. Таке цілісне уявлення водночас і нормує поведінку, І визначає напрями діяльності, і вирізняє низку її ціннісних орієнтирів.

 
Типи і форми релігій

За  час своєї історії релігія здолала шлях від первісних культів та багатобожжя (політеїзму) до національних (полі- та монотеїстичних) і світових релігій. Історії відомі такі форми релігії, як племінні (магія, анімізм — віра у взаємозв'язаність та одухотвореність світу, фетишизм — поклоніння речам — носіям надприродної сили), національні (індуїзм, іудаїзм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм тощо), світові релігії (буддизм, християнство та іслам).

 
Світовим релігіям властиві такі риси:

1) зв'язок їх виникнення зі значними  поворотами історії, шо охопили  великі маси людей;

2) космополітичний (наднаціональний  та інтернаціональний) характер;

3) відмова від розділяючої людей національно-специфічної обрядовості (уніфікація культу).

Головним  же змістам світових релігій є вчення про єдине божество — першооснову сущого, про людину — його творіння та про її стосунки з Богом. У цих стосунках важливу роль відіграють ідеї служіння людини Богові заради особистого спасіння.

 
Найдавнішою світовою релігією є  б у д д и з м (виник понад дві з половиною тисячі років тому), який був заповіданий людям Буддою (санскр.: пробуджений, просвітлений вищим знанням), шо явився у світ прин-цем Сіддхартхою, котрий у двадцятидев'ятирічному віці покинув свій палац і шість років жив самітником. Під час роздумів — медитацій — він досяг просвітлення (став Буддою) і сорок п'ять років проповідував своє вчення, суть якого — в чотирьох істинах: сутність життя — страждання; причина страждань — бажання і пристрасті; уникнути страждань можна, приборкавши бажання і пристрасті; зробити ж цс можна, лише йдучи шляхом Будди, тобто восьмеричним шляхом спасіння.

Його  ступені:

1) праведні погляди; 

2) праведні прагнення; 

3) праведна мова;

4) праведна поведінка; 

5) праведний спосіб життя; 

6) праведні зусилля; 

7) праведна пам'ять;

8) праведне самозаглиблення. 

Тільки  тоді можна переродитись і досягти  вічного блаженства (нірвани), яке  залежить не лише від особистого життя, а й від попередніх етапів перевтілення.

 
Друга світова релігія — х р и с т и я н ст в о, яке виникло в 1 столітті н. е. у східних провінціях Римської імперії на грунті іудаїзму, увібравши в себе попередній досвід буддизму та античної філософії. Для християнства характерним е: монотеїзм, месіанізм — віра в прихід Спасителя, есхатологія — ідея кінця світу внаслідок сходження Бога на землю. Початково християнство формується як «підпільна» релігія, зазнаючи переслідувань і гонінь з боку імперії, але вже з початку IV століття стає державною релігією Риму. В 1054 році християнство, яке розвивалося паралельно і в Візантії, розділяється на р и м о - кат о л и ц и з м і православ'я.

 
Спільним для цих віровчень  є Грунтування на текстах Біблії (Старого й Нового Заповітів), догмат про церкву як посередника між людиною і Богом. Обидві вчать, шо для спасіння слід дотримуватися релігійних вимог, свят, обрядів і особливо семи таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, причастя, шлюбу, священства і єлеєосвячення. У православ1ї Ісус Христос постає боголюдиною, народженою від земної жінки та небесного батька; він с втіленням чистої любові до людей, заради яких зазнав тортур і приніс себе в спокутувальну жертву через смерть на хресті. Хрест як головний символ християнства означає страждання й прощення, любов і свободу, спасіння іі перемогу життя над смертю. Католицизм  упроваджує деякі не схожі з православними догмати: про Христа як носія Святого Дука, про заступницю-Богородицю, про чистилище тощо. У XVI столітті, в епоху буржуазних революцій, виникає християнський протестантизм, змістом учення якого є особиста віра людини в спокутувальну жертву Христа й прийняття його душею як особистого Спасителя. Обрядова частина в протестантизмі значно спрощена, священиків обирає сама громада. У XVI столітті виникають три основні протестантські течії: англіканство, кальвінізм і лютеранство. Сьогодні до протестантизму належать: баптизм, адвептизм, методизм, єговізм та інші.

 
Наймолодша світова релігія — іслам (VIІ століття), що виник на Аравійському півострові. Засновником його вважають пророка Мухаммеда, котрий близько 610 року оголосив, що Аллах (Бог) обрав його своїм пророком. Послідовники ісламу (мусульмани) захопили місто Мекку, яке стало центром нової релігії. Основою віровчення ісламу с священна книга Коран та С у н н а — збірник переказів про життя Мухаммеда та його повчань. Іслам — монотеїстична релігія, основа якої — віра в єдиного Бога — Аллаха — та єдиного праведного пророка Мухаммеда. Культ ісламу полягає у виконанні п'яти вимог («стовпів віри»):

1) проголошення символу віри;

2) щоденна п'ятиразова молитва (намаз);

3) дотримання посту в місяць рамадан;

4) податок на користь бідних;

5) проща, паломництво в Мекку  (хадж).

Мусульманин відвідує мечеть. В ісламі є ціла система норм, що регламентують не лише економічне, а й сімейне та особисте життя мусульман, внаслідок  чого релігія глибоко вкорінена в побут і духовні традиції Сходу.

 
Релігія й церква в сучасній Україні

Однією  з гострих проблем сьогодення стала нормалізація релігійного життя в Україні. Окрім конфліктів, які все ще тривають між різними напрямами християнства, відбувається поширення нетрадиційної релігійності серед молоді — тут і горезвісне «біле братство», й окультні секти і навіть «сатанисти».

 
Позитивним моментом, однак, є те, що значна частина населення почала виявляти активний інтерес до віри батьків і дідів, залишаючись на своїх світоглядних позиціях. Людина віддає шану духовним традиціям народу, що вже є важливим кроком до культурного відродження і зростання моральності, відновлення неперервності духовної традиції.

 
Нині, в умовах розбудови державності  та демократичних реформ, проблема розв'язання міжконфесійних суперечок  значно загострюється і вимагає  термінового вирішення. Духові християнства суперечать міжцерковні чвари та внутрішня напруга, що існує в  деяких регіонах країни. Відродження  національної культури вимагає подолання  ворожнечі між церквами, визнання пріоритету свободи совісті у щоденному житті, а не тільки на рівні держави, вирішення всіх майнових та правових питань за нормами цивілізованого суспільства.

 
Релігія в системі сучасної духовної культури. Попри розбіжність наукового та релігійного світоглядів, релігія посідає цілком певне місце в культурі. За будь-якого часу вона поставала носієм духовності, зберігаючи та примножуючи людські визначення добра, любові, терпимості, милосердя та прагнення істини. Адже коли наука шукала істинне знання, релігія розробляла вічні і с -тини моралі. Істина релігії полягає, насамперед, у знаходженні людської сутності через її зв'язок з Абсолютом. Людина шукає Бога як вищого суддю та надію на вічне життя, де здолається її відчуженість у світі.

 
Будь-яка віра починається, насамперед, із віри в себе. Здорова віра в цінпісно-смисловий Абсолют зміцнює знання, вносить у них ціннісний аспект. Релігія настільки вплетена в повсякденність, іцо часом важко вирізнити в житті щось позарелігійне. Тому безумовним є тісний зв'язок та взаємовплив релігії й інших форм духовної культурі — філософії, мистецтва, моралі, науки. Із нього взаємозв'язку всі вони черпають свої життєві сили, збагачуючи одна одну новим духовним змістом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

1. Поняття світогляду в культурі
2. Світоглядне самовизначення та світоглядний вибір
3. Типологія світогляду
4. Міфологічний світогляд
5. Сутність та специфіка релігії як форми світогляду

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников  В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський  І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту