Нежынская культура

     Такої кількості православних церков на квадратний кілометр, як у Ніжині, мабуть, більше немає ніде. Навіть столиця північної області Чернігів поступається своєму районному центру за концентрацією храмів.

     Також у Ніжині збереглися й інші старовинні споруди: житловий будинок грецької колонії, будинок служб в комплексі міської садиби та будівля окружного суду, ХVIIІ ст, будинок жіночої гімназії А.Ф. Крестинської (буд. Самохіної), 1-а пол. ХІХ, Грецьке Олександрівське Училище, 1817 р, панський будинок в міській поміщицькій садибі, 1820 р., будинок купецького зібрання (1894 р.), кав'ярня грека Стефаньєва ХVIIІ ст., історико-культурний комплекс ніжинської пошти (1870-і рр.), та інші.

       Одна із перших на Лівобережній  Україні аптека. Заснована 1777 року відставним лікарем Ізюмського гусарського полку ніжинським греком Михайлом Лігдою. На базі цієї аптеки діючий музей-аптека.

     Пам'ятка архітектури початку XX століття - будинок електростанції. Будувався з 1914 по 1916. Автор споруди, відомий художник і архітектор О. Г. Сластіон надав фасадам характерних рис української народної архітектури: вежа з заломами й широко звисаючим дахом, полив'яні керамічні вставки в дусі народної орнаментики тощо.

     За  підрахунками фахівців, у місті є до 300 історичних будівель, з яких понад 70 мають велику культурну та історичну цінність. На державному обліку перебуває 6 пам'яток археології, 55 — історії, 12 — монументального мистецтва. 

     3. Культурні надбання Ніжина

     Ніжин має давні славні освітні традиції — свого часу, у царській Росії, Ніжин був єдиним повітовим містом імперії, де діяв вищий навчальний заклад.

     На  початку XIX століття український поміщик, князь Олександр Андрійович Безбородько, виконуючи волю померлого брата Іллі Андрійовича, почав будувати Ніжинську гімназію вищих наук, місцем для останньої було обрано садибу Безбородьків на правому березі Остра Ніжина. Головний навчальний корпус будував (1805—1817 pp.) академік архітектури А. І. Руска, і 1820 року відбулося урочисте відкриття гімназії, за статутом прирівняної до університету. У Росії на той час подібними закладами були: Царськосельський (Петербург) та Рішельєвський (Одеса) ліцеї. З 15 жовтня 2004 - Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя.

     В (XVIII ст.) у Ніжині працювала Грецька школа, цей навчальний заклад виховував не тільки виходців з Греції. В ньому навчались відомі український історик М. М. Бантиш-Каменський (1737—1814), український письменник, церковний і культурний діяч Г.Кониського.

     У бібліотеці школи були венеціанські видання 1504 року риторичних творів Демосфена, видання XVI століття творів Платона, Гомера, Софокла.

     В теперішній час у місті діє  розгалужена система освітніх закладів, що крім дошкільних і загальноосвітніх (шкільних) включає низку закладів освіти нового типу, позашкільні заклади  освіти; у місті можна здобути  спеціальну і вищу освіту.

     Театральне мистецтво у Ніжині має добрі традиції — творчинею першого напівпрофесійного і майже стаціонарного театру в місті була славетна Марія Заньковецька. Це був Ніжинський народний театр, що діяв у 1918—22 роки, його змінила Ніжинська державна драматична студія (1922—34). До Другої Світової війни місто мало (від 1906 року) свою власну театральну сцену — Ніжинський літній театр.

     І у сьогоденні культурне життя Ніжина є насиченим і різноманітним — представлене міським драматичним театром ім. М.Коцюбинського та закладами культури клубного типу.

     У Ніжені працює Будинок культури, хореографічна школа, музична школа, коледж культури і мистецтва імені Марії Заньковецької та інші культурні заклади. 

     Крім  дитячого хору «Сяйво» іншими відомими творчими колективами Ніжина є лауреат  Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів Молодіжний хор «Світич» НДУ ім. М.Гоголя, (створений 1993 року Л.Ю. Шумською та Л.В. Костенко), Ніжинський дует баяністів, Лауреат Міжнародних та Всеукраїниських фестивалів молодіжний фольклорний гурт «Народна криниця» та зразковий ансамбль бального танцю «Ритм».

     Починаючи з 2002 року у місті, на базі Ніжинського державного університету ім. М.Гоголя, щороку відбувається Всеукраїнський юніорський конкурс вокальної, диригентської та інструментально-виконавської майстерності, 2008 року було проведено перший фестиваль «Ніжинський грудневий хор-фест».

     Історія музейної справи в Ніжині налічує  понад століття (від 1902 року). Першим прототипом міського музею стала «Гоголівська кімната», яку влаштували з нагоди Гоголівських свят у місті, а вже першим публічним міським музеєм — Музей історії мистецтва та етнографії (відкрито 1920-го, але за 3 роки зачинено), за СРСР деякий час діяв Ніжинський окружний музей, закритий з посиленням тоталітарного сталінського режиму, і лише 1967 року свої двері відчинив головний музей Ніжинщини — Ніжинський краєзнавчий музей, музей М. Гоголя — у центральному корпусі університету (будинок Ніжинської гімназії вищих наук), музей історії університету у центральному корпусі університету.

     В центрі Ніжина, на другому поверсі  старовинної будівлі колишнього купецького зібрання, де зараз розташувалася  фундаментальна бібліотека Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, знаходиться Музей рідкісної книги, який у 2 невеликих залах репрезентує 2,5 тисячи цікавих експонатів з книжкового зібрання університету, картинна галерея у центральному корпусі університету

     Серед експонатів Музею є й книга-рекордсмен — запрестольне Євангеліє 1689 року з Ніжинського Благовіщенського монастиря, подарунок рідного брата С. Яворського — Федора. Це – величезного розміру фоліант, що важить майже 18 кілограмів, деякі сторінки цього унікального видання від руки розфарбовані кольоровими фарбами, заголовки — визолочені.

     У Ніжині зберігся єдиний в Україні  комплекс будівель поштової контори  ХVІІІ ст. За матеріалами архівів  відтворено поштовий двір. В одному з флігелів розміщена експозиція музею, присвячена розвитку кінної пошти України з періоду Київської Держави до кінця XIX ст. В основу експозиції покладено фондові колекції Ніжинського краєзнавчого музею та безцінну збірку відомого колекціонера - мецената та почесного громадянина Ніжина 0.М.Лазаренка.

     Тут можна дізнатись про те, як доставляли князівські грамоти гінці, як везли донесення козаки Війська Запорізького, про роль українських гетьманів у розвитку пошти України, про те, яким було місто Ніжин у XIX на початку XX ст. на поштових листівках. В експозиції вперше представлені оригінальні колекції речей дорожного побуту, поштові приладдя: чорнильні прибори XIX - XX ст., піддужні дзвіночки, підсвічники, колекції поштових марок Росії і України.

     Славу Ніжина складають майстри образотворчого мистецтва — у картинній галереї експонуються картини місцевих художників О. Якимченка, В. Доброліжа, С. Шишка; у теперішній час (2-а пол. 2000-х рр.) у місті плідно творять митці С.Рибак, О.Кошель, В.Лясковський, П.Паладич, М.Русаков, В.Ісаєнко, В.Домбровський, В.Оліфіренко. Є в місті і майстри народних промислів — вироби ніжинських гончарів, вишивальниць, різьбярів тощо можна придбати, в т.ч. і на щорічному Покровському ярмарку.

     Близько чверті сотні ніжинських пам'ятників і пам'ятних знаків є значним показником як для міста такої величини.

     У Ніжині встановлено пам'ятники, як славетним уродженцям та діячам, життя чи діяльність яких пов'язані з містом, так і на честь знаменних або трагічних подій національної історії — Т.Г.Шевченку, М.Заньковецькій, Ю.Лисянському, Б.Хмельницькому, «Дзвони Чорнобиля», Жертвам Голодомору та політичних репресій і багато інших.

     Ніжин пишається першим за часом створення  не лише в Україні, а й у цілому світі пам'ятником Миколі Гоголю.

     Також, відносно нещодавно (наприкінці 2005 року), в місті з'явився дуже оригінальний пам'ятник місцевій «знаменитості» — ніжинському огірку.

     У Ніжині українська культура пустила міцне глибоке коріння. У ментальності й поведінці ніжинців мимоволі впадають в око типово українські прояви. Приміром, індивідуалізм, гордість, яку в Галичині називають гонором, побожність... Щороку 14 жовтня, на Покрову, тут відзначають храмове свято, хоч ця традиція загублена у багатьох селах Центральної та Східної України!

     Фактично  не тільки у радянські часи, а  й впродовж кількох останніх століть  Ніжин був центром спротиву, опору  проти поневолення, насаджування чужих  культур, зрештою, кітчу. Доказом того є вцілілі культові споруди у стилі українського бароко, чепурні будинки, які, хоч заможні українці й будували для себе, однак споруджували на віки. І те, що сучасний райцентр не став культурною провінцією, — частково надбання попередніх десятиліть й століть. Відбувалася своєрідна ретрансляція інформації від покоління до покоління, яка відчутна й зараз. Тому місто інтелектуально-духовно живить наш та інші народи.

     Висновки

     Замріяний, зачарований Ніжин вабить до себе, насамперед, творчі особистості і  неспішно піднімає перед ними завісу таємничого. Він наділяє їх неприборканою фантазією, променистою енергією. Тож не дивно, що з Ніжином пов’язано долі багатьох непересічних особистостей.  
Ніжин – місто давніх традицій, з давньою історією. Недарма про нього існує надзвичайно велика кількість легенд.

     Сучасні ніжинці впевнені, що все їхнє місто  оповите містичними історіями. Недарма ще Миколу Гоголя воно надихало на розповіді про відьом. Ну, а нечисть не змусить на себе чекати. Можете бути впевнені, що на старовинних вулицях ви обов’язково натрапите на… будинок з привидами.

     В одному з колишніх передмість Ніжина – Магерках – розташована давня Хрестовоздвиженська церква.

     Микола  Гоголь, будучи студентом гімназії вищих наук імені князя Безбородька, часто навідувався сюди, записував народні пісні та сказання зі слів місцевих жителів. Саме тут він почув жахливу історію, що лягла в основу повісті «Вій». Жителі розповідали легенду про те, що відбувалося в Хрестовоздвиженському храмі.

     Якось там поставили на ніч домовину, в якій лежала панночка. Але повірити в те, що вона померла, було важко: вуста не втратили кольору, а на щоках був рум’янець. Відспівувати покійницю запросили молодого 
семінариста. Та панночка, мабуть, просто спала летаргічним сном.

     Відомо  тільки, що коли вона прокинулася, – серце семінариста не витримало, так і помер він посеред церкви. А от що було з панночкою далі, легенда замовчує.

     Ще  одна легенда пов’язана з хрещеницею та коханою гетьмана Мазепи Мотрею Кочубей, яка нібито прийняла постриг  у ніжинському Введенському монастирі після того, як гетьман втік в Молдову з поля битви під Полтавою. Подейкують, що саме в одному із храмів міста, до речі, збудованому за кошти Мазепи, прозвучала анафема гетьману за зраду Петру I і союз зі шведами.