Культура українського козацтва

 

 

 

 

 

                                                   

 

 

 

                                                   

                                                          РОЗДІЛ 2

РОЗВИТОК  РІЗНИХ СФЕР КУЛЬТУРИ ХІV-ХVІІ СТОЛІТЬ

      

 

 

1.2. Характерні особливості архітектури

 Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам'яного будівництва XII—XIII ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев'яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці, замість бань — оборонні башти. Найяскравіші зразки — українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях.

 Для оборонних цілей використовувалися  також господарські будівлі та  церкви. Оборонні споруди зводилися  з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева. Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця, наче сторож, охороняючи вхід на Волинську низину. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідних місцях.

Найяскравішим зразком феодального  замку можна назвати Хотинську  фортецю: З0—40-метрові башти, стіни  яких дорівнюють висоті 12—13-поверхового  сучасного будинку, товщина їх — 5—6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну  вишивку.

Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне  спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого  Юра, у Луцьку — собор Івана  Богослова. Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах. В архітектурі середини XVI ст. відбуваються суттєві зміни.

Гуманістичні ідеї, які приходили  в Україну, визвольна війна 1648—1654 pp. робили економічні, політичні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи досить стабільними. Звідти йдуть передові ідеї, найвищі культурні досягнення. Оживає інтерес до своєї минувшини, виводиться твердження, що козаки успадкували кращі риси свого народу. Ці впливи торкнулися всіх ланок життя суспільства і особливо позначилися на культурному розвиткові України.

Зникають оборонні риси, будівлі  перетворюються на звичайні житлові  палаци. Це характерно не лише для зовнішніх  форм. Змінюється комплекс у цілому: замки у Бережанах, Острозі, Кам'янці-Подільському та ін. Збагачення феодалів дає їм можливість споруджувати палаци з просторими дворами  для лицарських турнірів, розкішними залами для прийому гостей і влаштування  балів. З цією метою запрошуються іноземні спеціалісти.

Із прийняттям Магдебурзького права  в Україні почалася регулярна  забудова міст за європейськими зразками: у центрі, на площі, зводиться ратуша, а вся міська територія розбивається на прямокутні квартали. Землі обмаль, тому будинки по фасаду вузькі, у  два-три поверхи, тягнуться до середини кварталу, на першому поверсі розташовуються службові або торгові приміщення, на другому — житло. Місцеві майстри виробили власний напрямок в архітектурі. Цей період залишив по собі пам'ятники великої мистецької і культурної вартості (забудова Площі Ринок у Львові та ін.).

У Центральній Україні — свої особливості. Для Подніпров'я характерна нерегулярна забудова, раніше прокладені вулиці не переплановувались, а будинки  зводилися на садибі за смаком господаря. Тому міста мали живописний вигляд. Житло заможного господаря будувалося традиційно — хата на дві половини. Яскравий приклад — будинок Лизогуба в Чернігові.

У культовій архітектурі розвиваються дві течії: продовжують зводитись  дерев'яні церкви, що характерно для  лісових районів Карпат та лісостепової зони, а також розвивається кам'яне  мурування. У містах храм тягнеться  вгору через брак місця (храми  Львова, Ужгорода та ін.). У сільській  місцевості храми компактні, чудово вписуються в навколишнє середовище. Це церква Михайла в с. Білостоці, усипальниця Богдана Хмельницького  у с. Суботові, де він був похований 1657 p., церква Миколи Притиска в Києві та ін.[4,341].

Посилюється інтерес до минувшини. Відновлюються стародавні храми. Так, П. Могила відбудовує храм Спаса на Берестові. Спроби наблизити образи святих до своїх співвітчизників  стають нормальним явищем. Розвиток цивільного будівництва вводить у мистецький обіг скульптуру, почасти декоративну та надгробки; портретні риси в ній нівелюються. У скульптурних студіях робляться спроби вивчити натуру і йти за законами анатомії. У релігійній скульптурі намічаються ознаки побутового жанру. Ця епоха в українському мистецтві засвоїла гуманістичні ідеї як власне надбання. Людина стає провідною темою мистецтва, а реалізм — головною його якістю.

Отже, ми бачимо, що архітектура напередодні  та в добу козаччини пройшла низку  якісних змін. Утворився новий  стиль «Козацьке бароко» характерний  тільки для території України. Паралельно з ним продовжує розвиватись дерев’яне церквобудування У цивільному мистецтві в обіг вводиться скульптура.

 

 

           2.2. Особливості розвитку народної пісенної творчості

Доба козаччини — період жорстоких  воєн і безоглядної романтики, творення держави і формування нації. Суспільство  висуває зі свого середовища героїв, борців за свободу та незалежність і йде за ними. Сколихнувся і піднявся весь етнос, щоб скинути ярмо поневолення. У цей складний і буремний час зароджується й набирає сили унікальне культурне явище — пісенно-поетичний доробок козацького середовища. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки. Безіменні автори в думах і піснях у високохудожній формі зафіксували історію козацького руху.

Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналі, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі. Для кожної з них характерні певні  особливості.

Кобзарі виконували у той час  кілька соціальних функцій. Перша суто творча — складання дум і пісень, в яких розповідається про звитягу  козаків, друга — пропагандистська. Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний, тут зазвичай можна було зустріти випускників Києво-Могилянської академії чи інших навчальних закладів України та Європи. Окремі пісні не лише фіксують факт, а й виходять на рівень символічного узагальнення.

Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили  надбання української культури великим  циклом дум та історико-побутових  пісень. Особливо популярними цього часу були лицарські пісні-думи, де оспівується звитяга козацьких ватажків та козаків-запорожців. Багато дум пов'язано із сільською тематикою, адже селяни були основним резервом поповнення козацтва.

Образ Б. Хмельницького є центральним  у багатьох думах: як він у захмелілого  Барабаша забрав грамоту Владислава IV із правами на привілеї козаків, про походи і перемоги, про зрадливу вдачу турків, про смерть Богдана. По цих та інших думах можна з певною вірогідністю скласти уявлення про настрій козацтва в часи найбільшої його активності. Більшість дум веде оповідь про конкретні події та історичних осіб. І. Франко провів цікаве дослідження: порівняв тексти дум із свідченнями літописців — події викладено тотожно. Симптоматично, що немає жодної думи або пісні, яка б зафіксувала історичний акт укладення союзу України з Москвою. Напевно, ця політична акція не була популярною в народі, відчувалися її гіркі наслідки.

Боротьба з національними і  релігійними утисками — провідна тема багатьох народних дум і пісень. Вони в яскравих фарбах ведуть оповідь  про грабунки польської шляхти та євреїв-орендарів, про зусилля козаків  у боротьбі із цим лихом. Наприклад, з думи про Корсунську битву ми дізнаємось, як козаки полонили гетьмана Потоцького і продали в полон  татарам, як від народного гніву  втікали євреї-орендарі, як попа Якубу  повісили на дубі та ін.[2,194]

Справжньою перлиною народної поетичної  творчості стали невільницькі думи й пісні. У них звучить туга за батьківщиною, мрія про волю, жадоба боротьби з поневолювачами. У 60—70-ті роки XVII ст. кількість пісень збільшується, але художній рівень їх не перевершує твори невільницького циклу. Щоправда, розширюється жанровий діапазон, з'являються іронічні та гумористичні пісні. Але гумор, як правило, то гіркий, то злий, бо в ньому проступає гіркота самого життя.

Із занепадом козацької єдності  з'являється новий персонаж —  козак-нетяга. Замість романтики  й героїчних подвигів цей злидар надає перевагу шинку, пропиває останні  копійки. Про соціальне розмежування виразно розповідає дума про Ґанджу Андибера. Допоки на ньому були шапка-бирка, "вітром підбита", драні чоботи, "дуки-срібляники", Войтенко, Золотаренко та Довгополенко, представники аристократії, і господарка шинку не звертали на нього уваги. Коли ж після переодягнення дуки збагнули, що під видом козака-нетяги перед ними Фесько Ганджа Андибер, гетьман Запорозький, їх ставлення до нього різко змінилося. Немає значення, чи історична особа Ганджа, важливо те, що в думі відбилося соціальне розмежування в козацькому середовищі.[6,264]

Нові пісні створюються в  нових історичних умовах, в іншому середовищі. Жанр думи майже зникає. Знищення гетьманщини 1764 р. пройшло непомітним в усній народній творчості, але знищення Запорозької Січі 1775 р. Катериною II викликало обурення й жаль і в народі, і в його піснях. Життя козацької доби закінчилося з набуттям козацькою старшиною статусу дворян.

Таким чином, ми бачимо,що усна народна творчість еволюціонувала збагатившись новими жанрами та репертуаром. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки в багатьох творах, закарбувавши навіки у пам’яті народу славне минуле наших предків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             

                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               ВИСНОВКИ

 

 

 

Таким чином, дослідивши поставлені проблеми, за допомогою даної літератури можна зробити наступні висновки.

      З кінця ХІV століття територія України була загарбана сусідніми державами. Це негативно позначилось на розвитку культури. Ще дужче ускладнило становище створення Речі Посполитої (1569р.), а також укладення Берестейської унії (1596р.). Проте тут на арену виходить українське козацтво, яке взяло на себе роль поводиря культурного відродження і піднесло українську культуру на якісно новий рівень.

     Особливу роль у становленні  культури відіграли православні  братства, які велику увагу приділяли  розвитку освіти. Вони створювали  при монастирях церковно-приходські  школи, при яких інколи діяли  друкарні, що видавали підручники  та наукові посібники для учнів.  Деякі школи, як наприклад Київська  братська школа стала пізніше  могутнім осередком освіти європейського  рівня на Україні. У такий  важкий період національно-визвольної  боротьби братські школи не  дали Україні потонути у темряві  неуцтва.

     Архітектура на проміжку ХІV – кінця ХVІІ століть дуже змінювалася. Дерев’яне церквобудування все ж зберегло давньоруську основу, проте набуло нових рис. В кам’яному будівництві виник новий напрям – «козацьке бароко», в якому вміло поєднувались архітектурні тенденції західної Європи, та власні здобутки.

     Дуже урізноманітнився репертуар усної народної пісенної творчості,  виникли нові жанри, такі як: думи, балади, невільницькі пісні в яких оспівувалися мужність, сміливість, героїзм та патріотизм наших славних предків – козаків.

               

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Історія культури Україн: навч. посібник / В. А. Бокань, Л. П. Польовий.- К.: Видавництво МАУП, 2002.- 252 с.
2. Тисяча років української культури: історичний огляд культурного процесу / М. Семчишин.- К.: Друга ріка, 1993.- 550 с.
3. Українська література XVI-XVIII ст. і фольклор / М. С. Грицай.- К.: Київський університет, 1969.- 113 с.
4. Україна : повна енциклопедія / авт.-упоряд. : В. М. Скляренко, Т. В. Іовлева, В. В. Мирошнікова та ін..- Х.: Фоліо, 2007.- 464 с.
5.   Українська культура в історичному вимірі (IX-XVII століття) / Є. О. Акимович.- О.: Маяк, 2009.- 495 с.
6.   Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями / М. Грушевський ; пер. з рос. К. Ф. Салівон ; уклад. : Й. Й. Брояк, В. Ф. Верстюк.- Донецк: БАО, 2007.- 736 с.
7. Історія українського козацтва нариси : у 2 т. / авт. кол. : В. А. Брехуненко, Л. В. Войтович, О. Б. Головко та ін..- : 2006.- 800 с.