Культура українського козацтва

 

                                    ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП……..………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ  1.Характер розвитку культури напередодні та в добу козаччини...…3

               1.1. Загальний перебіг культурних процесів періоду……..…………..3

       1.2. Роль братств в розвитку культури та освіти……...………………6

РОЗДІЛ  2. Розвиток різних сфер культури ХІV-ХVІІ століть……….……...…9

         2.1. Характерні особливості архітектури….…….………………...…..9

    2.2.Зміни в розвитку народної пісенної творчості….…….…………13

ВИСНОВКИ…………………………………………………….…….…………15

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ….……..…………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        

                                       ВСТУП

 

Пропонована робота актуальна тим, що вона репрезентує доблесне минуле наших предків, їх культуру напередодні та в добу козаччини. Цей період дуже важливий для розуміння культурної спадщини нашого народу, оскільки відбувається виникнення нового стану – козацтва. А разом з ним сформувалась незалежна держава Гетьманщина. І незважаючи на те що цьому утворенню незалежним  довго проіснувати не вдалось, та все ж таки дана доба залишила по собі неповторні культурні надбання. До них відноситься стиль «козацьке бароко», споруди часів якого і сьогодні дивують нас вишуканістю та пишністю форм, козацький фольклор чи музика, освітні заклади високого рівня та інші здобутки.

Метою реферату є розкриття загального перебігу культурних подій кінця14-17ст, основних факторів які на нього впливали. виокремлення та детальний огляд найбільш важливих сфер культури, та створення загального враження про культурний процес на Українських землях в цей період.

Для дослідження у роботі визначено наступні завдання:

Ознайомитися з особливостями перебігу культурних подій напередодні та в добу козаччини; Визначити  вплив православних братств на розвиток культури та освіти на теренах України; Показати зміни в архітектурі та містобудуванні на межі ХІV-ХVІІ століть;З’ясувати зміни жанрового репертуару народної творчості за часів козацтва;

Для виконання реферату використано наступну літературу: «Тисяча років української культури: історичний огляд культурного процессу»  М. Семчишина. Дана книга ознайомлює нас з загальним перебігом культурних подій на території України. «Історія українського козацтва нариси» В. А. Брехуненко, в якій міститься детальний опис архітектури козацької доби. Посібник «Українська література XVI-XVIII ст. і фольклор»  М. С. Грицай. містить дані про розвиток усної народної творчості даного періоду.

 

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕР  РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ НАПЕРЕДОДНІ ТА В  ДОБУ КОЗАЧЧИНИ

             

 

 

          1.1.Загальний перебіг культурних процесів періоду

Починаючи з XIV ст. розвиток української культури стримувався тим, що етнічні землі нашого народу були розчленовані, опинилися під владою різних держав. У 1387 р. Галичину, а в 1434 р. Західне Поділля поневолило Польське королівство. З XII ст. угорські феодали намагалися встановити свою владу над Закарпаттям, і це їм вдалося. Наприкінці XIII — на початку XIV ст. землі Буковини потрапили під владу Молдавії. З 50-х років XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я; на початку XVI ст. більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. На північному узбережжі Чорного моря запанували татари. Розшарпані українські землі опинилися під соціальним та національно-культурним гнітом. Планомірно велося духовне поневолення українського народу, приниження та викорінення української мови, звичаїв, традицій. Особливо тяжкими були експансія католицизму та спроби полонізації українців після об'єднання Польщі й Литви 1569 р. в єдину державу — Річ Посполиту.

Віра була основою світогляду, ознакою  належності людини до певної культури та народу. Державною релігією в  межах Речі Посполитої визнавалася  лише католицька, православний люд  виключався з громадського та суспільного  життя. Страшного удару по українській  культурі завдала Берестейська церковна унія 1596 p., яка проголосила єдність православної та католицької церков під верховенством Папи Римського, призвела до поділу українців на православних та уніатів. Чвари й незгоди між ними не вщухають і донині.

Якщо окремі українські феодали, заможні  шляхтичі та міщани пристали до унії під  тиском погроз, репресій або з огляду на свої станові інтереси, поступово  відмовилися від свого історичного  коріння та культури, яка здавалася  їм "мужицькою", то козацтво, дрібні міщани та селяни залишилися прихильниками  православ'я. Обурені нестерпним становищем "глупих русинів", вони не хотіли миритися з примусовою полонізацією та покатоличенням, розуміючи, що це загрожує самому існуванню народу та його культури. В освічених колах українців  визрівало переконання в необхідності розвивати писемність, організовувати українські школи і друкарні, створювати підручники тощо.[3,248].

Боротьба українців проти асиміляції значно посилюється в останній чверті XVI ст. із появою братств. Вони згуртували навколо себе прогресивні сили, які рішуче виступили за розвиток національної культури. Велику роль у цьому відігравали братські школи та друкарні. Саме для шкіл І. Федоров видав у 1574 р. "Буквар", а в друкарні князя К. Острозького — славнозвісну Острозьку Біблію. Усього в Україні діяло 25 друкарень, 17 з них видавали книги українською мовою.[4,127].

Особливе місце в боротьбі проти  нівелювання української культури посідала полемічна література, яка  виникла в ході дискусій з прихильниками  унії та католицизму. Важливим центром православної культури була Острозька школа. Вона стала першим світським навчальним закладом нового типу на зразок європейських.

На початку XVII ст. основним культурним центром стає Київ. Тут велику просвітницьку та культурну роботу виконували братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі. Продовжуючи традиції Львова та Острога, вони невтомно боролися проти асиміляторських заходів католиків та уніатів: українською мовою друкувалися букварі, граматики, словники, історична та полемічна література. Гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний 1620 р. здійснив у Києві історичний акт: відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яку 25 років тому було скасовано — замінено на уніатську.

Величезний вплив на відродження  української культури справила Києво-Могилянська  академія. Вона була першим навчальним закладом в Україні. Викладання тут велося національною мовою, з глибокою шаною до вітчизняної історії та культури, на засадах всестановості.

Намагання уряду Речі Посполитої полонізувати та покатоличити українців виявилися  марними. Культурні осередки, братства, полемічна література, мережа шкіл, Академія сприяли розвитку національної самосвідомості українців, не дали загинути православній вірі та українській культурі.

Друга половина XVI — початок XVII ст. — час пробудження та відродження національної самосвідомості українського народу, високого громадянського змісту й патріотичного спрямування всіх культурних зачинань. Ці процеси були тісно пов'язані з політичними і культурними рухами в Європі, які дістали назву Відродження.

Ренесанс утвердив гуманізм, основними  постулатами якого були встановлення справедливого суспільного ладу та пошанування людини як особистості. Понад усе ставилися людське  щастя, високий рівень освіченості, свобода, закоханість у мистецтво. Феодальна ідеологія з її аскетизмом стала анахронізмом. Гуманістичні ідеї в Україну приносила національна інтелігенція, що навчалась у західноєвропейських університетах і поверталася на батьківщину. Це С. Оріховський, Мартин з Журавиці, П. Русин, Ю. Дрогобич, С. Кльонович та ін.

Але гуманізм в Україні був позбавлений  соціальної спрямованості, економічної  підтримки, як в Італії, тому не міг  відігравати вирішальної ролі в  культурному житті. Адже одним з  нагальних завдань була боротьба за визволення з-під іноземного панування, проти примусового покатоличення  та спольщення. Цьому завданню в  Україні більшою мірою відповідали  ідеї Реформації.

Реформація — одна з течій  антифеодального руху, головний зміст  якого полягав у обмеженні економічної та духовної влади церкви в національному самоствердженні народу. На українському ґрунті вона мала певні особливості, найголовнішими з яких були відродження національної культури; формування ідеології протистояння експансії соціальному та національному поневоленню; боротьба за світський характер суспільного життя; вивільнення науки з-під влади церкви; упровадження в письменство та освіту національної мови; релігійна толерантність, освіченість народних мас.

Отже, починаючи з ХІVст. Українські землі розділені і знаходяться під владою різних держав. Цей фактор негативно вплинув на перебіг культурних подій. Проте поява козацтва в кінці ХV оновили його та підняли на якісно новий рівень, збагативши неповторними надбаннями та цінностями.  

 

 

 1.2.Роль братств в розвитку культури та освіти

Історія створення братств сягає  давніх часів. Ще в Іпатіївському  літописі за 1134—1159 pp. є згадка про "братчини", але до XV ст. вони не набули великого поширення. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення, їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське (1439) та Віленсько-Кушнірське (1458).

Братства  почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й  організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру  милостиню та пригощали всіх братчиків  медом і обідом.

Великого значення братства надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок та пиятик, для всіх були обов'язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб'язність як до братчиків, так і до всіх людей. Благодійність була нормою життя братчиків, які в різний спосіб допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув'язненим, подорожнім виходячи щоразу зі своїх можливостей. Братства мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, головою братства, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом, якому надавались королівські привілеї.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — найкраща зброя  для захисту своєї віри, подальшої  діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці  яких несли ідеї братства в маси. Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан Баторій дозволив Віленському братству відкривати школи, а з 1585 р. це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. Того ж року зроблено перший набір до Львівської братської школи, а невдовзі такі заклади (близько З0) починають працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах.

У братських школах навчалися діти всіх станів, а також сироти. Вони утримувалися коштами братства за рахунок  внесків; бідні та сироти вчилися  безкоштовно. При цьому виключалася  будь-яка несправедливість. "Навчати  й любити всіх дітей однаково" — ось заповідь педагогів школи.

Головна увага приділялася слов'янській  та руській (українській) мовам, вивчалися  також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою "вільних наук": діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією та астрономією. Окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Києво-Могилянська академія. Викладачами працювали здебільшого українці: Тустановський, Ставровецький, майбутній митрополит Йов Борецький, Ю. Рогатинець, Стефан і Лаврентій Зизанії та ін. .[5,214].

Поширення шкіл пробуджувало національну  свідомість, відроджувало українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали  вчителями, поширювали знання, формували  у своїх учнів почуття власної  гідності та непримиренності до покатоличення  і спольщення свого народу.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віленська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали  різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники. Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури. Братства проіснували до революції 1917 р.

Таким чином, православні братства відіграли значну роль культурному  процесі та розвитку освіти. За їхньої участі були відкриті навчально-освітні  заклади високого рівня, що забезпечило подальший розвиток культури козацької доби.