Культура мовного спілкування: нормативний, комунікативний та етичний аспекти

     1. Робіть усе вчасно.

     2. Неговоріть нічого зайвого.

     3. Намагайтесь бути люб’язними, доброзичливими і привітними.

     4. Думайте про інших, а не тільки про себе.

     5. Одягайтесь як слід.

     6. Розмовляйте та пишіть гарною мовою.

     До  етичнних форм спілкування відносять мовні формули вибачення, прохання, вдячності, згоди/незгоди, вітання, прощання і т.д. Їхня мета полягає в тому, щоб «партнер по общению мог правильно идентифицировать выражение через речь тех или иных чувств говорящего. Соблюдение этики в данном случае происходит в виде адекватной речевой и/или чувственной ответной реакции»[2,140].

     Суспільство нав’язує своїм членам використовувати  для спілкування в певних ситуаціях  конкретні варіанти мовної поведінки. Умисне (або навпаки) порушення етикетних  форм вітання, вибачення, вдячності  і т.д. може негативно вплинути на мікроклімат в суспільстві , призвести  до соціальних та інших конфліктів.

     Крім  загальних правил етики, які були висвітлені раніше, у мовному спілкуванні слід враховувати такі основні правила ведення мовлення:

• Правила для мовця:
• Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
• Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.
• Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.
• Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.
• Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
• Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.
• Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача — обмежені.
• Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
• Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.
• Правила для слухач:
• Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
• Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
• Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
• Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
• Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

Висновок

     Комунікація — специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності . Найбільш близьким за значенням до цього терміну є українське слово спілкування.

     Спілкування є найважливішим середовищем  духовного, суспільного та особистісного  проявів людини, досягненням взаєморозуміння  між людьми. Комунікація між людьми являє собою основний механізм становлення  людини як соціальної особистості та засіб впливу суспільства на особистість. Найважливішою метою мовного  спілкування є передача та обмін  інформації. Найважливішими видами спілкування  у людей є вербальне та невербальне  спілкування.

     Культура  мовної комунікації невід’ємно пов’язана  із загальним поняттям культури. Сукупність відповідних знань та вмінь в  лінгвістичній та методичній літературі визначають як культуру мови.  Це поняття, в свою чергу, є фундаментом для  визначення культури спілкування. Культура спілкування включає також невербальні фактори, важливі при передачі інформації, і такий суттєвий компонент, як культура мислення.

     Основу  культури мовної комунікації складають  поняття «мовної норми», «культури  мовлення» та «мовленнєвий етикет»:

• Мовною нормою називають сукупність найбільш сталих традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесі суспільної комунікації;
• Культурою мовлення вважають вміння правильно говорити і писати, а також вміння використовувати слова і мовні вирази відповідно до цілей та ситуації спілкування;
• Мовленнєвий етикет являє собою конкретизоване вираження положень етики спілкування і реалізується через етичні норми встановлені суспільством. 
  

Перелік використаних джерел:

1. Введенская Л.А., Павлова Л.Г., Катаева Е.Ю. Русский язык и культура речи: Учебное пособие для вузов. Изд. 6-е. Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 2001. — 544 с.
2. Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Речевая коммуникация:Учебник/Под ред. проф. О.Я. Гойхмана. — М.: ИНФРА-М 2003. — 272 с.
3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 367 с.
4. Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990. С. 247.
5. Лихачев Б. Т. Педагогика. Курс Лекций. /Уч. пос. для студ. пед. учебн. завед. и слушат. ИПК и ФПК. – М.: Прометей, 1992. – 528 с.
6. Лунева О. В. Общение // Энциклопедия гуманитарных наук . – 2005. - №4. – С. 157-159.
7. Формановская Н.И., Шевцова С.В. Речевой этикет: Русско–английские соответствия. – М.: Просвещение, 1990. – 125 с.

Інтернет-джерела:

1. Вікіпедія, «Культура спілкування» http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F