Культура доби бароко в Україні

     З кінця XVI ст. поширюється театральне мистецтво. При Києво-Могилянській колегії, духовних школах розвивається шкільний театр, де ставляться драми релігійно-повчального характеру. Шкільний театр розвивався одночасно з народним - Вертепом, репертуар якого складався з містерій Різдвяної та Великодної тематики. 

Значне  місце посідала музика. В інтермедіях між діями вставлялися народні сценки, не пов'язані з сюжетом драми.       

У XVI - першій половині XVII ст. певних здобутків досягли  музична культура і театральне мистецтво.       Центральне місце займали історичні пісні та думи - епічний вокально-інструментальний жанр, у якому поєдналися трагедійність, героїка і ліризм. Типовим є вільна будова поетичних і музичних фраз, розгорнутий інструментальний супровід. Виконавцями дум та історичних пісень були кобзарі (лірники, бандуристи), що мандрували по Україні, оспівуючи героїчне минуле.           В цей час виникають світські жанри: канти, псальми, сольна пісня з супроводом. Існували канти моралістичні, ліричні, урочисті, жартівливі, сатиричні (триголосні з супроводом).

     Всі течії мистецтва були пронизані визначальними, у масовій свідомості,  ідеями про те, що все земне – тлінне, тимчасове, тутешнє "життя – є сон", справжнє життя настає лише після фізичної смерті; реальний світ – долина страждань які треба терпіти стійко, в очікуванні смерті, єднаючись душею з Богом. А з звідси барокові метафори: життя людини – троянда, що швидко губить нелюдський, проте колючий й сухе стебло; людина – недогарок; звідси ж алегоричні персонажі – Смерть, Доля, Віра, та інші.   

                                          Висновки

     В Україні бароко проіснувало близько  двохсот років і стало наступним  після доби Київської Русі розквітом  української культури. Українська культура XIV-XVI ст. є зв'язуючою ланкою між культурою Київської Русі і культурою національного пробудження XVII ст. У культурі цього періоду знайшли відображення кращі риси українського національного характеру - прагнення до свободи, осудження зла, прагнення до розвитку в людині добрих початків, прихильність до формування і поширення загальнолюдських цінностей. З огляду на спробу поєднання романтичного й реалістичного типів творчості, доба бароко була добою розвитку точних наук і добою розвитку мистецтва одночасно. Бароко виявилось найбільш емоційною та романтичною добою, яка безумовно була до дші укранцям. 
 Але все у нашім житті має як позитивні риси так і свої вади. Головною вадою доби бароко була занадто надмірна декоративність, здібність до перебільшення, нагромадження розкішних оздоб, грандіозність. Саме це призводить бароко до надмірного переобтяження формальними елементами.Саме це  ставить головну мету цієї доби під загрозу. Намагання синтезувати різнобічну натуру людини, поступово перетворилося у безглузде переважання зовнішнього над внутрішнім. Саме тому на місце цієї доби прийшла доба класицизму, яка була більш стриманою і спокійною. Люди просто втомилися від цієї пишності, від цієї химерності, від цієї награності. 
 
 
 
 

                       Список використаної літератури 
 
1. Культурологія: теорія та історія культури. Навчальний посібник / За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула - Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c.   

2. . Микола Кияниця. Українське бароко як явище світової культури // Образотворче мистецтво. −1990. — № 4.
3. . Радянський енциклопедичний словник.

 4. Вёльфлин Г.Ренессанс и барокко / Пер. с нем. Е. Г. Лундберга. — СПб.: Азбука-классика, 2004. — 288 c.: ил.