Культура доби бароко в Україні

Міністерство  освіти і науки України 
 

             «Культура доби бароко в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 

                                        Виконала:                                                            

                                                                Перевірила:  

                            Харків 2010

        Зміст  

1. Вступ

2. Культура доби Бароко:

а) Доба Бароко у Європі

б) Вплив  нової доби на культуру України

в) Винекнення козацтва. Внесок цього феномена у культуру.

г) Бароко і мистецтво

3. Висновок

4. Список  використаної літератури

                                                    Вступ

     Наша  українська культура не завжди була такою, якою ми бачимо її сьогодні. На шляху свого становлення вона пройшла крізь багато етапів. На кожному етапі культура видозмінювалась, зазнавала різних коректур та перетворень. Кожний етап додавав до української культури свою родзинку, кожний етап був кроком до нашого сьогодення. Не можна знехтувати хоча б одним із них. Якщо аналізувати стан сучасної культури, то потрібно розглядати його в контексті всих пройдених етапів.      Саме таким етапом виявляється доба бароко в Україні. Культура цієї доби мала дуже сильний впли на нашу сьогоденну культуру. Стільки пам’яток залишилось з тих часів, стільки творів мистецтва. На мій погляд ця доба найдосконаліша, бо вона є спробою поєднання романтичного й реалістичного, вона є пошуком золотої середини між крайнощами роздвоєної людської натури. Саме ця доба намагалась поєднати фізичне і духовне у людині.            Стиль бароко поширився в більшості європейських країн. Причому одні художники наслідували Італійські першоджерела, інші — сприйняли тільки ті особливості стилю, що найбільше відповідали смаку й художнім традиціям їхньої рідної країни.         Так відбулось і в Україні. Українське бароко відрізняється від того бароко, яке панувало у інших країнах Європи. На наше бароко вплинули як сусідні країни, так і стан нашої країни у той час. Але все ж таки воно зберегло основні тенденціі цієї доби. Українське бароко — це смілива спроба зробити щось такеж красиве як і у іншій Європі.

    Культура доби Бароко

   На зміну Відродженню, у Європі, прийшла доба Бароко. Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Цей мистецький стиль панував у Європі від кінця XVI майже до кінця XVIII ст. Найяскравіше він утілювався в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Цьому напряму належить важливе місце у поступі європейської культури. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням.   Художня система бароко надзвичайна складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література бароко характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних, контрастів, складної метафоричності, алегоризму і емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. У різних культурах, літературах бароко складалося неодночасно. Серед країн православно – слов'янської культурної спільності бароко почало формуватися і набуло значного, розвитку в Україні та у Білорусії, Які безпосередньо стикалися з польською та західноєвропейською бароковими культурами, що внесли деякі свої «поправки» 
Якщо виділяти визначальні прикмети доби барокко, то вони будуть такими: 
1.     Знову спостерігається нахил до ускладненої форми (як у пізній готиці) 
2.     Лише у добу бароко людина ставиться не як противага Богові, а як найдосконаліше його творіння. 
3.     Замість світської спрямованості, в часи бароко, простежувалось релігійне забарвлення всіх сфер культури, як у добу середньовіччя. Спостерігається помітне посилення ролі церкви і держави.

4.     Зберігається античний ідеал краси, але робиться спроба поєднати його з християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної і фізичної, внутрішньої і зовнішньої.

6.     Як і Ренесанс, бароко зберігає увагу до природи. Природа у цю добу трактується як шлях пізнання досконалості й милосердя Творця. 
          Але окрім цих рис, зроджених переплетінням попередніх традицій, бароко виробило і власні особливості і традиціі:

7.     Динамізм, рухомість: у пластичному мистецтві це – любов до складної кривої лінії, на відміну від прямої лінії та гострого кута чи півкола готики й Ренесансу; у літературі це – змалювання руху, мандрівки, змін, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр. 
8.     Бароко не вважає найвищим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття; для цього важливіше зворушити, справити на неї сильне враження. Цією настановою спричинені такі вузькостильові якості напряму, як прагнення гіпербол, захоплення парадоксами, незвичайних гротескам, любов до антитез, пристрасть до важливих форм до універсальності всеохопности. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Українська  культура XIV-XVI ст. є зв'язуючою ланкою між культурою Київської Русі і культурою національного пробудження XVII ст. У ній перехрещувалися типи духовності Сходу і Заходу. Нажаль, Ренесансні елементи в культурі з-за несприятливих історичних умов (відсутності національної державної і політичної єдності) не переросли у розвинену культуру Ренесансу в Україні.        Незважаючи на те, що українське бароко як стилістичний напрям у мистецтві, літературі, культурі у цілому запозичувало свої починання із Заходу, під впливом польської барокової культури, воно набуло власних національних рис, спиралося на народні традиції. Українське бароко увібрало в себе найсуттєвіші грані об'єднавчого характеру. Як і мова, православна віра, бароко виявилося тим зовнішнім вираженням єдності й “одноцілості культури” яка допомагала консолідувати націю. Поняття “бароко” охоплює не тільки архітектуру, а й ужиткове мистецтво, фольклорні мотиви, літописання, театр, музику, образотворче мистецтво.     У культурі XVII-XVIII ст. знайшли відображення кращі риси українського національного характеру - прагнення до свободи, осудження зла, соціальної несправедливості, прагнення до розвитку в людині добрих початків. Гуманістична спрямованість української культури XVI-XVIII ст. свідчила про прихильність національних митців до формування і поширення загальнолюдських цінностей як ідеалу взаємовідносин між людьми. Культура України XVI-XVIII ст. є складовою частиною історії українського народу, який у важкій боротьбі за свою свободу і незалежність зумів не тільки зберегти існуючі, а й створити нові національні культурні надбання. Цьому сприяли відхід від середньовічних канонів, поширення ідей просвітництва і водночас збереження традицій часів Київської Русі. Все це дало можливість українському народу зробити неоціненний внесок у процес подальшого розвитку національної культури майбутніх поколінь, у скарбницю світової культури. Отже, починаючи з середини XVII і до кінця XVIII ст. в художній та інтелектуальній царині панував стиль бароко. Задовольняючи смаки знаті,  

     бароко  підкреслювало велич, розкіш та декоративність. Бароко віддає перевагу формі перед змістом, химерності - перед простотою, синтезові - перед самобутністю. Саме здатність до синтезу зробила бароко особливо принадним для українців, що перебували між православним Сходом і латинізованим Заходом. Бароко принесло в Україну культурний динамізм, прагнення досконалості.

Українське бароко порівняно з західноєвропейським має такі особливості: 
1. В українському бароко значно переважають духовні (релігійні) складники над світськими. Хоча й не брак останніх: маємо світську лірику, навелу, хроніку, лист, науковий трактат, світські елементи у драмі. 
2. Античність приводить в українську культуру вже після Ренесансового  протистояння з християнством, у формах барокових, тому без опору залучаються антично – міфологічні образи: релігійна лірика стоїть під охороною давньогрецьких муз, Пресвята Діві часом ототожнюється з Діною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна, у містичних тракторах з'являється амури, купідони. Загалом бароко утвердилося в українській літературі без жодного опру й боротьби, просто для нього давно вже був готовий духовний грунт. 
3. Мова барокової української літератури принципово лишилася церковно – слов'янською, я і в попередній період. Обібравши в себе велику кількість елементів народної мови, вона, на жаль, не улягала жодним певним нормам. Тому зустрічаємо великі ухили то до української народної мови, то до польської, то – зрідка у другій половині XVIII ст. – до російської. 
4. Елементи бароко приступають уже в стилі І. Вишневецького (довгі періоди, нагромадження паралелізмів, сміливі антитези, скупчення формальних прикрас) 
 
 

     У XVI ст. в українськім громадянстві з'явилася нова, козацька верства. Козаками називали спочатку добитчиків, що йшли у дикі поля для ловів і рибальства та на боротьбу з татарами. Пізніше  козацька організація набула сталих форм. На Запоріжжя попрямувала шляхетна молодь за славою. Серед них були і представники знаті: Ружинський, Корецький, Вишневецький.                                                     Дмитро Вишневецький, на острові Малій Хортиці, заснував замок, що став базою козаків у боротьбі з татарами. На цей зразок були побудовані укріплені Січі на Токмаківці, Базавлуці, Микитиному Розі, Чортомлиці. Козаччина внесла в українське життя елемент хоробрості й завзяття. Українська інтелігенція зустріла їх як лицарів, що виборюють давню державність.  Хоч козацька держава існувала недовго і займала лише частину української землі, вона мала вирішальний вплив на розвиток національної свідомості. Тодішнє покоління зрозуміло, що основою його політики повинна бути єдність українського народу й української землі. За найціннішу прикмету козацької держави вважали панування в ній свободи.   Про козаків можна багато говорити, проте необхідно зупинитися на кількох особливостях: релігійності, освіченості, рисах характеру.  Серед козацтва було доволі освічених людей. Грамотні люди у Запоріжжі цінувалися; вони були військовими писарями і грали важливі ролі між козаками.            За природними якостями, властивими молоросу, запорожці вирізнялися вмінням майстерно розповідати, знаходити смішні сторони в інших і передавати їх у гумористичному, але не образливому тоні. Цією рисою характеру пояснюються й прізвиська, які вони давали прибулим у Січ: Гнида, Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупинос, Загубиколесо, Задерихвіст, Держихвіст-пістолем. Малого назвуть Махіною, а великого - Малютою, шибеника - Святошею, ледащо - Доброволею.      В основі характеру козака лежала двоїстість: то він веселий, щиросердий, то смутний і неприступний. Ця двійність виходила з самого життя: не маючи на Січі сім'ї, відірваний від неї, завжди дивлячись у вічі  

     смерті, козак до всього ставився безжурно, а з іншого боку, туга за рідними, батьківщиною, думи про одиноку старість - примушували козака впадати у смуток.          Визначальною рисою характеру запорожців була їхня глибока релігійність. Відомо, що ніщо так не розвиває у людині релігійного почуття як постійна війна. Захист же віри предків і православної церкви був основою життя запорожців. Церкви свої вони завжди красно оздоблювали і не шкодували на це коштів.          Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі золоченого різьбленого рослинного орнаменту. Великого поширення в Україні набула ікона Покрови. Образів Покрови збереглося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Приміром, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенню Богдана Хмельницького. Ще на одному образі з-поміж козаків, які просять захисту в Богородиці, зображено останнього кошового Петра Каднишевського. Надзвичайну популярність мали в Україні народні картини “Козак Мамай”. Протягом XVIII ст. зображення козака Мамая можна було побачити в кожній українській хаті. Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконцях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом. 
 
 
 
 
 

Українська  архітектура та образотворче мистецтво  другої половини XVII — XVIII ст. розвивалися  під потужним впливом мистецтва  бароко.      

     Найяскравіше  він утілювався в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Церковна архітектура збагачується дерев'яними будовами, а також традиційною архітектурою. Плідними здобутками в цей період збагатилась архітектура, в якій переплетаються багато стилів. Удосконалюється техніка будівництва - поряд з дерев'яними матеріалами використовуються камінь, залізо, скло. Зводяться світські споруди - магістрати, школи, колегії. Розбудовуються Київ, Львів, Чернігів, Перяслав, Харків. Особливо значне місце в архітектурі тих часів займає будівництво православних храмів. Для багатьох з них типові витонченість пропорцій, динамічність композиції, гармонійність. Характерними в цьому плані є Троїцький собор у Чернігові, Мгарський монастир (1682) біля Лубен. Всім їм притаманне поєднання основ монументального будівництва часів Київської Русі з досягненнями європейського бароко і традиціями місцевої архітектури.

Образотворче  мистецтво XIV-XVI ст. характеризувалось  монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорції. За тих часів бурхливо розвивалася гравюра. Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі. У 1702 р. в Києві вийшов друком “Києво-Печерський патерик” із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Неперевершеним гравером був Іван Щарський. У гравюрах цього майстра складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Так у графіці втілювалися закони мистецтва бароко.           Велику популярність мав за тих часів світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення  
 

стародубського  полковника Михайла Миклашевського початку XVIII ст. та знатного військового товариша Григорія Гамалії кінця XVII ст.  

     Українська  культура початку XVI - першої половини XVII ст. переживала етап свого Відродження. Її типовими ознаками були поширення ідей гуманізму, що стверджувало винятковість земної людини. Найбільш яскраво це проявилося у літературі, яка викладалася латинською. З середини XVII ст. бароко визначало художній стиль більшості українських письменників. Він притаманний поезії Лазаря Барановича, Івана Величківського, Стефана Яворського та ін. Серед прозових творів вирізняються збірки проповідей “Меч духовний” Лазаря Барановича, “Вінець Христов” Антонія Радивиловського. Гуманістичний характер творчості Сковороди сприяв розвитку прогресивних традицій в українській культурі XIX ст., зокрема в творчості Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, І. Франка.     В кінці XVI - на початку XVII ст. в Україні поширилася полемічна література. Полеміка між православними і католиками велася і навколо розходжень у віровченні, і навколо питань громадського і культурного життя українського народу. Наприкінці XVI - початку XVII ст. розвитку набуває поезія. Кращі зразки належать Памві Беринді, Касіяну Саковичу, Григорію Желиборському, Григорію Кирницькому.    Продовжується літописання, в основному літописи білоруського походження. Найближчий до історіографії України “Супрасльський літопис” (перша половина XVI ст.)