Архітектура Стародавнього Риму

    Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

    Інститут  міжнародних відносин

    Кафедра міжнародної інформації 
 
 
 
 
 
 
 

    Самостійна  робота

    з дисципліни «Українська  та зарубіжна культура»

    на  тему

    «Архітектура  Стародавнього Риму» 
 
 
 
 

    Виконала

    студентка 2 курсу, 1 групи

    Покровська  А. В. 
 

    Викладач

    доц. Кравчук О. А. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Київ  – 2011

План

1. Вступ.
2. Характерні особливості римської архітектури.
3. Періоди розвитку архітектури Стародавнього Риму та найвизначніші архітектурні досягнення.
4. Висновки.

    Вступ

    Культура  Стародавнього Риму пройшла складний шлях розвитку, ввібравши традиції багатьох народів і різних епох. Вона, дала світові класичні зразки військового мистецтва, державного устрою і права, містобудування. Римське мистецтво починає набувати провідного значення в античному світі з кінця 1 ст. до н. е. зі згасанням елліністичних держав. Увібравши в себе багато чого з досягнень художньої культури Греції, воно втілило їх у життєвій практиці колосальної римської держави. В античний гуманізм римляни внесли риси більш тверезого світорозуміння; сувора проза, точність і історизм мислення лежать в основі їх художньої культури, далекої від піднесеної поетичності міфотворчості греків. 

    Творча  думка римлян найбільш яскраво виразилася в архітектурі. Стародавні будівлі Риму, тепер навіть у руїнах скоряють впевненою міццю. Освоюючи етруську і грецьку техніку і форми, використовуючи елліністичну спадщина, звертаючись до традицій Стародавнього Сходу, беручи найбільш цінне у варварських народів, римляни поклали початок новій епосі світового зодчества. В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству композиційних форм, масштабу будівництва. Справжня краса і міць римської архітектури не в пишній декоративності, але в задоволенні практичних побутових і суспільних потреб не тільки пануючого класу, але і мас міського населення. Її пафос розкривається в розумній доцільності, у логіці структури спорудження, у художньо точно знайдених пропорціях і масштабах, в лаконізмі архітектурної думки. 

    Характерні особливості римської архітектури

    Розвиток  римської архітектури визначається широким містобудуванням. Строго організоване планування і масштаби міста відповідали новим умовам життя: бурхливій торгівлі, духу вояччини і суворої дисципліни, тяжінню до видовищності і парадності. У римських містах у великій мірі враховувалися потреби вільного населення, санітарні нестатки, тут зводилися парадні вулиці з колонадами, арками і монументами. Суспільне життя в більшій мірі, ніж в елліністичних містах, протікало на форумі-площі, що становить архітектурний ансамбль і є центром торгової життя столиці, ареною політичної діяльності, народних зібрань, військових тріумфів. Найдавніший форум у Римі – республіканський форум Романум, до якого сходилися всі дороги столиці, з його ростр, прикріплених до ораторській трибуні, лунали мови політичних діячів.

    Потреби римського суспільства породили багато нових типів споруджень: амфітеатри, терми, тріумфальні арки, колони, акведуки, особняки, вілли, театри, храми, мости, надгробні пам'ятники і т. п. отримали на римському грунті нове архітектурне рішення. Раціоналізм, що лежить в основі римської архітектури, виявляється в просторовому розмаху, конструктивній логіці і цілісності гігантських архітектурних комплексів, строгій симетрії геометричних форм. 

    Головним  завоюванням римлян у будівництві  суспільних споруджень було створення  величезних внутрішніх просторів, вільних  від внутрішніх опор. Необхідність їх перекриття сприяла розвитку потужних склепінних і купольних конструкцій, які були відомі, але обмежено застосовувалися на Сході й у Греції. Римська техніка склепінь стала зразком для наступних етапів розвитку європейської архітектури. 

    У римських будівлях колони стали втрачати своє первісне призначення бути опорою для будь-якої частини будівлі. Вони перетворилися на прикрасу, оскільки арки і склепіння трималися і без них. Дуже часто використовувалися напівколони і прямокутні в розрізі пілястри. Тим не менш, римляни не зовсім усувають колону зі своєї архітектури, але вона отримує у них переважно декоративне значення, служить для маскування наготи пілястр і сухості стінних поверхонь. Логічний, раціональний сенс, який мала колона у греків, в римському зодчестві якщо і не втрачається, то сильно спотворюється; при цьому і інші, що обумовлюються колоною мотиви втрачають сувору осмисленість і домірність. Що стосується стилю колон, то римляни не винайшли нічого свого, вони взяли вже готові грецькі стилі і лише видозмінили їх по своєму смаку. Як наслідок  утворилося п'ять ордерів (архітектурна композиція колони): римсько-доричний, римсько-іонічний, римсько-коринфський, композитний і тосканський.

    Перехід до склепінчастих конструкцій відбувся з введенням на рубежі 3-2 ст. до н. е.. міцного водотривкого римського бетону, що складається з вапняного розчину, вулканічного піску і щебеню. Завдяки міцності матеріалу (обпаленої цегли, туфу, травертину), незламної сполучною силі розчину і ретельності виконання пам'ятники римської архітектури змогли тисячоліття протистояти натиску природи та суспільних потрясінь. 

    При всіх досягненнях римській архітектурі  властиві і риси суперечливі. Гуманістичне начало, благородна велич і гармонія, що складали першооснову грецького  мистецтва, в Римі поступаються місцем прагненню возвеличити державну владу імператорів, військову міць. Це породжувало спрямованість до масштабних перебільшень, пишності, зовнішніх ефектів, призводило часом до помилкового пафосу величезних споруд, що різко контрастували з жалюгідними халупами бідняків, тісними кривими вулицями і міськими нетрями.  

    Періоди розвитку архітектури  Стародавнього Риму та найвизначніші  архітектурні досягнення

    Історія архітектури Стародавнього Риму поділяється на три періоди відповідно епох панування етрусків, (VII-V ст. до н. е.), Римської республіки (510 р. до н. е. – 27 р. до н. е.) та Римської імперії (27 р. до н. е. – 476 р. н. е.).

    Архітектура Етрурії (сучасна Тоскана) створювалася на основі ще більш древніх здобутків  архітектури  італіків, корінних жителів  Апеннінського півострова, які селилися в містах, обнесених земляними  валами і ровами. Будівельні навички та мистецтво етрусків змішувалися з місцевими традиціями і до того ж піддавалися грецькому впливу. У VIII-VI ст. до н. е.. у них складається рабовласницький лад, що забезпечив численною робочою силою великі іригаційні роботи на болотистих рівнинах Середньої Італії, будівництво мостів, фортець, протяжних доріг. На високому рівні стояла у етрусків майстерність кам'яної кладки. Вже в період архаїки будуються міста з регулярним плануванням, з вулицями, орієнтованими суворо по сторонах світу. Культові споруди розміщувалися на винесених за межі міста священних ділянках. У житловому будинку етрусків кімнати групувалися навколо атріуму – дворика або центрального приміщення з отвором в середній частині конструкції даху, під яким влаштовувався невеликий басейн. Елементи атріуму переходять в архітектуру римського житлового будинку та громадських споруд базилікального типу.

    Виникнення  першого укріпленого поселення  пов'язують з ім'ям напівлегендарного  царя Ромула, який нібито заклав місто  на Палатинському пагорбі, згодом названий "Квадратний Римом". Вважається, що заснування міста було проведено згідно з етруськими звичаям, які свідчили, що місто може бути побудоване лише після ворожіння по польоту птахів (ауспіцій), в тому випадку якщо буде відповідне знамення. Потім запрягали у плуг бика або корову, що пропахувала навколо майбутнього міста борозну. Причому там, де повинні були бути міські ворота, плуг піднімали, залишаючи землю недоторканою. Потім по контуру борозни рили рів, а вириту землю використовували як підстави для кріпосних стін. Територія всередині стін називалася власне містом – урбсом, а смуга землі навколо стін була зовнішньою межею міста – померіумом. Найдавніше міське поселення Риму займало всю територію Палатінського пагорба, а померіум оперізував його підніжжя.

    Починаючи з VI ст.. Рим починає зростати. У долині між пагорбами виникає новий суспільний центр, що стало можливим після того, як ця територія була осушена шляхом прокладки найдавнішого гідротехнічної споруди Риму – клоаки Максима. Місто починає поширюватися на інші пагорби, виникає радіальна система доріг, населення міста значно збільшується. Період з середини II ст. до падіння республіканського правління ознаменований появою в Римі перший мармурових храмів; разом з тим, подібні будівлі, і за планом, і за конструкцією, стали більше схожим на грецькі. Із храмів, характерних для республіканського періоду можна вказати на  Храм Портуна – псевдопериптера з портиком важкого іонічного стилю і на круглий храм Вести , обставлений 20 колонами з низьким конусоподібним дахом з мармурової черепиці. У числі споруд нерелігійного характеру заслуговують також уваги: Табуларій – будівля великих розмірів, побудована в 78 році до н. е. для приміщення державного архіву; триярусний дерев'яний театр М. Скавра (58 р. до н. е..), що вміщав в собі до 80 000 глядачів і прикрашений 360 мармуровими колонами та безліччю бронзових статуй; перший кам'яний театр , зведений в 55 р. до н. е. на Марсовому полі і увінчаний на вершині своїх градин (зорових лав) храмом Венери Переможниці.

    У період імперії відбувається бурхливий  розвиток будівництва споруд різних типів, які стають все біль величними, витонченими і вражаюче розкішними, хоча в їх форми і деталі прокрадаються  елементи, занесені зі Сходу і Єгипту.

    У Римі будувалися прекрасні будівлі  громадських купалень (терм) з гарячою  до холодною водою, гімнастичними задами і кімнатами відпочинку. У багатьох містах зводилися будинки в 3-6 поверхів. Римські терми відігравали важливу роль у повсякденному житті. Вони представляли собою величезні будівлі зі склепінчастими стелями, що стали своєрідними культурними і суспільними центрами. Найрозкішніші з 1700 римських терм, Терми Каракалли, побудовані в III столітті, вміщували до 1300 чоловік. Під їх бетонними склепіннями знаходився басейн з проточною водою і величезний зал для занять гімнастикою. У будівлі терм знаходилися бібліотека грецькою і латинською мовами, кулуари для відпочинку, галереї для дружніх бесід. Терми Каракалли були прикрашені величезною кількістю скульптурних творів.

    Площі Риму та інших міст прикрашалися тріумфальними  арками на честь військових перемог, статуями імператорів і видатних громадських людей держави. Тріумфальні арки являють собою постійне або тимчасове монументальне обрамлення проїзду, урочисто споруджене на честь військових перемог та інших знаменних подій. Будівництво тріумфальних арок і колон мало насамперед політичне значення. 30-метрову колону Траяна прикрашав спіралевидний фриз довжиною 200 м з зображенням військових подвигів Траяна; увінчує це статуя імператора, в основу якої була замурована урна з його прахом.

    Імператор Август (час його правління – 27 р. до н.е. л –14 р. н.е. вважається «золотим віком» Римської держави) довершив багато архітектурних споруд, з пишністю відновив у Римі 82 храми. Виконуючи свою обітницю, дану у битві при Акції , він спорудив великий форум свого імені з чудовим храмом на честь Марса-Месника . Уцілілі залишки будівель цього форуму - три коринфські колони, частина стіни храмової Целле і кілька плафони касетонів - можуть вважатися прекраснейшими залишками Римської архітектури. Август також спорудив собі надгробний мавзолей, від якого залишилися тепер тільки купи каміння – гігантський пам'ятник, котрий обіймав на Марсовому Полі площу в 3400 м ² і складався з декількох уступів, височіли один над іншим і усаджених деревами; на його вершині стояла колосальна бронзова статуя імператора. 

    Після смерті Августа обсяги будівництва в Римі на деякий час зменшилися, тим не менш, Тіберій  почав споруджувати храм Кастора і Поллукса , згодом довершений Калігулою ; залишки цієї будівлі стоять тепер у південній частині форуму. Клавдій побудував акведук на свою честь , що доставляв у Рим воду річки Аніо з Сабінські гір – величезну споруду довжиною більше 10 км. Нерон , після величезної пожежі у Римі збудував на його руїнах побудував «Золотий будинок», який повинен був перевершити пишністю все, що було створено до тієї пори архітектурою і декоративним мистецтвом; цей будинок після смерті тирана було зруйновано обуреним народом.