Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і  щодо кількох потерпілих осіб. Причому  таким визнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу  стосовно кількох потерпілих, потім  вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину  для всіх співвиконавців не впливає  те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинити статевий акт з потерпілою особою. Групове зґвалтування є закінченим злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників.

Об'єктивна сторона коментованого складу злочину є складною, не вичерпується статевими зносинами і включає в себе дії (насильство та приведення у безпорадний стан), які можуть бути реалізовані й тими, хто природний статевий акт безпосередньо не вчиняє. Тому як співвиконавство зґвалтування розглядаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Виконавцем групового зґвалтування виступає і той, хто не здатен бути суб'єктом індивідуального зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину. Дії учасників групового зґвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч. З ст. 152 без посилання на ст. 27.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб, які  знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років  кваліфікується за ч. 4 ст. 152 ККУ як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому  для кваліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 152 ККУ.

У частині 4 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

Що стосується зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття особливо тяжких наслідків  зґвалтування закон не розкриває, надаючи  це право теорії та судовій практиці. У практиці Верховного Суду України  до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження  вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушкоджень в процесі  зґвалтування або замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання  вагітності або інших наслідків, передбачених ст. 121 ККУ. Таким чином, особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спричинення ж  потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпечних для життя, не відноситься  до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміється  не будь-яке зґвалтування, що відрізняється  особливо небезпечним характером, а  таке, внаслідок якого настали  виняткові за своєю тяжкістю наслідки.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат зґвалтування не розцінюються як особливо тяжкі  наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призвело до наслідків, зазначених у ст. 121 ККУ (наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв'язку виключає можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152 ККУ.

Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Зґвалтування малолітньої  або малолітнього, про яке йдеться  у ч. 4 ст. 152 ККУ, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 ККУ лише за умови, що особа  усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому ще немає 14-ти років.

Покарання за зґвалтування:

за ч. 1 ст. 152 - позбавлення  волі на строк від трьох до п'яти  років;

за ч. 2 ст. 152 - позбавлення  волі на строк від п'яти до десяти років;

за ч. 3 ст. 152 - позбавлення  волі на строк від семи до дванадцяти років;

за ч. 4 ст. 152 - позбавлення  волі на строк від восьми до п'ятнадцяти  років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Примушування до вступу в статевий зв'язок

Стаття 154 ККУ визначає примушування до вступу в статевий зв'язок, як протиправний вплив на жінку чи чоловіка для того, щоб примусити їх проти власної волі вступити в природний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переводом на нижчеоплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися житловою площею тощо. Примушування може бути спрямоване як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в статевий зв'язок з тим, хто примушує, так і з третьою особою.

Основний безпосередній об'єкт злочину - статева свобода особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути право власності, честь і гідність особи.

Потерпілим від цього злочину є особа жіночої або чоловічої статі. У разі, коли до вступу в статевий зв'язок примушувалась особа, яка не досягла статевої зрілості, дії винного, крім ст. 154 ККУ, кваліфікуються за статтями 14 ККУ і 155 ККУ як готування до статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Матеріальна залежність передусім  означає, що матеріальна допомога з  боку суб'єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом існування  потерпілої особи і позбавлення  такої допомоги здатне поставити  жінку або чоловіка у скрутне  становище. Матеріальна залежність має місце, зокрема, тоді, коли жінка  або чоловік перебувають на повному  або частковому утриманні винного, проживають на його житловій площі, а  також коли дії винного спроможні  іншим чином викликати істотне  погіршення матеріального становища  потерпілої особи (йдеться, наприклад, про відносини цивільного боргу, відносини між спадкодавцем і  спадкоємцем).

Службова залежність означає, що:

а) потерпіла особа є  підлеглою винного по роботі;

б) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо, ревізор і комірник);

в) реалізація істотних інтересів  потерпілої особи залежить від поведінки  винного по службі (наприклад, науковий керівник і аспірант).

Одержання службовою особою за виконання чи невиконання дій  по службі такої послуги немайнового  характеру, як вступ у статевий зв'язок, за наявності до цього підстав  може розцінюватись як зловживання  службовим становищем, вчинене в  інших особистих інтересах, і  кваліфікуватись за відповідною  частиною ст. 364 ККУ.

Не утворює розглядуваного складу злочину примушування до вступу в статевий зв'язок, яке здійснюється шляхом використання матеріальної або  службової залежності не жінки або  чоловіка, з якими плануються сексуальні контакти, а їх близьких родичів  або інших осіб.

З об'єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої або чоловічої статі до вступу у статевий зв'язок.

Статевий зв'язок природним  або неприродним способом охоплює  як одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від  їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно  погоджується на одні форми сексуальних  контактів, але заперечує проти  інших, її примушування до них за наявності  до цього підстав утворює об'єктивну  сторону злочину, передбаченого  ст. 154 ККУ.

Як протиправний психічний  вплив примушування за своїм змістом  включає відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків  матеріального, службового або особистого характеру (позбавити утримання  або можливості проживати на житловій площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо). Дана погроза відрізняється  за своїм змістом і характером від погрози при зґвалтуванні та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом тим, що у разі вчинення злочину, передбаченого  ст. 154 ККУ, життя та здоров'я потерпілої особи або її близьких родичів  не ставиться у небезпеку, а сама погроза загалом спрямовується  у майбутнє. Воля потерпілої особи  не придушується і повністю не ігнорується, хоч на неї і чиниться протиправний тиск.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 154 - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян або арешт на строк до шести місяців;

за ч. 2 ст. 154 - арешт на строк до шести місяців або  обмеження волі на строк до трьох  років.

 

 

 

 

 

 

3.Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості полягають у добровільних природних  статевих зносинах чоловіка або жінки  з особою протилежної статі, яка  не досягла статевої зрілості, відповідальність за цей злочин визначає стаття 155 ККУ. Такі статеві зносини можуть мати місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насильства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Добровільність статевих зносин повинна визначатися в кожному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психічного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею.

Основний безпосередній об'єкт злочину - нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх, а також статева недоторканність особи. Додатковим факультативним об'єктом може виступати здоров'я особи

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років вирішується за допомогою експертизи. Вступ в добровільний статевий зв'язок з жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

Статева зрілість полягає  у завершенні формування організму  чоловіка чи жінки, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини є фізіологічно нормальною функцією і не завдає шкоди подальшому розвиткові організму.

При встановленні статевої зрілості враховується сукупність таких  ознак:

а) загальний фізичний розвиток;

б) розвиток зовнішніх і  внутрішніх статевих органів;

в) для особи жіночої  статі - здатність до статевих зносин, запліднення, виношування плоду, розродження (пологів) і годування дитини, а  для особи чоловічої статі - здатність  до статевих зносин та запліднення.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості. Статеві зносини у даному разі не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

За загальним правилом, розглядуваний склад злочину  передбачає згоду потерпілого на вчинення статевого акту з ним. У  разі, коли статевим зносинам з особою, яка не досягла статевої зрілості, передувало примушування жінки або чоловіка до вступу у статевий зв'язок, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 154 ККУ і 155 ККУ.

Якщо потерпіла особа  з тих чи інших причин (малолітній вік, розумова відсталість, непритомний  стан тощо) не розуміла характеру і  наслідків вчинюваних з нею дій, скоєні статеві зносини треба  розцінювати як зґвалтування малолітньої (малолітнього) або неповнолітньої (неповнолітнього) з використанням  її (його) безпорадного стану. Якщо особа, яка не досягла статевої зрілості, була спочатку зґвалтована, а потім  погодилась на вступ у статеві  зносини, дії винного треба кваліфікувати  за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 ККУ і 155 ККУ.

Злочин визнається закінченим з початку вчинення хоча б одного статевого акту. На кваліфікацію діяння за ст. 155 ККК не впливає те, були статеві  зносини одноразовими, неодноразовими або тривали більш-менш значний  проміжок часу, набувши, скажімо, форми  фактичного шлюбу.

Суб'єкт злочину - особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути і необережним - коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, або коли він міг і повинен був це передбачати. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішнього вигляду і поведінки, інших факторів. Сумлінна помилка щодо досягнення статевої зрілості особою, з якою мали місце статеві зносини, відповідальність за ст. 155 ККУ виключає.

Психічне ставлення винного  до безплідності чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 155 ККУ) може бути тільки необережним.

У частині 2 ст. 155 ККУ встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо. Окрім того, ч. 2 ст. 155 ККУ вказує також на спеціальний суб'єкт злочину, виходячи з родинних зв'язків з потерпілим.

Порядок визначення походження дитини від батьків залежно від  того, перебувають вони у шлюбі  або ні, внесення відповідних записів  до документів про народження дитини, а також порядок оспорювання  батьківства і материнства встановлено  законом. До батьків належать і усиновителі, оскільки відповідно до закону вони у  відношенні до усиновлених прирівнюються в особистих та майнових правах та обов'язках до родичів за походженням.

Під особами, які замінюють  батьків, слід розуміти вітчима, мачуху, патронатного вихователя, особу, яка  взяла у свою сім'ю дитину, яка  є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, опікунів і піклувальників. Добровільні  статеві зносини батьків, опікунів тощо з неповнолітніми, які досягли  статевої зрілості, кримінальну відповідальність не тягнуть.

Безплідність - це нездатність  особи жіночої або чоловічої  статі до запліднення, а в особи  жіночої статі це також нездатність  до виношування плоду та розродження (пологів). Безплідність особи встановлюється судово-медичною експертизою. Крім безплідності, до інших тяжких наслідків, за наявності  хоча б одного з яких дії винного  кваліфікуються за ч. 2 ст. 155 ККУ, потрібно відносити, зокрема, тяжке тілесне  ушкодження, смерть або самогубство  потерпілої особи, зараження вірусом  імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 155 - обмеження  волі на строк до трьох років або  позбавлення волі на том сгмий  строк;