Правові наслідки дій пов язаних з ризиком та вчинених в стані крайньої необхідності

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут політології та права

 Кафедра кримінального права

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з предмету

«Кримінальне право»

на тему:

«Крайня необхідність та діяння пов’язане з ризиком: особливості та правові наслідки»

 

 

Виконала: студентка 22 П групи

Денної форми навчання

Лугової Діани Олександрівни

 

Науковий керівник:

Пєсцов Руслан Генадійович

 

 

 

Київ-2012

  

План

 

Розділ 1. Загальна характеристика обставин, що виключають злочинність  діяння.

1.1.Поняття обставин, що  виключають злочинність діяння.

1.2 Види обставин, що виключають  злочинність діяння.

Розділ 2. Кримінально-правова  характеристика діянь, які пов’язані  з ризиком та крайньою необхідністю.

2.1. Підстави і умови  діянь, пов’язаних з ризиком і крайньою необхідністю.

2.2. Характеристика діянь, пов’язаних з ризиком та крайньої необхідностю.

Розділ 3. Правові наслідки при настанні обставин, що виключають злочинність діяння.

3.1. Правові наслідки при  вчиненні дій, пов’язаних з  ризиком та крайньою необхідністю.

3.2. Правові наслідки при  перевищенні меж крайньої необхідності та діянь, пов’язаних з ризиком. 

Вступ

Нерідко приватні, а також  службові особи вимушені робити вчинки, що за зовнішніми своїми ознаками збігаються з тим або іншим злочинним діянням (наприклад, позбавлення життя того, хто посягає на когось, при захисті від його нападу збігається з ознаками вбивства; знищення майна для усунення небезпеки, викликаної пожежею, має однакові фактичні ознаки зі злочином, що передбачений ст. 194 КК; застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця збігається з кваліфікованим перевищенням влади тощо). По суті, однак, такі вчинки не є суспільно небезпечними і передбаченими КК, а, навпаки, визнаються правомірними і, як правило, суспільно корисними.

Актуальними проблемами кримінально-правового ризику слід визнати: 1) об'єднання понять суспільно необхідного ризику та ризику в особистих цілях в єдине поняття загального кримінально-правового ризику; 2) подальшу розробку його змістовної сторони; 3) описання механізму кримінально-правового ризикування; 4) диференціацію кримінальної відповідальності залежно від ступеня ризику.

В свою чергу крайня необхідність характеризується іншими проблематичними  сторонами, а також іншими актуальними  аспектами. Очевидно, що в стані крайньої необхідності відбувається сутичка двох правоохоронюваних інтересів: з одного боку, правоохорнюваному інтересу загрожує безпосередня небезпека, а з іншого – особа перебуває в такому становищі, за якого єдиним засобом усунення цієї небезпеки є заподіяння шкоди так само правоохоронюваним інтересам.

Злочин як джерело небезпеки, що створює стан крайньої необхідності, може бути навмисним і необережним, наприклад підпал будови, що виник  в результаті недбалого поводження з самозаймисті речовини.

 З визначення крайньої  необхідності видно, що її стан  визначається двома аспектами:  загрозливою небезпекою і неможливістю  усунути цю небезпеку інакше, як шляхом заподіяння шкоди.  Звідси умови правомірності крайньої необхідності поділяються на дві групи: пов'язані з небезпеки і ставляться до дій суб'єкта.

Предметами дослідження  є інститути діянь пов’язаних з ризиком та крайньої необхідності.

Об’єктом дослідження  – правові наслідки діянь пов’язаних з ризиком та крайньої необхідності.

Метою даної праці визначаємо дослідження кримінально-правових аспектів інститутів діянь, пов’язаних з ризиком та крайньої необхідності.

Поставлена мета визначає наступні завдання:

1. розглянути сутність даних інститутів, провести між ними аналогію;
2. окреслити підстави і умови за якими дані інститути відносять до обставин, що виключають злочинність діяння;

3) визначити чому дані інститути відносяться до обставин, що виключають злочинність діяння;

4) зробити висновок щодо  правових наслідків при настанні  обставин, що виключають злочинність  діяння.

 

Розділ 1. Загальна характеристика обставин, що виключають злочинність  діяння.

1.1.Поняття обставин, що  виключають злочинність діянні.

 

Перш ніж говорити про  правові наслідки потрібно окреслити  конкретні межі понятійного апарату, для цього звернемося до визначення обставин, що виключають злочинність  діяння в цілому. Отже, це поведінка людей, яка зовнішньо схожа з об'єктивною стороною певних злочинів, але за підставами, вказаними в законі, фактично є суспільно корисною або суспільно прийнятною або вибачальною з позицій кримінального права, а отже, у всіх випадках правомірною, такою, що виключає кримінальну відповідальність особи за завдану шкоду. Цим обставинам присвячений Розділ VIII Загальної частини КК. Він містить норми, які регулюють такі види обставин: 1) Необхідна оборона (ст. 36); 2) Уявна оборона (ст. 37); 3) Затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38); 4) Крайня необхідність (ст. 39); 5) Фізичний або психічний примус (ст. 40); 6) Виконання наказу або розпорядження (ст. 41); 7) Діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42); 8) Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43). Виділення таких обставин в окремий розділ чинного КК зумовлене тим, що діяння, вчинені за таких обставин, не тільки не представляють суспільної небезпеки, а й являються суспільно корисними.

Тому діяння, які позбавлені суспільної небезпеки, які хоч і  заподіюють шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, не визнаються злочинними. Крім того, ці діяння виступають ефективним засобом попередження суспільно небезпечної поведінки  і, особливо, її злочинних проявів, оскільки вони попереджувальне діють на тих  осіб, які здатні порушити закон.

В теорії кримінального права  виникають суперечки щодо видів  обставин, що виключають злочинність  діяння. КК України 1960 року невиправдано обмежував їх коло, включаючи лише необхідну оборону, крайню необхідність та затримання злочинця, яке за своїми правовими наслідками прирівнювалось до необхідної оборони.

У чинному КК України окрім  вищевказаних обставин, передбачені  також уявна оборона (ст. 37), фізичний або психічний примус (ст.40), виконання  наказу чи розпорядження (ст.41), діяння, пов'язане з ризиком (ст.42), виконання  спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної  організації (ст.43).

Вiднесення до обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, буде правомiрним лише тодi, коли всi цi обставини мають якийсь загальний, притаманний лише їм критерiй. Цей критерiй виявлясться в тому, що вчинене особою за цих умов дiяння, зовнiшньо подiбне до злочину, не тiльки не може бути визнано суспiльно небезпечним i протиправним, але, навпаки, є суспiльно корисним i правомiрним, оскiльки сприяє охоронi правопорядку чи правильному здiйсненню функцiй державних органiв, суспiльно корисної дiяльностi. Тому суспільна кориснiсть i правомiрнiсть вчиненого -- це ознака, яка дозволяє вiднести те чи iнше дiяння в групу обставин, що виключають злочиннiсть дiяння.

Названі обставини характеризуються низкою загальних ознак. Перша ознака полягає в тому, що усі вони являють  собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, при  необхідній обороні) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при  виконанні наказу). Виняток складає  лише заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам у результаті непереборного  фізичного примусу, якщо в наслідок такого примусу особа не могла  керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК). Відомо, що непереборний фізичний примус як обставина, що виключає волимість діяння, розглядається, насамперед, в розділі, який присвячений об’єктивній стороні злочину.

Друга ознака – це зовнішня подібність фактичних, видимих, об’єктивних  ознак скоєного вчинку і відповідно злочину (наприклад, позбавлення життя  при необхідній обороні збігається з зовнішніми ознаками вбивства, а заподіяння смерті небезпечному злочинцю працівником міліції при його затриманні збігається з видимими ознаками перевищення влади тощо). У чинному КК дана ознака прямо не закріплена, проте вона була передбачена раніше, в КК 1960 р., в якому статті 13 і 14 характеризували необхідну оборону і крайню необхідність як дії, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК.

Суть крайньої необхідності, на думку С.А. Домахiна, заключається в такий діяльності громадянина, яка спрямована на охорону прав та інтересів особи, суспільства, держави, хоч i шляхом порушення інших охоронюваних законом інтересів, проте менш важливих. При затриманні особи, яка вчинила злочин, шкода заподіюється з метою затримати злочинця, щоб не дати йому можливості ухилитися від слідства i суду.

Шкода, заподіяна злочинцю при затриманні, виступає як засіб  відвернення небезпеки, яка загрожує об’єкту, який підлягає захисту, i питання  про шкідливість чи корисність дій, якi використовуються з метою затримання злочинця, може бути вирішене тільки виходячи iз співвідношення цінностей інтересів, що захищаються та інтересів, що порушуються.

 Про те, що діяння підпадає пiд ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, можна говорити, якщо: дiя чи бездіяльність особи спрямована проти об’єкта кримінальної охорони; вчинене діяння відповідає фактичним, зовнішнім ознакам об’єктивної сторони того чи іншого складу злочину; це дiяння вчинила особа, яка здатна бути суб’єктом цього злочину. І тільки в тому випадку, коли вчинене діяння зовнішньо збігається з тим чи iншим злочином, можна говорити про обставини, що виключають злочинність діяння.

Третя ознака свідчить про  те, що більшість із зазначених вчинків  є суспільно корисними, тобто  має незлочинний характер. Водночас це не виключає того, що в деяких випадках таку вчинки можуть і не бути суспільно  корисними (наприклад, окремі випадки  заподіяння потерпілому шкоди з  його згоди, в стані крайньої необхідності тощо). У таких випадках вони називаються соціально допустимими або, як інколи кажуть, суспільно нейтральними, але доцільними. Цей висновок відповідає положенням КК, в якому названі вчинки характеризуються як незлочинні. Соціальний же зміст злочину, як відомо, КК визначає через категорію суспільної небезпеки (ст. 11 КК). Отже, аналізовані вчинки як незлочинні не є і суспільно небезпечними. Наприклад, діяння, пов’язанi з ризиком також можна класифікувати як суспiльно корисні, оскiльки вони спрямованi на досягнення значної суспiльно корисної мети навiть при усвiдомленнi особою допустимостi настання небезпечних наслiдкiв у процесi їх професiйної дiяльностi. Виконання наказу чи розпорядження також може бути суспiльно корисним, але лише в таких випадках, коли такий наказ або розпорядження є законними, тобто такими, що входять до повноважень осiб, що їх видають, виданi в належному порядку, виданi вiдповiдною особою.

На думку iнших авторiв, характерними ознаками обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, є:

- те, що дiї за наявностi таких обставин вчиняються з метою вiдвернути небезпеку заподiяння тяжкої шкоди правоохоронюваним об’сктам;

- те, що таке вiдвернення вчиняється в одному випадку шляхом заподiяння шкоди тому, хто умисно вчиняс злочин, в iншому шляхом спричинення шкоди одним цiнностям, що охороняються законом, для вiдвернення небезпечної шкоди, що загрожус iншим, бiльш важливим суспiльним цiнностям;

- те, що дiї, вчиненi за вищевказаних обставин, мають зовнiшню схожiсть з дiями та їх наслiдками, зазначеними в нормах кримiнального закону, як такi, що входять до певного складу злочину;

- те, що такi дiї за наявностi обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, визнаються правомiрними.

Немає в теорiї кримiнального права єдностi щодо поняття обставин, що виключають злочиннiсть дiяння. Однi автори вважають, що це передбаченi кримiнальним, а також iншим законодавством i ззовнi схожi зi злочинами суспiльно кориснi (соцiально прийнятнi) i правомiрнi вчинки, якi здiйсненi за наявностi певних пiдстав i виключають суспiльну небезпечнiсть i протиправнiсть дiяння, а тим самим i кримiнальну вiдповiдальнiсть особи за заподiяну шкоду.

Iншi автори пiд обставинами, що виключають злочиннiсть дiяння, розумiють дiяння, якi за своїми зовнiшнiми ознаками мають схожiсть з дiяннями, передбаченими кримiнальним законом як злочин, i якi за певних умов вважаються правомiрними.

1.2 Види обставин, що виключають  злочинність діяння.

 

Роздiл VIII КК України дає вичерпний перелiк обставин, якi виключають злочиннiсть дiяння, а, отже, є правомiрними. До них вiдносяться: необхiдна оборона, уявна оборона, крайня необхiднiсть, затримання особи, яка вчинила злочин, дiяння, пов’язане з ризиком, фiзичний або психiчний примус, виконання наказу або розпорядження, виконання спецiального завдання з попередження чи розкриття злочинної дiяльностi органiзованої групи чи злочинної органiзацiї.

Г.В. Бушуєв вважає, що лише необхiдна оборона, крайня необхiднiсть i дiяння, вчиненi з метою затримання злочинця за своєю правовою природою вiдрiзняються вiд iнших обставин, якi виключають злочиннiсть дiяння, тим, що вони не тiльки формально не є протиправними (не мiстять складу злочину), але й не представляють суспiльної небезпеки (не мiстять матеріальної ознаки злочину). Бiльше того, вони за своєю соцiальною суттю суспiльно кориснi, оскiльки усувають небезпеку, яка загрожус правоохоронюваним iнтересам громадян, iнтересам суспiльства або держави. Цiєї ознаки позбавленi iншi обставини, з наявнiстю яких особа звiльнясться вiд кримiнальної вiдповiдальностi i покарання.

В такому випадку у вчиненому  завжди повиннi бути встановленi ознаки вiдповiдного злочину, а потiм, при наявностi, передбачених в законi умов, що характеризують вчинене дiяння чи особу, компетентнi державнi органи вправi, а в випадках, передбачених законнодавством, повиннi звiльнити особу вiд кримiнальної вiдповiдальностi. Таке звiльнення може бути факультативним чи обов’язковим (наприклад, коли минули строки давностi).