Злочини проти життя та здоровя

 Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118). Особливістю цього виду вбивства є те, що винний під час вчинення злочину перебуває в стані необхідної оборони чи вживає заходів, необхідних для затримання злочинця. Вживаючи заходів по обороні від суспільне небезпечного посягання чи для затримання злочинця, він діє у передбачений законом спосіб, який дозволяє йому навіть позбавити життя особу, що посягає, чи злочинця, який ухиляється від затримання. Злочинного характеру таке позбавлення життя набуває тоді, коли вжиті особою заходи були явно не адекватними вчиненому посяганню чи обстановці затримання злочинця. Тобто тоді, коли особа перевищила межі необхідної оборони чи перевищила заходи, необхідні для затримання злочинця.  

 Перевищенням  меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. З ст. 36), а перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця(ч. 2 ст.38).  

 Щоб установити наявність  або відсутність ознак перевищення  меж необхідної оборони, необхідно  враховувати не лише відповідність  чи невідповідність знарядь захисту  й нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Аналогічні чинники (тяжкість злочину, наявність у того, кого затримують, зброї тощо) треба враховувати при вирішенні питання про перевищення заходів, необ­хідних для затримання злочинця.  

 Суб'єктивна сторона  злочину характеризується прямим або  непрямим умислом. Завдання смерті з  необережності при перевищенні  меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, не утворює складу злочину.  

 Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» (п. 5).  

 Вбивство через  необережність (ст. 119). Як вбивство через необережність слід розглядати діяння особи, яка, позбавляючи потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбача­ла можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість)  

 Коли смерть потерпілого  настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не допускав настання таких наслідків, такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони складу злочину, можуть кваліфікуватися як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.  

 Кваліфікованим  видом цього злочину (ч. 2 ст. 119) є  вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність. Йдеться про те, що смерть вказаних осіб є наслідком одного діяння, яке в цілому становить одиничний злочин.  

 Доведення до самогубства (ст. 120). Об'єктивна сторона злочину  полягає у:  

 1) жорстокому  поводженні з потерпілою особою (яка досягла повноліття), або у шантажуванні її, або у примусі до протиправних дій, або в систематичному приниженні її людської гідності (можлива наявність одночасно декількох цих чинників);  

 2) настанні суспільне небезпечних наслідків вказаних дій у вигляді самогубства особи або замаху на самогубство (але не готування до самогубства);  

 3) причиновому  зв'язку між зазначеним діянням і наслідком.  

 Жорстоке поводження - це безжалісні, грубі дії особи, які спричиняють потерпілому  фізичні чи психічні страждання (неодноразове нанесення побоїв, мордування, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).  

 Шантаж полягає  в погрозі розголошення відомостей (правдивих чи брехливих), які загрожують потерпілому суттєвими негативними  наслідками.  

 Примус до протиправних дій передбачає фізичний чи психічний вплив на потерпілого з метою принудити його до суттєвого порушення норм права (вчинити злочин, перестати надавати допомогу непрацездатним батькам тощо).  

 Систематичне  приниження людської гідності — це тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні прилюдні образи, глум над релігійними, національними та іншими почуттями людини тощо).  

 Суб'єкт злочину, передбаченого частинами 1 і 3 ст. 120,- загальний, а ч. 2 ст. 120 - спеціальний (ним є особа, від якої потерпілий перебуває у матеріальній або іншій залежності).  

 Суб'єктивна сторона  характеризується умисно або необережною  формою вини.  

 Кваліфікуючими  ознаками доведення до самогубства (ч. 2 ст. 120) є вчинення його щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб.  

 Матеріальна залежність передбачає ситуацію, за якої забезпечення життя і здоров'я потерпілого  повністю або значною мірою залежить від винного. Здебільшого така залежність виникає у сімейно-родинних стосунках (неповнолітні діти, непрацюючі члени родини тощо), але це можуть бути й інші особи (які проживають у житлі винного, його боржники тощо).  

 Інша залежність передбачає стосунки підлеглого й начальника (роботодавця), учня й викладача, спортсмена і тренера, артиста і продюсера, обвинуваченого і слідчого тощо. Але у всіх випадках ця залежність має бути реальною, такою, що за бажанням винного може бути використана на шкоду потерпілої особи.  

 Особливо кваліфікуючою  ознакою діяння, передбаченого частиною першою або другою цієї статті, є  вчинення його щодо неповнолітнього (ч. З ст. 120).  

 Перевищення службовою  особою влади або службових повноважень, що було причиною доведення особи  до самогубства або до замаху на самогубство, має кваліфікуватися  за ч. З ст. 365.

 Література.  

 1. Вартилецька  І.А., Плутагир В.С. Кримінальне  право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.  

 2. Коржанський  М. Й. Кримінальне право і  законодавство України: Частина  Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.  

 3. Коржанський  М. Й. Кримінальне право і  законодавство України: Частина  Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.  

 4. Кримінальне  право України. Загальна частина:  Підручник. (Ю. В. Александров,  В. І. Антипов, М.В. Володько  та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.  

 5. Кримінальне  право України. Особлива частина:  Підручник. (Ю. В. Александров,  В. І. Антипов, М.В. Володько  та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.  

 6. Кримінальне  право України: Загальна частина:  Підручник для студ. юрид. спец. вищ.  закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.