Злочини проти життя та здоровя

 Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Злочини, які посягають на життя і здоров'я особи, визнаються одними з найнебезпечні-ших. Відповідальність за них передбачена розділом II Особливої частини КК, який називається «Злочини проти життя та здоров'я особи». Цим розділом охоплюється три види злочинних посягань: 1) злочини проти життя особи; б) злочини проти здоров'я особи; в) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи.  

 Кожен вид зазначених злочинів може бути відповідним чином  класифікований.  

 Злочини проти  життя особи поділяються на вбивства (статті 115-119) та доведення до самогубства (ст. 120).  

 У свою чергу, вбивства поділяються на: а) просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115), б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч. 2 ст. 115), в) умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) вчинене в стані сильного душевного  хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї  новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні  меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118), г) вбивство через необережність (ст. 119).  

 Злочини проти  здоров'я є трьох видів: 1) тілесні  ушкодження;  

 2) завдання фізичних  або моральних страждань; 3) зараження  соціальними хворобами.  

 Тілесні ушкодження поділяються на: умисне тяжке тілесне  ушкодження (ст. 121), умисне середньої  тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного  хвилювання (ст. 123), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони  або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).  

 До злочинів, які полягають у завданні фізичних або моральних страждань, належать: побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), погроза вбивством (ст. 129).  

 Зараження соціальними хворобами охоплює: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).  

 Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я  особи, поділяються на: такі злочини в медичній сфері діяльності та інші злочини.  

 До злочинів у  медичній сфері діяльності, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я  особи належать: неналежне виконання  професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту  людини чи іншої невиліковної інфекційної  хвороби (ст. 131), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом  імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132), незаконна лікувальна діяльність (ст. 138), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139), неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140), порушення прав пацієнта (ст. 141), незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143), насильницьке донорство (ст. 144), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).  

 Іншими злочинами, що ставлять у небезпеку життя  та здоров'я особи, є: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).  

 Усі зазначені  злочини посягають на життя чи здоров'я особи або ставлять ці найважливіші соціальні цінності в небезпеку. Названі цінності і є родовим об'єктом цих злочинів.  

 Слід зазначити, що в інших розділах Особливої частини КК також є багато статей, які передбачають відповідальність за злочини, пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи. Але у таких випадках шкода вказаним об'єктам заподіюється у зв'язку з посяганням на інші суспільні відносини, які становлять основний об'єкт посягання, а життя та здоров'я особи виступають як додаткові об'єкти, без яких посягання на основний об'єкт неможливе. Наприклад, розбій (ст. 187) має основним безпосереднім об'єктом власність, а додатковим об'єктом - життя та здоров'я потерпілої особи. При цьому додатковий характер об'єктів аж ніяк не знижує їх цінності і важливості кримінально-правової охорони.  
 

 Злочини проти  життя  

 Вбивством визнається умисне або необережне протиправне  заподіяння смерті (позбавлення життя) іншій людині. І Протиправність заподіяння смерті відрізняє вбивство від випадків правомірного позбавлення життя людини (в процесі необ­хідної оборони, під час бою з противником тощо) або в результаті невинного заподіяння смерті - випадку (казусу).  

 Вказівка на заподіяння смерті іншій особі означає, що самогубство (замах на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до самогубства є злочином проти життя (ст. 120).  

 Вбивство є  найтяжчим злочином, адже саме життя  людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті людини, не може бути відновлено.  

 Конституція України  закріплює положення: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто  не може бути свавільно позбавлений  життя. Обов'язок держави - захищати життя  людини» (ст. 27).  

 Безпосереднім об'єктом  кожного із злочинів проти життя особи є життя людини. Кримінально-правовій охороні підлягає життя будь-якої людини, незалежно від її соціальних, демографічних і медичних показників. За кримінальним правом України, вбивством буде й позбавлення життя потерпілої особи на її прохання.  

 Моментом початку  життя вважається початок фізіологічних  пологів.  

 Кінцем життя  людини вважається її біологічна (незворотна) смерть. Вона пов'язана з початком незворотного розпаду клітин вищої нервової системи, тобто з припиненням функціонування головного мозку. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов'язану із зупинкою роботи серця, після якої життєздатність людини зберігається ще протягом 5-8 хвилин і її можна, за певних обставин, шляхом надання медичної допомоги повернути до життя.  

 Посягання на життя  людини з самого початку пологів і до настання біологічної смерті має розглядатися як вбивство (замах на вбивство). Ці «граничні межі» набувають у даний час особливого значення у зв'язку з поширенням використання людських органів або тканин для трансплантації.  

 Знищення плода  до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатися як незаконне проведення аборту (ст. 134).  

 З об'єктивної сторони всі злочини проти життя є злочини з матеріальними складами, оскільки вважаються закінченими з моменту настання суспільне небезпечного наслідку - смерті людини, а при доведенні до самогубства (ст. 120) - наслідку у виді самогубства або замаху на нього. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є наявність причинового зв'язку між діянням і наслідком.  

 Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває  в переважній більшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли особа повинна та може запобігти  смерті, але не робить цього (лікар, маючи намір позбавити життя хворого, не лікує його; мати з цією ж метою не годує немовля тощо).  

 Суб'єктом злочинів проти життя є осудна фізична  особа, яка досягла 14-ти (статті 115-117) або 16-ти років (статті 118-120).  

 Суб'єктивна сторона  злочинів проти життя може характеризуватися: умисною виною (статті 115-118); необережною  виною (ст. 119); умисною чи необережною  виною (ст. 120).  

 Мотив і мета, а також емоційний стан винного  у ряді випадків є обов'язковими ознаками складу вбивства: вони роблять його кваліфікованим (пункти 6, 7, 8, 9, 11 ч. 2 ст. 115) або навпаки привілейованим (ст. 116).  

 Склад умисного вбивства може бути простим (ч. 1 ст. 115), кваліфікованим (ч. 2 ст. 115) та привілейованим (статті 116-118).

 Простим складом  вбивства (ч. 1 ст. 115) є вбивство, вчинення якого не супроводжується наявністю  ні обтяжуючих, ні пом'якшуючих обставин: вбивство в обопільній сварці чи бійці  або вбивство з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, тощо.  

 За ч. 1 ст. 115 слід кваліфікувати також вбивство із заздрості (скажімо, у зв'язку із вищим рівнем добробуту потерпілого), з боягузтва (наприклад, під загрозою власної смерті, якщо не було обставин, що виключають злочинність діяння), на прохання потерпілого. з жалю над ним.  

 У певних випадках зазначені обставини все ж  можуть бути ознакою, яка не дає підстав відносити вбивство до простого. Так, вбивство з помсти у зв'язку з виконанням особою службового або громадського обов'язку необхідно визнавати кваліфікованим, а діям винного давати правову оцінку за п. 8 ч. 2 ст. 115.  

 Кваліфіковані склади вбивства передбачені пунктами 1-13 ; ч.2 ст. 115 КК. Визнаючи їх найбільш небезпечними видами вбивств, закон встановлює за їх вчинення найбільш суворе з існуючих в Україні покарань - довічне позбавлення волі. Якщо діяння і, передбачено одночасно двома або більше пунктами ч. 2 ст. 115, І особа засуджується за всіма цими пунктами, причому покарання за ( кожним пунктом зазначеної статті окремо не призначається.  

 Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли умисне протиправне позбавлення життя кількох осіб охоплювалось єдиним умислом (наміром) винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 (наприклад, за п. 7 ч. 2 ст. 115 - вбивство з хуліганських мотивів).  

 Розрив у часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб на його кваліфікацію за п. 1 ч. 2 ст. 115 не впливає (п. 5 Постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»).  

 Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка  завідомо для винного перебувала в стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115). Під ; убивством малолітньої дитини розуміється умисне позбавлення , життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпіла особа є І малолітньою, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати (п. 6 згаданої постанови). Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п. 2 ч. 2 ст. 115 кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої (там само).  

 Відповідальність  за умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення), і винна особа це усвідомлювала.  

 Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно  від того, чи була винна особа  причетною до вчинення злочину, передбаченого  ст. 147 (захоплення заручника). Водночас, мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із даним злочином (це можуть бути бажання спонукати зазначених у ст. 147 осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо).  

 Дії особи, яка  вчинила злочин, передбачений ст. 147, і умисно вбила заручника, мають  кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті, за ознакою спричинення тяжких наслідків  і за п. З ч. 2 ст. 115 (п. 7 постанови).  

 Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли винний, позбавляючи потерпілого  життя, усвідомлював, що завдає йому особливих  фізичних (шляхом заподіяння великої  кількості тілесних ушкоджень, тор­тур, мордування, мучення, в тому числі  з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.  

 Не можна кваліфікувати  умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 на тій  підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп (п. 8 постанови).