Процесуальні та організаційні основи судово-медичної експертизи

На судово-медичних експертів поширюються  і професійні права, які передбачені  “Основами законодавства України про охорону здоров’я” для медичних і фармацевтичних працівників (ст. 77) та законом “Про державну службу”.

Судово-медичні експерти, лаборанти, молодший персонал установ судово-медичної експертизи підлягають державному обов’язковому  особистому страхуванню на випадок  інфікування вірусом імунодефіциту  людини.

3. Роль судово-медичного експерта  у  
попередньому слідстві та дізнанні 

При розкритті злочинів проти життя  і здоров’я людини розслідування  проводять органи дізнання (міліція) і попереднього слідства (прокуратура, слідчі відділи та управління МВС, органів  СБУ). Вони у разі необхідності призначають  судово-медичну експертизу, що потребує письмової постанови. У постанові коротко вказуються обставини справи, підстави для призначення експертизи, кому вона доручається, які питання потрібно вирішити та які матеріали надаються експерту. Слідчий також роз’яснює експерту його права, обов’язки та відповідальність, які передбачені чинним законодавством.

Експертиза може виконуватись у  бюро судово-медичної експертизи, судово-медичній лабораторії або на кафедрі (курсі) судової медицини, куди і надходять  усі матеріали. Експерт вивчає постанову, матеріали справи, досліджує об’єкти і після цього складає письмовий висновок. У ньому він висвітлює всі дані експертизи та у висновках дає відповіді на поставлені питання.

Слідчий має право бути присутнім  під час проведення експертизи, а  судово-медичний експерт — брати  участь у допиті, оглядати місце  події.

Висвітлені у “Висновку експерта” питання слідчий може додатково уточнювати, з’ясовувати, для чого він має право проводити допит експерта, що передбачено КПК України.

Під час слідства з ініціативи органів, що його проводять, судово-медичний експерт може бути залучений до участі у первинних та інших слідчих діях, наприклад до огляду трупа на місці події, ексгумації, вилучення зразків і проведення слідчих експериментів. У таких випадках судово-медичний експерт діє як спеціаліст із судової медицини.

4. Роль судово-медичного експерта  
у судовому засіданні 

Після розслідування кримінальна  справа через прокуратуру передається  на розгляд суду, під час якого  також можливе призначення експертизи. Найчастіше для проведення її запрошують експерта, якому належить “Висновок експерта” під час попереднього слідства. Учасники судового процесу можуть дати відвід експерту і клопотати про призначення іншого експерта. Такі клопотання суд може задовольнити або відхилити. У суді експерту роз’яснюють його права, обов’язки і відповідальність.

Завданням суду є перевірка всіх доказів, на підставі яких звинувачується підсудна особа. У зв’язку з цим судово-медичний експерт після аналізу і зіставлення фактів, матеріалів справи, свідчень звинувачуваного, потерпілого і свідків перевіряє правильність своїх висновків. При цьому він або повністю їх стверджує, або вносить необхідні зміни до них.

Під час суду експерту можуть бути поставлені додаткові питання. Для  їх вирішення він може скористатися додатковим часом, що його виділяє суд. Судово-медичний експерт може брати  безпосередню участь в усіх судових  діях: ставити питання, які мають  значення для оформлення висновків, оглядати речові докази, місце події, проводити повторне обстеження потерпілого  тощо.

Суд також ставить питання про  те, чи стверджує експерт свої висновки, які він зробив під час попереднього слідства.

Усі відповіді експерта на суді оформляються письмово, формулюються у вигляді  висновків і додаються до матеріалів судового засідання.

5. Судово-медична документація

Усі дії судово-медичний експерт  виконує за розпорядженням судових  і слідчих органів. Вони оформляються відповідними документами. Так, під час огляду місця події слідчий оформляє “Протокол огляду місця події”, в якому судово-медичний експерт наводить дані, які стосуються трупа і наявності речових доказів біологічного походження.

Судові і слідчі органи при порушенні  кримінальної справи призначають експертизу відповідного об’єкта, результати якої оформляють у вигляді “Висновку експерта”. Цей документ має вступну, описову (дослідницьку) і заключну (підсумкову) частину. У вступній частині наводяться відомості про те, коли, де, ким, на якій підставі здійснюється експертиза, якого об’єкта, які наявні матеріали, хто був присутнім під час проведення експертизи. Наприкінці цієї частини експерт підписується під тим, що йому відомі його права, обов’язки і відповідальність, які регламентовані чинним законодавством. Далі наводять відомості про обставини справи, дані медичної документації, для чого виписують усі факти, що мають значення для експертизи. Після цього вказують питання, які поставлені слідчими чи судовими органами для розв’язання.

В описовій (дослідницькій) частині викладають результати проведеної експертизи з доданням, якщо потрібно, ілюстративного матеріалу. Вступна та описова частини мають назву протокольної. Вона підписується експертом та особами, які були присутніми під час проведення експертизи.

При проведенні судово-медичної експертизи виникає потреба у виконанні  лабораторних досліджень. У таких  випадках судово-медичний експерт оформляє відповідне направлення до лабораторії, в якому вказує, що повинно бути вирішено під час дослідження  об’єкта. Результати всіх лабораторних і додаткових досліджень вносять  до “Висновку експерта” після дослідницької частини.

У заключній частині (підсумках) експерт дає повні та обгрунтовані відповіді на всі запитання постанови.

“Висновок експерта” скріплюється його особистим підписом, після чого стверджується печаткою установи.

Досить часто, коли не порушується  кримінальна справа, судові та слідчі органи дають письмове доручення (розпорядження), на підставі якого проводиться не експертиза, а судово-медичне дослідження (або обстеження потерпілого, звинувачуваного) потрібного об’єкта. Результати цього  дослідження оформляють у вигляді  документа під назвою “Акт судово-медичного дослідження” (“Акт обстеження”). Цей документ складається за такою ж схемою. На відміну від “Висновку експерта” у ньому не передбачений підпис експерта під статтями КК і КПК. Проте це не означає, що таке судово-медичне дослідження може бути виконане на інших засадах, ніж судово-медична експертиза. В заключній частині цього документа судово-медичний експерт відповідає на запитання, зумовлені метою дослідження.

Після проведення судово-медичної експертизи трупа експерт виписує “Лікарське свідоцтво про смерть”. В ньому вказується установа, яка видає це свідоцтво, його номер, та характер (попереднє, заключне або замість попереднього), дата видачі, паспортні дані померлого, дата і місце смерті, вказується можливий рід смерті та яким лікарем констатована причина смерті. Потім наведені відомості про прізвище, лікаря, його посаду і підставу, що дозволила видати йому свідоцтво: огляд трупа, записи в медичній документації про лікування померлого, попереднє спостереження чи розтин.

При формулюванні причини смерті спочатку вказують її основну причину —  первинну хворобу або травму, які  внаслідок послідовних хворобливих  процесів призвели до смерті, а потім  хвороби, які сприяли настанню смерті. Останні не пов’язані з основною хворобою або її ускладненням, проте  негативно впливають на перебіг  основної хвороби.

Основна причина смерті потребує розшифрування. Для цього послідовно вказують безпосередню причину смерті, тобто хворобу, яка  призвела до смерті, ускладнення основної хвороби, або пошкодження, а далі наводять перелік морфологічних  проявів основної хвороби або  пошкодження, які дозволяють встановити діагноз, і тільки після цього  згідно з “Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті” вказують основну хворобу, що призвела до смерті.

“Лікарське свідоцтво про смерть” має бути підписане лікарем, що його видав, і завірене печаткою експертної установи.

6. Структура судово-медичної експертизи

За організаційною формою судово-експертну  діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи і відомчі служби. До них  належать науково-дослідні та інші установи судової експертизи Міністерства юстиції  України і Міністерства охорони  здоров’я України, експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

Судово-експертна діяльність може здійснюватись на підприємницьких  засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами  за разовими договорами.

Для розгляду найважливіших питань судової експертизи, що мають міжвідомчий  характер, при Міністерстві юстиції  України створена Координаційна  рада з проблем судової експертизи. Вона видає і міжвідомчий збірник  “Судова експертиза і криміналістика”.

Міністерство юстиції України  веде реєстр атестованих судових  експертів державних і підприємницьких  структур і громадян.

Атестація судових експертів з  числа працівників підприємницьких структур і громадян проводиться Міністерством юстиції України або Міністерством охорони здоров’я України відповідно до їх функцій. Органи дізнання, попереднього слідства і суди зобов’язані доручати проведення судової експертизи переважно фахівцям, внесеним до цього реєстру.

Судово-медична експертна служба в Україні здійснюється міськими, районними (міжрайонними) відділеннями бюро судово-медичної експертизи, обласними  бюро судово-медичної експертизи, і  Головним бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, якому підпорядковане Республіканське бюро судово-медичної експертизи автономної республіки Крим (Схема 1).

Найважливішою ланкою в  організації судово-медичної експертної служби в Україні є обласні  бюро судово-медичної експертизи (Схема 2).

Міські (міст обласного підпорядкування) і районні (міжрайонні) відділення бюро організовуються поза обласними  центрами, де є бюро, з урахуванням  фактичного обсягу судово-медичної експертної роботи.

Структура обласного бюро судово-медичної експертизи дозволяє розв’язувати всі  питання, які виникають під час  проведення експертизи об’єктів судово-медичної експертизи.

Бюро судово-медичної експертизи мають  подвійне підпорядкування. В адміністративно-господарському відношенні вони підпорядковані керівнику  відповідного керівного органу охорони здоров’я: обласні бюро — обласному відділу охорони здоров’я. Головне бюро — МОЗ України. У науково-практичному та організаційно-методичному відношенні обласні бюро підпорядковані начальнику Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. При Міністерстві юстиції України є Координаційна рада з проблем судової експертизи, де розглядаються найважливіші питання розвитку судової експертизи, що мають міжвідомчий характер.

Судово-медична експертиза виконується за принципом інстанційності. Якщо результати експертизи, яка проводилась районними (міжрайонними) або міськими судово-медичними експертами, не задовольняють слідчі органи або позивача, то може бути призначено повторне її проведення обласним, а надалі — і Головним бюро судово-медичної експертизи.

Громадяни мають право у разі незгоди з висновками державної  експертизи звертатися до підприємницьких  структур або до окремих громадян, які також можуть проводити експертизу. Громадяни мають право вільного вибору експерта та експертної установи. Це положення закріплене в ст. 73 “Основ законодавства України про охорону здоров’я” (1992).

 

Література

1. Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина, 1976. — 440 С.
2. Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на Дону, 1989. — 38 С.
3. Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений организма. // М., 1978. — 144 С.
4. Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.
5. Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М. Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.
6. Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.
7. Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература, 1970. — 128 С.
8. Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими жидкостями. // М., 1977. — 207 С.
9. Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц. // К.: Здоровья, 1964. — 143 С.
10. Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.
11. Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.
12. Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М., 1979. — 112 С.