Участь прокурора у розгляді кримінальної справи судом касаційної інстанції

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ  ПРОКУРАТУРИ  УКРАЇНИ

Інститут підготовки кадрів

Кафедра нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень та інших примусових заходів

Участь прокурора у розгляді кримінальної справи судом касаційної інстанції

контрольна робота з дисципліни

Підтримання прокурором державного обвинувачення

Виконала:

студентка 9 групи  заочного факультету ІПК                                       

Перевірив:

Старший викладач кафедри ІПКК

Ступкін С.

Бердянськ

2012

ЗМІСТ

Вступ. 

1. Процесуальні повноваження прокурора при  розгляді кримінальної справи судом касаційної інстанції.

2. Проблемні питання, які виникають при надходжені до суду касаціної інстанції декількох касаційних скарг прокурорів.

3. Обмеженість процесуальних можливостей прокурора як одного з учасників процесу при оскарженні судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 383 КПК України.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ. 

Участь прокуратури в забезпеченні законності та правопорядку в усіх сферах державної діяльності є надзвичайно важливою. У ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» до прокурорів висунуто вимоги щодо вжиття заходів з усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Однією з форм виконання зазначених вимог є реалізація повноважень, наданих прокурору чинним законодавством, щодо оскарження незаконних і необґрунтованих судових рішень у кримінальних справах в касаційному порядку. Касаційне оскарження є різновидом провадження з перевірки вироків, постанов і ухвал суду. Поряд із апеляційним оскарженням - це один із способів забезпечення пра- восудності рішень суду попередньої інстанції. Його впровадження у 2001 році в межах «малої» судової реформи суттєво вплинуло на здійснення кримінального судочинства в цілому та кардинально змінило роль прокурора як учасника кримінального судочинства. Ці зміни зумовлені інтеграцією вітчизняного кримінально-процесуального законодавства до міжнародного правового простору. Окремі аспекти перегляду кримінальних справ у касаційному порядку взагалі та правова регламентація повноважень прокурора на вказаній стадії кримінального судочинства зокрема висвітлювалися в публікаціях Т. Алієва, В. Бринцева, Т. Варфоломеєвої, І. Вернидубова, Н. Громова, Ю. Грошевого, Є. Коваленка, М. Косюти, Л. Лобойка, В. Ма- ляренка, О. Михайленка, Н. Муратової, І. Мухіна, М. Сірого, М. Позднякова, О. Тьо- мушкіна й інших авторів. Разом із тим практика застосування кримінально-процесуального законодавства, що регламентує механізм оскарження судових рішень у касаційному порядку, свідчить про необхідність його суттєвого вдосконалення як на законодавчому, так і правозастосовчому рівнях.

Метою цієї контрольної є визначення проблемних питань, які виникають при реалізації повноважень прокурора у касаційному провадженні, та вироблення пропозицій, спрямованих на вдосконалення відповідних положень кримінально-процесуального законодавства.

1. Процесуальне повноваження прокурора у розгляді кримінальної справи судом касаційної інстанції. Касаційне провадження передбачає встановлення правосудності рішення місцевого або апеляційного судів, коли є підстави вважати, що судове рішення було постановлене з порушеннями матеріального чи процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) прокурор у кримінальному процесі на усіх його стадіях повинен своєчасно вживати передбачених законом заходів щодо усунення будь-яких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. Виконання такого завдання прокурором можливе шляхом реалізації наданого законом права на оскарження незаконного судового рішення у касаційному порядку. Таким чином, прокурору як стороні у змагальному процесі касаційне провадження дає можливість реагувати на неправосудне судове рішення.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство не покладає на прокурора обов’язок оскаржувати кожне судове рішення. У частинах 3, 4 ст. 384 КПК України передбачено лише право прокурора вносити касаційну скаргу на рішення суду, зазначені у ст. 383 цього кодексу. Водночас Генеральний прокурор України наказом «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» від 19 вересня 2005 року № 5-гн зобов’язав керівників прокуратур своєчасно забезпечувати обов’язкову перевірку законності й обґрунтованості судових рішень і відповідно до чинного законодавства застосовувати право внесення касаційних скарг.

Зауважимо, що коло прокурорів, яким відповідно до закону надано право на касаційне оскарження, як за кількісним складом, так і обсягом повноважень, суттєво відрізняється від кола прокурорів, яким надано право на апеляційне оскарження, та перебуває в залежності від їхнього процесуального і посадового становища. Відрізняється воно й залежно від судових рішень, які є об’єктами касаційного оскарження.

Отже, перша група проблемних питань, що виникають при внесенні прокурором касаційної скарги, перебуває в площині правової регламентації його процесуальних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 383 КПК України відповідні прокурори наділені правом внесення касаційної скарги, а саме:

а) на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції - прокурор, який брав участь у розгляді справи, або прокурор, який затвердив обвинувальний висновок;

б) на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку - прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, або прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

Право на внесення касаційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 383 КПК України мають: на вироки місцевих судів; постанови (ухвали) цих судів у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру; інші постанови (ухвали), які перешкоджають подальшому провадженню у справі; ухвали апеляційного суду, постановлені щодо вироків, постанови (ухвали) місцевих судів: прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції; прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції; Генеральний прокурор України, його заступники; прокурор Автономної Республіки Крим; прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори; їхні заступники в межах своїх повноважень, причому незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції (ч. 4 ст. 384 КПК України).

Зазначимо, що, передбачаючи право на внесення касаційної скарги цими прокурорами та їхніми заступниками незалежно від їх участі у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, законодавець визначив, що вони мають право вносити касаційні скарги лише в межах їхніх повноважень. Проте така вимога не стосується Генерального прокурора України, оскільки під його юрисдикцію підпадають усі питання прокурорської діяльності в державі. Що ж до його заступників, то право на внесення касаційної скарги належить лише тим із них, які здійснюють контроль за діяльністю відповідних прокурорів, які підтримують державне обвинувачення в суді.

Таке ж правило діє і у випадках внесення касаційних скарг прокурорами областей та прирівняними до них прокурорами, а також їх заступниками. Оскільки юрисдикція прокурора області та прирівняних до нього прокурорів, а також їх заступників поширюється лише на конкретну територію, касаційну скаргу вони вправі подавати лише на рішення відповідних судів. У цьому зв’язку звертає на себе увагу думка В.Т. Маляренка, що при внесенні касаційного подання заступником прокурора суди зобов’язані вимагати підтвердження даних про його повноваження щодо цього подання.

Таким чином, законодавець, розширивши коло прокурорів у касаційному провадженні та їх повноваження порівняно з апеляційним провадженням, з одного боку, надав вищестоящим прокурорам можливість долучення до кримінальної справи в разі виникнення процесуальної необхідності, а з другого - дещо ускладнив для Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ та Верховного Суду України як єдиної касаційної інстанції механізм реалізації відповідної кримінально-процесуальної норми.

2. Проблемні питання, які виникають при надходжені до суду касаціної інстанції декількох касаційних скарг прокурорів. На практиці досить часто виникає ситуація, за якої в одній кримінальній справі до суду надходять дві касаційні скарги, наприклад: державного обвинувача та вищестоящого прокурора - заступника Генерального прокурора України. Постає запитання: яким чином мають розглядатись ці скарги які з них мають пріоритетне значення для суду і чи можуть вони взагалі розглядатись одночасно? Враховуючи той факт, що ні КПК України, ні Закон України «Про прокуратуру» не регламентують зазначену ситуацію, судова практика йде шляхом прийняття та розгляду по суті (за умови виконання вимог ст. 387 КПК України) обох касаційних скарг у межах однієї кримінальної справи.

Керуючись ч. 4 ст. 384 КПК України, з таким підходом можна погодитись. Вжитий законодавцем у тексті цієї норми сполучник «а також» свідчить про надання законодавцем рівних можливостей на внесення касаційної скарги і державним обвинувачем, і вищестоящим прокурором. Однак такий порядок діє лише щодо судових рішень, передбачених ч. 2 ст. 383 КПК України. Стосовно ж порядку внесення касаційних скарг на судові рішення, постановлені апеляційними судами як судами першої інстанції (ч. 1 ст. 383 КПК України), існують суттєві відмінності.

Зазначена вище проблема існує і в інших пострадянських країнах. Так, відповідно до ч. 4 ст. 354 КПК Російської Федерації право на оскарження судових рішень у кримінальних справах поряд з іншими учасниками судочинства надано як державному обвинувачу, так і вищестоящому прокурору. На жаль, погляди російських науковців і практиків на потенційну можливість одночасного розгляду двох касаційних подань розбіжні та свідчать про відсутність єдиного підходу щодо вирішення цього питання. Згідно із Федеральним законом «Про прокуратуру Російської Федерації» від 17 листопада 1995 року № 168-ФЗ у разі внесення касаційного подання вищестоящим прокурором державний обвинувач зобов’язаний відкликати своє подання. Зазначене законодавче рішення розцінюється деякими фахівцями як недоцільне, адже прийняття та розгляд касаційною інстанцією декількох подань прокурора відповідало б тенденції розширення процесуальних можливостей учасників кримінального судочинства.

На відміну від російської «моделі» вітчизняне законодавство не містить імперативних вимог щодо відкликання касаційної скарги нижчестоящим прокурором у зазначеній ситуації. Це, на наш погляд, значно спрощує процедуру оскарження судових рішень у кримінальних справах в касаційному порядку. Таким чином, на сьогодні ні чинне кримінально-процесуальне законодавство, ні Закон України «Про прокуратуру», ні відомчі нормативно-правові акти не створюють перешкод для внесення та розгляду на одне судове рішення декількох касаційних скарг прокурорів.

Інша справа, чи виправданий такий законодавчий підхід і які перспективи його реалізації? Стосовно можливої законодавчої регламентації зазначеної ситуації слід зауважити, що проект КПК України, підготовлений робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, у розділі, присвяченому провадженню з перегляду судових рішень (Глава 2), на жаль, не конкретизує коло суб’єктів касаційного оскарження. У п. 1 ст. 441 проекту нового КПК України (станом на 21 травня 2007 року) зазначається лише, що оскаржити у касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку та рішення суду апеляційної інстанції мають право учасники судового провадження, а також інші особи, стосовно яких суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.

Зважаючи на викладене, в разі прийняття цього законопроекту правом на оскарження судових рішень серед інших учасників судового провадження будуть наділені лише прокурор, який брав участь в розгляді справи у суді першої інстанції, та прокурор, який брав участь в апеляційному розгляді справи. Це, на наш погляд, звузить сферу прокурорського реагування на незаконні та необґрун- товані судові рішення у касаційному порядку.

Для вітчизняного судочинства найбільш прийнятним є варіант, запропонований у ч. 2 ст. 564 проекту КПК України (станом на 13 березня 2006 року), у якому серед інших суб’єктів касаційного провадження окремо визначено «прокурора в межах його повноважень». Терміном «прокурор» охоплюється коло службових осіб органів прокуратури, визначене у п. 41 ст. 6 цього ж проекту, а саме: Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військові прокурори регіонів і Військово-Морських Сил України, міжрайонні прокурори, прокурори міст і районів та прирівняні до них, військові прокурори гарнізонів, заступники й інші прокурори, які діють у межах своїх повноважень.

Такий підхід є більш вдалим, оскільки, з одного боку, надає органам прокуратури можливість спростити та пришвидшити процес касаційного перегляду, а з другого - на відміну від чинної ч. 4 ст. 384 КПК України «розвантажує» зміст кримінально-процесуальної норми, що регламентує перелік осіб, які мають право на касаційне оскарження або внесення касаційної скарги

3. Обмеженість процесуальних можливостей прокурора як одного з учасників процесу при оскарженні судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 383 КПК України. Окремої уваги потребує комплекс питань, пов’язаних із внесенням та розглядом касаційних скарг  на судові рішення, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 383 КПК України, що мають певну специфіку.