Закон про прокуратуру України. Основні положення

ЗМІСТ

 

Вступ            8

1. Закон про прокуратуру  України. Основні положення    10

    1.1. Історія органів прокуратури України      10

  1.2. Правові основи діяльності органів прокуратури    19

1.3. Закон України «Про прокуратуру». Основні положення  20

2. Функції і задачі прокуратури        25

   2.1. Функції прокуратури         25

    2.2. Мета і завдання прокурорського нагляду     27   2.3. Принципи організації діяльності прокуратури     30

3. Перспектива розвитку інституту України      32

3.1. Прокуратура у державно-правовій системі України   32

3.2. Участь прокуратури  в роботі щодо вдосконалення  законодавства 36

Висновки            40

Список використаних джерел        42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

У даній курсовій роботі розглядаються характеристики та функції прокурорського нагляду.

Відповідно до Конституції України прокуратура становить єдину централізовану систему органів на чолі з Генеральним прокурором України, яка не належить до жодної з гілок влади, є незалежною у здійсненні повноважень і керується у своїй діяльності виключно законом.

Обґрунтовуючи високий статус прокуратури можна пояснити завданнями і функціями, які на неї покладаються. Якщо бути максимально лаконічним, то їх сутність полягає у забезпеченні верховенства закону на території країни.

Діяльність працівників прокуратури  спрямована насамперед на усунення порушень закону, притягнення до відповідальності винних осіб, поновлення порушених  прав свобод громадян та законних інтересів  держави.

За таких умов прокуратура посідає  чільне місце у правоохоронній системі сучасної України, водночас вона є найдоступнішим державним органом, спроможним забезпечити ефективний і безкоштовний правовий захист.

 Прокурорський нагляд є невід’ємним предметом професійної підготовки юристів. Знання основ діяльності органів прокуратури, їх ролі в забезпеченні законності, захисту прав і свобод громадян та інтересів держави необхідні для студентів, особливо тих, хто свою майбутню діяльність пов’язує з правоохоронними органами.

Значна увага  приділяється питанням, які характеризують сутність та основні напрямки прокурорського нагляду. Прокурорський нагляд – це специфічна діяльність державних органів прокуратури, яка здійснюється від імені України та полягає в перевірці точності додержання Конституції України і виконання законів, які діють на її території.

Органи прокуратури займають особливе місце в системі державної  влади України. Вони не відносяться  ні до якої гілки влади.

Узагальнюючи роботу органів прокуратури, а значить і прокурорська діяльність, не зважаючи на її загальний характер, здійснюється за окремими напрямками, що закріплюється в законодавстві як функції прокуратури та дозволяє уявити масштабність вищого нагляду.

Прокурорський нагляд як окремий вид  діяльності передбачає не тільки спостереження та фіксацію фактів неправомірної поведінки, а ще й активне втручання в життєві ситуації, вплив на поведінку учасників правових відносин шляхом видання індивідуально-правових управлінсько-організаційних актів.

Основним завданням прокурорського нагляду за додержанням законів є всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист суспільних відносин від протиправних посягань.

Велика суспільна увага приділяється правовим засадам діяльності прокуратури. Водночас останні збірники відповідних нормативних документів були видані у 2000 та 2003 роках. За час, що минув, відбулися значні зміни практично в кожному сегменті зазначених правових актів: від Конституції України до вказівок Генерального прокурора України. 

Основними законодавчими актами, що визначають правовий статус, функції, повноваження, завдання, засади організації та порядок діяльності прокуратури, є Конституція України і Закон України «Про прокуратуру». Проте ретельне уявлення про діяльність прокурорів неможливо скласти без урахування відповідних положень дванадцяти кодексів в понад шістдесяти інших законів, які також регламентують зазначені питання.

 

 

 

   

 

 

 

 

1. Закон про прокуратуру  України. Основні положення

1.1. Історія  органів прокуратури України

Слово "прокурор" походить від латинського слова, що означає "турбуватися". Уперше прокуратуру було створено в XIII столітті у Франції для захисту інтересів королівської влади в судах, а пізніше - для переслідування злочинців і поновлення правопорядку.

Історію прокуратури  України можна поділити на чотири етапи, починаючи з етапу розвитку прокуратури Російської імперії. У Росії прокуратуру було створено Указом Петра І від 12 січня 1722 року. В Указі Урядовому Сенату зазначалося: "Надлежит быть при Сенате Генерал-Прокурору и Обер-Прокурору, а также во всякой коллегии по прокурору, которые должны будут рапортовать Генерал-Прокурору".

Прокуратура створювалась у Росії як представницький орган  влади імператора. Цей орган мав  здійснювати від її імені та за її дорученням постійний нагляд і контроль за діями й рішеннями Урядового Сенату, інших центральних і місцевих установ. Суть самої посади прокурора її засновник Петро І висловив так: "Сей чин яко око наше!".

Функції прокуратури  були занадто широкі, але періодично вони змінювались, особливо після судової реформи 1864 року.

Починаючи з 1802 року Генерал-прокурор став водночас і міністром  юстиції. Посаду Генерал-прокурора, установлену  Петром І у 1722 році, за весь час її існування - до жовтня 1917 року, тобто  два століття - займали 33 чоловіки3. Першим Генерал-прокурором Російської імперії був П. І. Ягужинський, один із видатних діячів імперії, а останнім - П. М. Малянтович, з 25 вересня до 25 жовтня 1917 року. На посаді Генерал-прокурора перебували різні особи. Серед них були талановиті державні діячі, такі як П. І. Ягужинський, уродженець України            Д. П. Трощинський, славні юристи Н.В. Замятін, Н.В. Муравйов, російський поет Г. Р. Державін та інші.

Органи прокуратури, які знаходилися на території  тодішньої України, входили до прокурорської системи Росії. Свою діяльність прокурори губерній здійснювали відповідно до закону 1775 року "Учреждения для управлений губерний", де передбачалося, що губернська прокуратура здійснювала нагляд за виконанням указів, розглядом справ у конторах колегій. Прокурори та стряпчі здійснювали нагляд за швидким і законним проходженням справ у судових місцях.

Основною функцією органів прокуратури Російської імперії з 1722 року був нагляд за виконанням законів та інших нормативних  актів, а з 1864 до жовтня 1917 року прокуратура виконувала функцію державного обвинувачення в судових процесах, нагляд за дізнанням і попереднім слідством слідчого апарату окружних судів, а також нагляд за місцями позбавлення волі.

Другий етап розвитку прокуратури України почався з Лютневої революції 1917 року, коли була створена і функціонувала як підсистема державної влади України Українська Центральна Рада (листопад 1917р).

Першим законодавчим актом про прокуратуру України  був Закон "Про утворення Генерального Суду", у складі якого діяли цивільний, кримінальний та адміністративний департаменти та прокураторія. У прокураторії за штатним розкладом було передбачено посади: старший прокурор, три прокурори, писар і помічник писаря1. 4 січня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон "Про урядження прокураторського нагляду на Україні", на підставі якого прокураторії створювалися при апеляційних та окружних судах. Прокуратори призначалися Генеральним секретарем судових справ. Наказом Генерального секретаря судових справ №7 від 18 січня 1918 року на посаду старшого прокуратора Генерального суду було призначено Д.В. Маркевича.

З квітня до листопада 1918 року в Україні діє Гетьманат, який розпустив Центральну Раду й  уряд і скасував усі її закони. Гетьман  України П.П. Скоропадський 8 липня 1918 року затвердив ухвалений Радою Міністрів України Закон "Про утворення Державного Сенату", яким регламентувалися питання організації та діяльності прокуратури.

У листопаді 1918 р. створено Директорію, яку очолив В. Вінниченко, а пізніше - С. Петлюра. Директорія повернула назву держави - Українська Народна Республіка, скасувала закон гетьманського уряду про утворення Державного Сенату і відновила діяльність Генерального Суду, який отримав назву "Надвиший Суд Української Народної Республіки", до штату якого включалася прокураторія. У січні 1919 року Рада Народних Міністрів УНР затвердила штат Надвищого Суду, куди входили 7 прокурорів. Директорія УНР, яку очолював С. Петлюра, незабаром перестала існувати.

На території  України сформувалася Радянська  республіка, проголошена в грудні 1917 р. у м. Харкові, та було створено уряд - Народний секретаріат і Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).

Третій етап розвитку прокуратури в Україні починається  з лютого 1919 р., коли Декрет Ради Народних Комісарів України від 19 лютого 1919 р. скасував усі судові установи, у тому числі і прокурорський нагляд, який діяв на території України до встановлення радянської влади. Тимчасовим Положенням про Народні Суди та революційні трибунали Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) передбачалося, що вся влада на території УСРР належить:

   а) народним судам і радам (з'їздам) народних суддів;

   б) революційним трибуналам1. При революційних трибуналах було створено народні слідчі; колегії обвинувачів; колегії правозахисників; трибунальні виконавці.

28 червня 1922 року  постановою ВУЦВК утворено Державну  прокуратуру Української СРР.  У першому законодавчому акті  про прокурорський нагляд "Положення  про прокурорський нагляд в  УСРР", затвердженому ВУЦВК 28 червня 1922 р.2, закріплено, що прокуратура засновується в інтересах правильної постановки боротьби зі злочинністю і здійснення нагляду за дотриманням законів.

Прокуратура УСРР входила до складу Народного Комісаріату юстиції  як окремий відділ, що підпорядковувався безпосередньо Народному Комісару юстиції. Першим прокурором Республіки і комісаром юстиції було призначено М.О. Скрипника. З травня 1925 року введено назву "Генеральний прокурор". Нарком юстиції, він же Генеральний прокурор УСРР, призначався постановою ВУЦВК. Прокуратура УСРР здійснювала нагляд за законністю дій усіх народних комісаріатів, а також адміністративний і судовий нагляд. Судовий нагляд передбачав нагляд за діяльністю всіх органів слідства і дізнання, участь у розпорядчих засіданнях судів, підтримання обвинувачення у кримінальному процесі й участь у цивільному процесі. Крім цього, прокуратура здійснювала нагляд за законністю виконання вироків і тримання ув'язнених під вартою, а також за правильністю тримання в місцях ув'язнення.

Прокуратура УСРР створювалася на принципах централізації та незалежності від місцевих органів влади. Прокурор УСРР призначав і звільняв прокурорів губерній. При військових і транспортних революційних трибуналах були введені посади військових і транспортних прокурорів, які підпорядковувалися помічникові прокурора Верховного Трибуналу, а після реформи 1922 р. - Верховному Суду республіки. Призначались і звільнялись вони Прокурором УСРР.

Після утворення  Союзу РСР у грудні 1922 року і  прийняття Конституції Союзу  РСР, затвердженої II з'їздом Рад СРСР у січні 1924 р., було створено Верховний Суд СРСР і Прокуратуру Верховного Суду СРСР. У листопаді 1923 р. на посаду прокурора Верховного Суду СРСР Президія ЦВК СРСР призначила     П. А. Красікова.

У травні 1925 р. до Конституції УСРР від 1919 року внесено зміни, згідно з якими Прокурор УСРР став іменуватися Генеральним прокурором республіки.

17 грудня 1933 р.  було створено Прокуратуру Союзу  РСР, на яку покладено керівництво  діяльністю органів прокуратур  усіх союзних республік. Прокуратура Верховного Суду СРСР ліквідувалася.

Постановою ВУЦВК  від 21 березня 1934 р. в усіх районах  УСРР передбачалося створення районних прокуратур з метою поліпшення нагляду  за здійсненням революційної законності1.

Прийнятою 5 грудня 1936 р. Конституцією СРСР установлювалося, що прокурори союзних республік та областей призначаються Прокурором Союзу РСР, а міські та районні прокурори - прокурорами республік.

Уся організація  та діяльність Прокуратури Союзу  РСР регламентувалася правовим актом - "Положенням про Прокуратуру Союзу РСР", прийнятим постановою ЦВК і РНК СССР 17 грудня 1933 р.

Таким чином, можна  зробити висновок, що на початок 1937 року в СРСР утворилась єдина централізована система органів прокуратури  СРСР і прокуратура УРСР увійшла  в цю систему.

Від 1935 до 1939 рр. - у період грубого порушення прав і свобод людини - Прокуратуру СРСР очолював А. Я. Вишинський, який своєю теорією про докази створював умови для масових репресій. У 1954 р. Вишинський закінчив своє життя самогубством.

Після звільнення у 1939 р. А. Я. Вишинського з посади Прокурора СРСР на цю посаду було призначено М.І. Панкратьєва, який працював до 1940 року. З серпня 1940 р. до 19 листопада 1943 р. Прокурором СРСР був В.М. Бочков, за якого у вересні 1943 р. для працівників прокуратури було введено формений одяг. З 4 грудня 1943 року до 4 лютого 1948 р. Генеральну прокуратуру СРСР очолював К. П. Горшенін. У цей період, 19 березня 1946 р., Прокурор СРСР став іменуватися Генеральним прокурором СРСР. З 29 січня 1948 р. до 30 червня   1953 р. Генеральним прокурором Союзу РСР працював Г. М. Софронов. З 1953 р. до лютого 1981 р. Генеральним прокурором Союзу РСР був Р.А. Руденко, який до призначення на посаду працював прокурором Української РСР. У 1945-1946 рр. Р.А. Руденко - Головний обвинувач від СРСР на Нюрнберзькому процесі у справах головних фашистських військових злочинців. Роман Андрійович Руденко, видатний працівник, державний діяч, депутат Верховної Ради СРСР і УРСР кількох скликань, Герой Соціалістичної Праці, очолював Генеральну прокуратуру 27 років і багато зробив для розвитку органів прокуратури        Союзу РСР. За його активної участі було розроблено і прийнято 30 листопада 1979 р. сесією Верховної Ради Союзу РСР Закон СРСР "Про прокуратуру СРСР", який став зразком при розробленні Закону України "Про прокуратуру" в          1991 році.