Верховний Суд України, його структура та функції

Міністерство освіти України

 

 

 

Верховний Суд  України, його структура та функції

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя 1999

 

Зміст

 

Вступ	3
1. Судова система України 1.1. Конституційні засади та принципи  судової влади України 1.2. Склад судової системи	4 4 6
2. Верховний Суд України  2.1. Функції  та повноваження  Верховного Суду України 2.2. Склад і порядок обрання  Верховного Суду України 2.2.1. Повноваження Голови Верховного  Суду України 2.2.2. Повноваження заступників Голови  Верховного Суду України 2.2.3. Повноваження Голів судових колегій Верховного Суду України	8 8 10 11   12   13
2.3. Структура Верховного Суду  України 2.3.1. Судова колегія в цивільних  справах та її повноваження 2.3.2. Судова колегія в кримінальних  справах та її повноваження 2.3.3. Військова колегія та її повноваження 2.3.4. Президія Верховного Суду  України та її повноваження 2.3.5. Пленум Верховного Суду України  та його повноваження 2.4. Апарат Верховного  Суду України	13   14   15 16   18   18 22
Загальні висновки	24
Література	26

 

Вступ

 

Відлік діяльності найвищого судового органу України — Найвищого (за тогдашньою термінологією) суду УСРР почався з 11 березня 1923 року.

Дуже непростою була історія  діяльності як судових органів України  взагалі, так і Верховного Суду України. В умовах політичного монополізму суди як складова частина системи державних органів виконували такі фцнкції і в такій формі, які законодавчо визначались найвищими владними структурами системи влади.

Проголошення України суверенною, правовою, демократичною державою, здійснення багатьох заходів у цьому напрямі суттєво змінили статус судів і суддів.

У суспільстві все більше утверджується  розуміння того, що рівень демократії визначається місцем суду у державі. Згідно з Конституцією України, держава  відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини і громадянина, як того вимагає Основний Закон України, може тільки судова система, яка діятиме виключно на засадах, визначених Конституцією, а саме: законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості та ін., в умовах незалежності і недоторканності суддів.

Реформувати судову систему і судочинство  — це далеко не проста і швидкоплинна в часі справа, тем більше з огляду на ті проблеми, які тепер вирішуються  у державі. Але орієнтири визначені в Конституції України.

Проте і в цих умовах Верховний  Суд України як найвищий судовий  орган у системі загальних  судів на основі чинного законодавства  всією своєю діяльністю сприятиме  тому, щоб у суспільстві панувало право, панував закон, панувала справедливість.

 

1. Судова система України

 

1.1. Конституційні засади  та принципи судової влади  України

 

Органи судової влади посідають  дуже важливе місце у системі  правоохоронних органів, оскільки лише вони здійснюють правосуддя, розглядаючи  і вирішуючи цивільні, кримінальні та інші справи. З розвитком демократії, зміцненням законності роль судів у суспільстві посилюється, особливо щодо захисту прав та законних інтересів громадян.

Згідно з Конституцією України  правосуддя в Україні здійснюється  виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної компетенції. Конституція визначає основні принципи побудови системи судів загальної юрисдикції — територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Конституція та закони України наділяють ВСУ, а також інші суди загальної юрисдикції всіма повноваженнями, необхідними для здійснення судової влади.

Судової владі присвячено окремий  розділ Конституції — VIII, в якому  закріплено положення, що характеризують цей особливий вид державної діяльності, визначено форми її здійснення, засади судочинства, названо суб’єкти — носії судової влади та її вищі органі тощо.

Самостійність судової влади ґрунтується  на теорії розподілу влад, яку було розроблено в першої половині ХVІІІ ст. французьким просвітителем Ш.-Л. Монтеск’є. Теорія розподілу влад — це політичний принцип, згідно з яким влада в державі повинна бути розділена між відособленими один від одного органами — парламентом, урядом та судами.

Судова влада здійснюється спеціальними державними органами — судами. Особливе становище судів у державному механізмі визначається поставленими перед ними завданнями, покладеними на них відповідальними обов’язками, характером їхньої діяльності, в ході якої суди істотно зачіпають права і свободи громадян, права та законні інтереси різних органів, установ, організацій. Ось чому судді — носії судової влади повинні бути компетентними в питаннях юриспруденції, мати вищу юридичну освіту й достатній досвід практичної роботи. Вони виконують свої функції на професійній основі (ст. 127 Конституції України).

Згідно с законодавством України  головною засадою судочинства є  законність як конституційний принцип. Це вимога нормативного характеру, яка  зобов’язує суд, суддю, прокурора, слідчого, а також усіх осіб, які беруть участь у справі, неухильно і точно виконувати всі норми Конституції, цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального і арбітражного законодавства.

Правосуддя є гарантом охорони  та виконання інших конституційних принципів, таких як:

— недоторканність особи;

— недоторканність житла;

— охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

— здійснення правосуддя тільки судом;

• здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом;

— презумпція невинності та ін.

Також правосуддя з метою здійснення законності забезпечує відповідачеві, підозрюваному і обвинуваченому права на захист, на відстоювання їхніх  законних інтересів.

Правосуддя, як одна з форм державного управління, забезпечує виконання державою внутрішньої функції здійснення законності і охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян. Це здійснюється шляхом вирішення судом цивільних, кримінальних і господарських справ за правилами, передбаченими цивільним, кримінальним, арбітражним правом, тобто шляхом застосування від імені держави норм права до встановлених у судовому засіданні фактів і відносин, а в необхідних випадках — і мір примусу до правопорушників.

Отже, необхідними для здійснення норм законності до функціонування судочинства є передбачений законом України порядок здійснення (процесуальна форма), порядок застосування мір державного примусу та спеціальні цілі.

 

1.2. Склад судової  системи

 

Конституція України  стверджує, що правосуддя в Україні  здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суди всіх рівнів створюють  єдину судову систему України, яка  встановлюється Конституцією та Законом  “Про судоустрій”. В основі організації цієї системи — положення Конституції України, які передбачають порядок призначення суддів вищих судових органів — Верховного Суду, Вищого Арбітражного суду, Конституційного Суду, а також судів загальної юрисдикції. Склад судів формується на чітко визначених законом підставах.

Згідно з Законом  України “Про судоустрій” судову систему загальних судів України  становлять:

• 1 ланка загальних судів — районні (міські) суди,  окружні (міжрайонні), міжобласні, військові суди гарнізонів;

— 2 ланка — Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, Військові суди регіонів, Військово-Морських Сил;

— 3 ланка — Верховний  Суд України, який діє як суд касаційної та наглядної інстанції, вирішує  інші питання, віднесені згідно з Конституцією України до його відання,

 

 

2. Верховний  Суд України 

 

2.1. Функції   та повноваження Верховного Суду  України 

 

Історія світової цивілізації  свідчить, що тільки там, де суд сформувався  в систему, здобув необхідні елементи незалежної владної структури і почав виконувати лише йому притаманні функції, держава досягла стабільності, передбачуваності у соціально-економічній і політичній сферах.

Незахищений і незалежний суд не може бути справедливим. Тому Конституція України піднесла роль суду на рівень, який він має займати у правовій державі. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються Законом України “Про статус суддів”, а також конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне  забезпечення суддів і судів.

Відносно роботи Верховного Суду України слід зазначити, що статтею 125 Конституції цей суд визначений як найвищий судовий орган у системі  судів загальної юрисдикції, тобто він має бути наділений повноваженнями як по організації забезпечення діяльності органів судової влади, так і по виконанню функції контролю за однаковим тлумаченням законів судами. Верховний Суд повинен не тільки усувати недоліки в загальної юрисдикції, а й упереджувати такі порушення шляхом прийняття постанов Пленуму по роз’ясненню застосування законів, виходячи з матеріалів судової практики.

Отже, згідно з чинним законодавством, до повноважень Верховного Суду України  належать:

• касаційний розгляд справ, перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами у випадках і в порядку, визначених процесуальним законодавством;
• звернення до Конституції України з питань щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президенту і Кабміну, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також щодо тлумачення положень Конституції та законів України;
• роз’яснення на основі узагальнення судової практики й аналізу судової статистики питань застосування чинного законодавства з метою забезпечення єдності цієї практики та однакового застосування норм Конституції і законів України. Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України є обов’язками для судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують закон, по якому дано роз’яснення;
• ознайомлення в судах із практикою застосування законодавства, її вивчання та узагальнення;
• встановлення процедурних норм для ВСУ і судів загальної юрисдикції для організації їх внутрішньої діяльності;
• організація навчання суддів судів загальної юрисдикції та підвищення їхньої кваліфікації;
• здійснення матеріально-технічного, фінансового та інформаційного забезпечення вищих органів суддівського самоврядування;
• вирішення у межах своїх повноважень питань, пов’язаних із застосуванням міжнародних договорів України;
• інші повноваження, надані йому законодавством.

Відповідно до Конституції України  Верховному Суду України належить право  законодавчої ініціативи у Верховної  Ради України.

Верховний Суд України один раз  у п’ять років інформує Верховну Раду України про свою діяльність.

Верховний Суд України  видає “Бюлетень Верховного Суду України”, журнал “Вісник Верховного Суду України” та щорічник “Рішення Верховного Суду України”.

 

2.2. Склад і  порядок обрання Верховного Суду  України

 

Верховний Суд України діє у  складі Голови, першого його заступника, трьох заступників Голови, членів Верховного Суду і народних засідателів. Конституція України не обмежує  складу Верховного Суду України певним числом суддів. Необхідне число суддів Верховного Суду України має визначати орган, який обирає суддів, виходячи з обсягу повноважень, що здійснюються цим органом судової влади. Зараз у складі Верховного Суду України за штатним розкладом 85 суддів.

Судді Верховного Суду України обираються Верховною Радою України безстроково. Голова Верховного Суду України та його заступники обираються на посаду шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України зї складу суддів ВСУ строком на 5 років.