Склад злочину

    Дія є свідомим рухом, тому запущений таким рухом годинниковий механізм бомби і її вибух з метою терористичного акту є частинами об'єктивної сторони цього злочину. Більше того, у багатьох злочинах кінець рухів тіла знаменує собою лише початок розвитку об'єктивної сторони, особливо у злочинах з використанням техніки.

    Отже, елементами об'єктивної сторони складу злочину є: а) сукупність всіх рухів тіла, спрямованих на досягнення злочинного результату; б) використання з їх допомогою приладів, механізмів, знарядь і зброї, різного роду пристосувань для досягнення злочинної мети; в) використання природних закономірностей і сил природи, наприклад стихійного лиха (повені, пожежі та т. п.) для диверсійного акту.

    Підсумовуючи, можна закінчити з ознаками об’єктивної сторони злочину:

1) Діяння (дія або бездіяльність).

1.1 Дія  суспільно значима поведінка  особи, яка складається з певних  рухів, жестів і т.ін., а також використання машин, механізмів, властивостей речовин, температури і т.ін.

1.2 Бездіяльність – невиконання особою своїх юридичних обов’язків.

2) Злочинний  наслідок.

Злочинний наслідок – наслідки , які надають характер суспільно небезпечній шкоді і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин що охороняються кримінальним законом.

Наслідки  кваліфікуються по значенню заподіяної шкоди: а) фізична шкода; б) матеріальна  шкода; в) моральна шкода; г) порушення  діяльності органів держави і  ін.

3) Причинний  зв’язок.

Причинний зв'язок це зв’язок між діянням  та наслідком, коли діяння є об’єктивною  умовою настання наслідку. Причинний  зв’язок виконує роль зв’язкової ланки між протиправними діяння і небезпечний наслідками що вже  наступили результатами.

Крім  того до об’єктивної сторони складу злочину входять такі ознаки, як місце час, спосіб вчинення злочину  обстановка вчинення, знаряддя злочину .

2.3. Ознаки і  види суб’єкту злочину.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з  якого згідно кримінального закону може наставати кримінальна відповідальність. Зазвичай це особи, які досягли 16-річного віку. Для окремих злочинів закон встановлює відповідальність з 14 років. Це встановлено ст. 22 КК України.

    Кримінальний  закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо.

Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого  кримінальним законом віку; 2) осудності. Спеціальними ознаками суб’єкта є:  громадянство; посадова особа; військовослужбовець; фах; особливо небезпечний рецидивіст; особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі; особа, що лягає призову на строкову військову службу; член виборчої комісії; родинні відносини (батьки, діти). Напр.: суб’єктом злочину одержання хабара (ст.368) може бути лише посадова особа; суб‘єктом військових злочинів може бути лише військовослужбовець; суб’єктом державної зради може бути лише громадянин України. У теорії кримінального права особу зі спеціальними ознаками суб’єкта, передбаченими у конкретній кримінально-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб‘єктом, на відміну від поняття «загальний суб’єкт», для якого характерними ознаками завжди є осудність і певний вік.

Не підлягає кримінальній відповідальності неосудна особа [5; с.62]. Неосудна – це особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або бездіяльності або керувати ними внаслідок хронічного розладу, тимчасового психічного розладу, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

До таких  осіб за ухвалою суду можуть бути призначені примусові заходи медичного характеру. Осудна особа, яка під час вчинення злочину в силу психічного розладу не могла повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх діянь або керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності. Це встановлює ст. 20 КК України. Психічний розлад, що не виключає осудності, враховується судом при призначенні покарання і може служити підставою для призначення примусових заходів медичного характеру. Згідно зі ст. 21 КК України особи, що вчинили злочини у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, підлягають кримінальній відповідальності. Особа може бути визнана неосудною, тільки якщо його психічний стан характеризується будь-якою патологією: психічний розлад, слабоумство, інший хворобливий стан психіки. Цей критерій називається медичним або біологічним. Інший критерій характеризує рівень і стан інтелекту, тобто вольову сторону психіки. Цей критерій називають юридичним або психологічним. Інтелектуальний елемент психологічного критерію полягає в нездатності особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку свого діяння. Вольовий елемент означає, що людина не може керувати своїми діями. Медичний критерій може виражатися у таких формах розлади.

    Стан  неосудності встановлюється слідством  і судом на основі висновку судово-психіатричної експертизи. Якщо особа внаслідок захворювання (медичний критерій) не могла віддавати звіт своїм діям (юридичний критерій), вона повинна визнаватися неосудною. Особи, які вчинили злочини в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, визнаються осудними. Виняток становить патологічне сп'яніння. Воно настає несподівано і навіть при вживанні малих доз алкоголю. Патологічне сп'яніння відноситься до короткочасних психічних розладів і якісно відрізняється від глибокого ступеня звичайного побутового сп'яніння. У стані патологічного сп'яніння у людини виникають викривлене сприйняття навколишнього оточення, збудження, що призводить до неправомірного поведінки і іноді до злочину. Буває, що в такому стані виникають галюцинації, маревні ідеї. Характерною ознакою патологічного сп'яніння є відсутність фізичних ознак сп'яніння. Стан патологічного сп'яніння має короткочасний характер. Зазвичай людина швидко засинає, спить глибоким сном і потім нічого не пам'ятає. 

2.4. Суб’єктивна  сторона та її ознаки.

Суб’єктивна сторона це ознаки злочину ,які характеризують його із внутрішнього боку.

До ознак  суб’єктивної сторони належить:

1) умисел  – вчинення злочину умисно.  Злочин визнається вчиненим, коли  особа, яка його вчинила, усвідомлювала  суспільно-небезпечний характер  своєї дії або бездіяльності,  передбачала її суспільне небезпечні  наслідки і бажала їх або  свідомо допускала настання цих  наслідків.

2) необережність  – вчинення злочину необережно. Злочин визначається вчиненим  з необережності, коли ocoба яка його вчинила передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розрахувала їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна і могла їх передбачити.

3) мотив  злочину – внутрішні спонукання, які є усвідомленою потребою  що керує діями особи;

4) мета  злочину – ідеальні зміни,  кінцевий результат діяльності, який прагне досягти злочинець,  шляхом вчинення злочину.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об’єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов’язані з вчиненням злочину. Суб’єктивна сторона складу злочину  завжди знаходить свій вияв у певному  зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об’єктивних ознаках  злочину знаходять свій вияв мотив, мета, і, в кінцевому підсумку, волевиявлення  особи. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні. Суб’єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб’єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тоді для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв’язку зовнішнього  прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля – це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони  своїй єдності та взаємозв‘язку створюють психіку людини, її пізнання. Це дає змогу людині сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага і поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, але і при вчиненні суспільно небезпечних діянь. У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності. Водночас кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.116); умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст.123). Необхідно мати на увазі, що суб’єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст.116 та 123 КК України, характеризуються не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Розділ 3. Види складу злочину.

    Види  складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки: 1) основний склад злочину  – фіксує різновид злочину певного  виду без пом‘якшуючих і без обтяжуючих обставин; 2) кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину –  фіксує різновид злочину певного  виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами (ч.4 ст.115, ч.4 ст.152 КК тощо); кілька альтернативних обтяжуючих обставин, передбачених у диспозиції однієї і  тієї ж самої частини (пункту) статті Особливої частини кримінального  закону, утворюють один кваліфікований склад злочину; 3) привілейований склад  злочину – фіксує різновид злочину  певного виду з пом’якшуючими  обставинами.

    Види  складів за особливостями конструкції  їх об’єктивної сторони:

Матеріальний  склад злочину – передбачає наслідки як обов’язковий елемент його об’єктивної  сторони (причинний зв’язок між  діяннями та наслідками). Наприклад: вбивства (ст.115-119 КК), тілесні ушкодження (ст.121-125 КК).

Формальний  склад злочину – не передбачає наслідки як обов’язковий елемент  об’єктивної сторони. Напр.: шпигунство (ч.1 ст.114), одержання хабара (ч.1 ст.368). [10; с.140]

Усічений  склад злочину – момент закінчення злочину пов’язується в вчиненням  діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною  діяльністю. Типовим прикладом усіченого  складу злочину є юридичний склад  розбою. Він відрізняється від  складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить момент закінчення злочину  з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із насильством, небезпечним  для життя чи здоров’я особи, яка  зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч.1 ст.185, ч.1 ст.186, ч.1 ст.187 КК).

    Формально-матеріальний склад злочину – передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам  чи ознакам, у результаті чого в одній  своїй частині даний склад  злочину є матеріальним, а в  іншій – формальним. Наприклад: зґвалтування що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої (ч.4 ст.152). Якщо в специфічну конструкцію  особливо кваліфікованого складу зґвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить – зґвалтування малолітньої – цей склад розглядається  як формальний.

    Вид складів злочинів за моментом закінчення злочину: у матеріальному складі – це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному  – час вчинення діяння, у формально-матеріальному  – можливі обидва варіанти.

    Вид складів за способом їх описання в  кримінальному законі:

1) простий  склад злочину – склад, «специфічна»  частина якого містить описання  єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї  і тієї ж самої форми вини. Напр.: крадіжка (ст.185), вбивство з  необережності (ст.119).

2) складний  склад злочину – склад, «специфічна»  частина якого містить описання  одного ускладненого чи кількох  різних за змістом альтернативних  діянь, що можуть вчинятися  з різними формами вини, різними  способами або призводити до  кількох наслідків. Напр.: вимагання  (ст.189), придбання, зберігання або  збут наркотичних засобів або  психотропних речовин (ст.307).

Висновки

Конкретний  склад злочину має як загальносоціальне, так і кримінально-правове значення.

    Загальносоціальне значення полягає в тому, що в  сукупності ознак, що утворює конкретний склад злочину, виражена негативна  оцінка суспільством, державою і правом відповідної поведінки, тобто склад  злочину – це норма-заборона, або  антинорма поведінки члена суспільства.

    Кримінально-правове  значення конкретного складу злочину  визначається рядом моментів. По-перше, він являє собою нормативну, переважно  законодавчу основу для кримінально-правової оцінки фактично вчиненого діяння, зокрема, для кваліфікації злочину. По-друге, конкретний склад злочину  відіграє провідну роль у процесі  кваліфікації злочину. По-третє, встановлення конкретного складу злочину і  всіх його ознак є передумовою  дотримання принципу законності при  застосуванні кримінально-правових норм у слідчій і судовій практиці.

Значення  складу злочину полягає насамперед у тому, щоб бути підставою кримінальної відповідальності. Це означає, що особа, в діянні якої міститься склад  злочину, або, іншими словами, особа, яка  виконала складу злочину, підлягає притягненню  до кримінальної відповідальності органами слідства, прокуратури і суду, а  сама особа зобов'язана нести  таку відповідальність.