Органiзованна злочиннiсть

Керування організованою  групою чи злочинною організацією полягає  у вчиненні сукупності дій, спрямованих  на управління процесом підтримання  функціонування (забезпечення існування та збереження організованості) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об’єднання осіб або здійснення ними злочинної діяльності. [5]

Управління процесом підтримання функціонування організованої  групи чи злочинної організації як стійких організаційних об’єднань передбачає: а) забезпечення дотримання загальних правил поведінки, підтримання дисципліни; б) вербування нових членів таких об’єднань; в) розподіл (перерозподіл) функціональних обов’язків їх членів; в) планування вчинення конкретних злочинів зокрема здійснення злочинної діяльності загалом; д) вдосконалення організованої структури об’єднання; е) організацію заходів щодо прикриття діяльності об’єднання.

Управління процесом здійснюється організованою групою чи злочинною організацією злочинної діяльності (вчинення конкретних злочинів) включає в себе: а) визначення мети і напрямів такої діяльності, конкретних завдань, які висуваються перед групою чи організацією, їх структурними частинами чи окремими учасниками; б) ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способу вчинення; в) об’єднання і координацію дій окремих учасників, структурних частин об’єднань.

Керування організованою  групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийнятті рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки.

У випадках, коли конкретні  дії організаційного характеру (організація  стійкого злочинного об’єднання або  керування ним) утворюють самостійний  склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею особливої частини КК. [13; ст. 29]

Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої  групи чи злочинної організації  – це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті. Таке забезпечення передбачає як організацію винним постачання зазначеним об’єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені таким об’єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольняли їхні потреби. Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна, оренду чи придбання приміщення, видачі коштів членам таких об’єднань як плату за виконання ними відповідних функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинення конкретного злочину (придбання та пристосування знарядь та засобів вчинення злочину, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність, виплата винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочину тощо).

Джерела походження та правова  природа фінансів, якими забезпечується злочинна діяльність організованої  групи чи злочинної організації, не мають значення для наявності  цієї ознаки організаторської злочинної  діяльності. Це можуть бути кошти, які  належать: особі, що забезпечує таке фінансування, або іншим особам на правах приватної власності, у тому числі іноземним громадянам чи особам без громадянства; державі; організаціям будь-якої форми власності. Вони можуть мати як законне походження, так і бути здобуті незаконним, у тому числі злочинним шляхом. У разі, якщо фінансування забезпечувалось коштами, що мають злочинне походження, дії особи залежно від усвідомлення нею зазначеного факту, а також участі в їх здобування, можуть бути додатково кваліфіковані за відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за відповідні корисливі злочини (викрадення майна, одержання хабара, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів, придбання або збут коштів та майна, одержаних в результаті вчинення злочину, незаконні операції з наркотичними засобами), а також за ст. 209, як вчинення угод з грошовими коштами, здобутими злочинним шляхом. [2]

Інше, крім фінансового, забезпечення (матеріально-технічне, інформаційне) злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за законом не є підставою для визнання особи організатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організатором лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч.3 ст.27.

Отже, можна сказати, що організована злочинна діяльність є  найбільш небезпечною серед усіх форм співучасті. Навіть така організація, як ООН, не могла довгий час однозначно визначитись з поняттям організованої  злочинності. У сукупність дій з  організації (формування, заснування, створення) стійкого об’єднання у формі злочинної організації чи організованої групи для вчинення одного чи багатьох злочинів і призводить до утворення злочинної групи чи організації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації

Організація приховування являє собою організацію специфічної  форми пособницької діяльності у  вигляді переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом, іншого приховання злочинної діяльності зазначеного об’єднання. Організація приховування злочинної діяльності злочинної організації чи групи може виразитись в організації: а) легалізації доходів, отриманих таким об’єднанням злочинним шляхом; б) підкуп працівників органів державної влади з метою неприйняття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи, організації та притягнення їх до відповідальності; в) проникнення учасників такого об’єднання до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності і злочинної групи чи організації; г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; е) маскування слідів злочину; є) знищення знарядь та засобів вчинення злочинів; ж) фізичного знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також співучасників вчинених злочинним об’єднанням злочинів, які могли б виступити як свідки. [16; ст. 94]

Якщо приховування, на організацію, групу яких були спрямовані дії особи, саме по суті утворює склад  окремого злочину (наприклад, знищення чи пошкодження майна, вбивство, давання  хабара, легалізація майна, здобутого  злочинним шляхом тощо) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще й як організація відповідного злочину.

Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 йдеться про схилення «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схилення до вчинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила до нього.

Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Закон (ч.4 ст. 27) називає  такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1) умовляння; 2) підкуп; 3) погроза; 4) примус; 5) схиляння іншим чином. [4]

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп – це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може зокрема проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза – залякування  особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди  у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання  від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням  іншого співучасника до вчинення злочину  слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути : доручення, порада, заклик. Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за таке підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпорядження настає з урахуванням положень, передбачених ст. 41.

Підбурювання має місце  тоді, коли особа схиляє конкретну  особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли не йдеться про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295)). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до зайняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304)). Однак, у таких випадках інститут співучасників відсутній, і особа визнається не підбурювателем, а виконавцем відповідного злочину.

З об’єктивної сторони  підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінально караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад, порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 ККУ)). Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу. [12; ст. 64]

Уразі якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад  злочину, цю особу слід визнавати  виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею. Особливої частини КК (наприклад, провокація хабара (ст. 270 ККУ), примушення чи втягнення у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303 ККУ)).

Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину  іншими співучасниками. Відповідно до ч. 5 ст. 27 пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину: 1) порадами чи вказівками; 2) надання засобів чи знарядь; 3) усунення перешкод, а так само особа, яка заздалегідь обіцяла; 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Сприяння вчиненню злочину  порадами чи вказівками полягає в  наданні іншим співучасникам  інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів. [13; 67]

Надання засобів чи знарядь злочину  полягає у передаванні іншим  співучасникам різних предметів  матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв’язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключення сигналізації чи, навпаки, її невключенні, виведенні із ладу засобів зв’язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину  чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких  предметів утворюють пособництво  лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчинення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні злочинцю помешкання, підроблених документів; б) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; г) зберігання грошей чи майна, які були предметом злочину; д) придбанні чи продажу майна, здобутого злочинним шляхом тощо.

Форма, в якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені  дії, може бути різною і значення для  визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо через систематичне їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне заздалегідь переховування  злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст. 198 – це «придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом; ст. 396 – приховування злочину.»

Заздалегідь дана обіцянка сприяти  приховуванню злочину іншим чином  передбачає обіцянку вчинити будь-які  інші, крім перелічених у ч. 5 ст. 27 дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну  справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів, здобутих злочинним шляхом тощо. [13; ст. 94]

Відповідно до ч. 7 ст. 27 не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин. Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить склад іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. 3 ст. 243 – неповідомлення спеціально відповідальним за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться в морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання – і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря.)