Органiзованна злочиннiсть

 

 

ЗМIСТ

Вступ .............................................................................................................................................2

1. Утворення організованої групи  чи злочинної організації ...................................................3

2. Організація приховування злочинної  діяльності організованої групи  злочинної організації .....................................................................................................................................9

3 Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією .......................................................................................14

4. Кримінально-правові ознаки організованої злочинності..................................................18

5. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи ...................................................................................................................21

Висновки .................................................................................................................................... 23

Список використаних джерел ...................................................................................................24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проблема організованої  злочинної діяльності гостро постає в наш час. Це пов’язано з тим, що тривалий час у нашій країні взагалі заперечували існування  організованої злочинності типу “мафія”. Пізніше викривлено визнали це явище, акцентуючи уваги здебільше на “бандитській” її історії.

Сучасна кримінально-правова  теорія та кримінологічна наука дають  можливість визначити це вкрай небезпечне явище.

Слід зауважити, що вперше визначення організованої злочинності одержало нормативне закріплення в чинному КК України, що зроблено в ст. 28 ч. 4 КК.

Предметом є норми  кримінального законодавства, які  передбачають кримінальну відповідальність за організовану злочинну діяльність. Методами дослідження є історичний, порівняльно-правовий; формально-юридичний; комплексний та деякі інші методи та наукові засоби теорії пізнання. За допомогою історичного методу, досліджують окремі історичні аспекти утворення організованої злочинності. Порівняльно-правовий метод застосовується в процесі аналізу наукової літератури, де розглядаються питання утворення організованої злочинності, приховування злочинної діяльності, характеристика організованої злочинності, аналіз кримінально-правової відповідальності організаторів та учасників таких об’єднань. За допомогою формально-юридичного методу вивчаються положення нормативно-правових актів, які регулюють порядок і особливості кримінальної відповідальності за організовану злочинну діяльність. Наведені дослідницькі методи базуються на об’єктивну і всебічному аналізі процесів і явищ суспільного розвитку, що відбуваються у сфері кримінальної відповідальності.

Теоретичну основу дослідження  складають праці вітчизняних  і зарубіжних вчених, які займались  проблемами відповідальності за організовану злочинну діяльність: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк, Брийнин Я., Коржанський М.Й., Александров С.Р., Дурманов Н.Д. Фріс П.П., Царегородцев А.М., Чечель Г.Й.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Утворення злочинної організації чи організованої групи.

Організована злочинність, ця форма співучасті в злочині є найбільш небезпечна серед усіх форм. Тривалий час у нашій країні взагалі заперечували існування організованої злочинності типу «мафія». Пізніше викривлено визначили це явище, акцентуючи увагу здебільше на «бандитській» її стороні. [3]

Сучасна кримінально-правова  теорія та кримінологічна наука дають  можливість визначити це вкрай небезпечне явище.

Слід зауважити, що вперше визначення організованої злочинності  одержало і нормативне закріплення  в чинному КК України, що зроблено в ст.28 ч. 4 КК, яка закріплює, що «злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше) члени якого, або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.»

Виходячи з цього  визначення, яке, до речі, не є досконалим, оскільки не враховує багатьох ознак  цієї форми співучасті, які знайшли  своє закріплення не тільки в теорії кримінального права, а й в  постановах Пленуму Верховного Суду України, можна визначити кримінально-правові та кримінологічні ознаки злочинної організації.

Суттєві розходження  у визначенні ознак злочинної  організації існують між нормою КК і позицією Пленуму Верховного Суду України, висловленою у постанові  від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності». Зокрема, вказана постанова до ознак злочинної організації відносить об’єднання, спеціальну мету, плановий характер злочинної діяльності, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття діяльності за допомогою спеціальних сил, вербування нових членів угрупування, наявність загальних правил поведінки, які жодним чином не враховані у правовій нормі [11; ст. 58].

Однак перед тим, як зробити  спробу виділити ознаки злочинної організації, слід розчленувати питання про зміст самого явища «організована злочинність» та його характеристики.

Одразу зазначимо, що незважаючи на наявність численних  спроб визначити цей соціально-правовий феномен, єдиної дефініції наукою на сьогодні не вироблено. І це властиво не тільки вітчизняній кримінально-правовій та кримінологічній наукам, які зіткнулися з цією проблемою порівняно недавно. Єдності у визначенні організованої злочинності немає ні в науці, ні в законодавстві країн, які ведуть з нею боротьбу протягом багатьох десятиріч. В одних лише США існує більше десяти нормативних визначень цього явища. [11; ст. 60]

Навіть така солідарна  організація, як ООН, що має в своєму розпорядженні практично необмежені можливості, в тому числі залучення  до вивчення проблеми кращих інтелектуальних сил планети, не могла довгий час однозначно визначитись з поняттям організованої злочинності. Це, зокрема, було зафіксовано VIII конгресом ООН із попередження злочинності і поводження з правопорушниками (Куба, серпень-вересень 1990р.). Матеріали конгресу, підготовлені секретаріатом ООН зафіксували неможливість створення єдиного уніфікованого визначення організованої злочинності через множинність форм її вияву.

Проте спроби розробки дефініції  тривали і вже через рік  у матеріалах міжнародного семінару ООН з питань боротьби із злочинністю (Суздаль, 1991р.) така дефініція з’явилася. У підсумковому документі і семінару організована злочинність була визначена як «відносно масова група стійких і керованих співтовариств злочинців, що займається злочинами як промислом і що створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів як насильства, залякування, корупція і крупномасштабні розкрадання».

Потрібно зазначити, що приблизне визначення дають і  вітчизняні вчені-кримінологи, які займаються цією проблемою.

Здається, що наведене визначення при всій позитивності не враховує принаймні трьох ознак організованої  злочинності, які визначають її як самостійне явище.

По-перше, організована злочинність  – це не тільки сукупність «співтовариств злочинців», але і сукупність злочинів, що здійснюються даними співтовариствами, що прямо випливає з поняття «злочинність», розробленого кримінологічною наукою.

По-друге, організована злочинність  не тільки сукупність співтовариств, але і лідерів злочинного середовища, які не входять до будь-яких співтовариств, не є їх членами, але відіграють ключові ролі в житті організованої злочинності. Можливо, що ця ознака притаманна лише організованій злочинності пострадянського простору у зв’язку з наявністю такого феномену, яким є «злодії в законі» - фігури, що зовсім не відомі іншим країнам світу і які відіграють особливу роль у злочинності країн пострадянської зони.

По-третє, організована злочинність  завжди має однією з цілей своєї діяльності досягнення влади. Це може бути влада в якійсь одній сфері діяльності, але в кінцевому рахунку – і досягнення політичної влади.

З урахуванням висловлених  міркувань організована злочинність  може бути визначена як відносно масове соціально-кримінальне, системно-структурне явище, що є сукупністю стійких, керованих злочинних формувань (груп, співтовариств) і лідерів злочинного середовища, що займаються вчиненням злочинів як промислом і створюють систему власної безпеки, засновану на використанні комплексу протиправних засобів та методів (корупції, насильства, погроз і т. ін.) і мають на меті досягнення влади в суспільстві, в тому числі політичної. [12; ст. 63]

Генеральний секретар ООН  у доповіді «Влияние организованной преступной деятельности на общество в целом», (друга сесія Комісії з попередження злочинності і кримінального правосуддя економічної і соціальної ради ООН 13-23 квітня 1993р.), даючи узагальнену характеристику організованої злочинності, виділив 5 основних ознак, що розкривають змістовний аспект цього явища:

Організована злочинність  – це діяльність не економічній  основі. Прибуток виникає або за рахунок надання незаконних послуг або реалізації товарів, вилучених  з обігу або шляхом надання  законних послуг, або реалізації дозволених товарів, здійснюваних у незаконній формі.

Організована злочинність  існує в законспірованій формі  з жорсткою ієрархічною системою побудови структур, що координують  і планують злочинну діяльність. [5]

Організована злочинність  прагне встановлення монополії у  сферах, де вони здійснюють свою діяльність.

Організована злочинність  здійснює діяльність по легалізації  коштів, здобутих злочинним шляхом.

Організована злочинність  при проникненні у сферу законного  бізнесу привносить у нього злочинні, незаконні методи діяльності.

Таким чином, основними параметрами, що визначають видову самостійність організованої злочинності, є такі:

її груповий характер (з урахуванням необхідності кримінально-правового  визначення даної форми співучасті в структурі вже розроблених  наукою форм співучасті в злочині):

участь в її функціонуванні лідерів маргінального середовища, що надає їй особливий, вищий статус у порівнянні з іншими видами злочинності;

жорстке структурування, системна супідрядність елементів, що утворюють організовану злочинність, і осіб, які входять до неї;

неодмінна наявність  лідерів (керівника) або вузької  групи лідерів (керівників);

нелегальний характер злочинної  діяльності з постійним прагненням проникнення у сферу легального бізнесу з використанням «чорних» коштів і з привнесенням у нього злочинних методів діяльності;

організація системи  власної безпеки з використанням  методів розвідки, контррозвідки, створенням груп прикриття діяльності з числа  корумпованих посадових осіб. [13; ст. 67]

Зміст організованої  злочинності полягає в тому, що вона є, по суті, системою життя порівняно великих прошарків суспільства.

Внаслідок проникнення  організованої злочинності у  легальний бізнес до сфери її діяльності включає все більше число громадян. Цей процес у свою чергу починає  впливати істотним чином на більшість сторін життєдіяльності держави. За деяких умов цей вплив може стати визначальним. [16; ст. 30]

Діяльність організованої  злочинності може здійснюватися  у трьох основних видах: білокомірцевої (економічної) злочинності; гангстерської (бандитської) злочинності і терористичної злочинності. Однак такий розподіл має досить умовний характер адже відбувається постійний процес видового зближення, взаємопроникнення, створення багатопрофільних формувань. По суті організована злочинність є тим, що в кримінологічній науці (Дуайт Сміт, Мерлін Уолш, Роберт Келлі, А. Долгова та ін.) визначається як «злочинне ділове підприємство». У зв’язку з цим рольові функції членів злочинної організації можуть співвідноситися з посадами в легальних структурах, а їх діяльність розглядається як робота, за яку виплачується заробітна плата. Тому організована злочинність є за своєю суттю формою обігу капіталу здобутого злочинним шляхом у сферах тіньової і легальної економіки із залученням в нього широких верств населення з використанням корупції та інших механізмів як злочинного, так і незлочинного характеру, здатних привести до збільшення капіталу або до прискорення процесу його обігу. Внаслідок цього організована злочинність набуває соціально-економічного характеру і політичного значення.

Відбувається постійне розмивання меж між гангстерською  і білокомірцевою організованою  злочинністю, їх злиття і взаємо-підпорядкування, саме тому вивчення організованої злочинності  вимагає проведення глибинних досліджень на макрорівні і насамперед з точки зору її впливу на основні інститути суспільства.

Утворення злочинної  групи, організації – сукупність дій з організації (формування, заснування, створення) стійкого об’єднання у формі  злочинної організації чи організованої  групи для вчинення одного чи багатьох злочинів.

Дії, щодо утворення організованої  групи чи злочинної організації  за своїм змістом є близькими  до дій з організації злочину (підшукування відповідних співучасників, об’єднання їх зусиль, визначення загальних  правил поведінки членів групи або організації).

Однак основне завдання, яке постає перед організатором  у цьому випадку, є іншим –  створити (заснувати) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати (зробити  спільними) їхні зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Налагодження функціонування стійкого злочинного об’єднання передбачає встановлення взаємозв’язку в діях окремих учасників об’єднання та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об’єднання. Створення такого об’єднання є необхідною умовою для досягнення визначеної організатором мети такої діяльності. Для визнання особи організатором злочину за ознакою утворення організованої групи чи злочинної організації слід встановити наявність суб’єктивного моменту, а саме, усвідомлення нею ознак стійких об’єднань співучасників, зазначених у ч. 3 і ч. 4 ст. 28.