Кримінальне право (Загальна частина)

     Злочин  завжди тягне за собою певні суспільно  небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини - статті 115-119, крадіжка, грабіж, шахрайство - статті 185, 186, 190 - заподіюють майнову шкоду власнику). Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільно небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин. 

     Усі ознаки об’єктивної сторони злочину, з точки зору їх закріплення у диспозиціях статей особливої частини ККУ, можна поділити на дві групи - обов’язкові та факультативні. До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності. До факультативних ознак в принципі належать суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину, але у випадку якщо ці ознаки прямо вказані у диспозиції статті яка застосовується, чи однозначно випливають з її змісту, вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину і їх встановлення є обов’язковим.

     Поняття «діяння», як обов’язкова ознака об’єктивної  сторони злочину, характеризується тим, що воно повинно бути  суспільно небезпечним, протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини у формі дії чи бездіяльності.

     Тільки  вчинення суспільно-небезпечного діяння, в якому знаходиться об’єктивний  вияв лихої волі людини, утворює злочин і дає підстави для  кримінальної відповідальності. Не можуть тягнути за собою кримінальної  відповідальності  переконання, думки, ідеї, мрії, оскільки вони ніяк не проявляються зовні, в певних діях чи вчинках особи.

      Для здійснення правосуддя ці положення особливо важливі:

      1) визнання злочином лише об’єктивного  прояву лихої волі людини, а  не її поглядів, переконань, міркувань,  виключає сваволю, беззаконня;

      2) об’єктивні дії та бездіяльність  як критерій  намірів людини  дає змогу виявити суб’єктивну сторону злочину і виключити об’єктивну осудність, тобто засудження без вини  невинного;

      3) об’єктивна сторона злочину найбільш  багата ознаками, що дає можливість  відмежувати один злочин від  подібного, суміжного, іншого, а  також злочинні дії від дій,  які злочину не утворюють, які кримінальним законом не передбачені.

      Об’єктивна  сторона складу злочину включає  такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв’язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацією вчинення злочину.

      Конструктивною  особливістю об’єктивної сторони  складу злочину є своєрідність зв’язків між окремими  групами ознак.  Із цієї точку зору їх можна поділити на дві групи:

1) ознаки, що є компонентом самої злочинної діяльності і  безпосередньо характеризують її зовнішній прояв ( до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідки і причинний зв’язок);

2) ознаки, що характеризують сукупність  умов, за яких вчиняється діяння  (місце, час, обстановка, вчинення злочину або їх своєрідне поєднання ситуація). Більшість із зазначених ознак належать до факультативних, оскільки їх  включають не всі склади конкретних злочинів. Універсально обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є лише діяння.

      Діяння (дія або бездіяльність) є  компонентом  об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна  відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення  злочинного наміру або  процес формування такого наміру (так званий  голий умисел) не є кримінально караними.

      Дії, тобто активна поведінка, властиві більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними, із  докладанням власних фізичних зусиль особи, використання іншої особи (наприклад, малолітнього), сил природи або тварин. Дії можуть бути пов’язані з використанням посадового становища, виконанням професійних обов’язків. Наприклад, із виконанням таких обов’язків може бути пов’язаний обман покупців тощо.

      Бездіяльність - це пасивна поведінка. Її антисуспільне спрямування полягає в тому , що у певних випадках особа повинна діяти, але не робити цього. Обов’язок діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад, необхідність явки військовозобов’язаного на  пункт учбових або перевірочних зборів). Такий обов’язок може також  зумовлюватись посадою або професіональною діяльністю. Наприклад,  відповідальна за дотримання правил безпеки виробництва особа повинна у відповідних випадках забезпечити працівника засобами індивідуального захисту від шкідливого впливу токсичних речовин, вібрації, тощо. Обов’язок діяти може виникати і внаслідок попередньої поведінки особи. Так, особа, яка взялася перевести незрячого через дорогу, не має права залишити його, не довівши до кінця проїзної частини вулиці.

     Суспільно небезпечні наслідки визначають як –  шкоду (збиток), що заподіюється злочинним  діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну  небезпеку (загрозу) заподіяння такої  шкоди.

     Незалежно від сфери суспільних відносин, де можуть мати місце суспільно небезпечні наслідки злочину, всі вони можуть бути поділені на дві великі групи, тобто: наслідки матеріального і нематеріального характеру.

     До  матеріальних наслідків належить шкода, що має фізичний характер (напр. смерть при вбивстві), а також майнова шкода, у тому числі і у вигляді позитивної майнової шкоди (неодержанні доходу).

     Нематеріальні наслідки, полягають у таких негативних змінах в об’єкті посягання, що порушують  ті чи інші інтереси учасників суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, і які, як правило, не пов’язані з фізичним впливом на людину чи матеріальні блага зовнішнього світу.

     Суспільно небезпечні наслідки мають велике значення для встановлення об’єктивної сторони  складу злочину і залежно від  того, включені вони чи ні до диспозиції статті особливої частини ККУ як обов’язкова ознака складу злочину всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом. 

     Таким чином, злочини з матеріальним складом - злочини для об’єктивної сторони яких диспозиція статті ККУ вимагає встановлення не тільки діяння, але і настання суспільно небезпечних наслідків; з формальним - злочини, для встановлення об’єктивної сторони яких кримінальний закон вимагає встановлення лише діяння. 

     Наслідками злочинів з матеріальним складом, як правило, є матеріальні наслідки і ці злочини вважаються закінченими з моменту настання таких наслідків; злочинів з формальним складом - нематеріальні наслідки, в них сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює закінчений злочин. У злочинах з матеріальним складом повинні бути встановлені не тільки факт діяння та факт настання суспільно небезпечних наслідків, а і причинний зв’язок між діянням та наслідками що настали.

      Під причинним зв’язком в кримінальному  праві слід розуміти об’єктивно існуючий зв’язок між діянням - дією чи бездіяльністю (причиною) і суспільно небезпечними наслідками, коли діяння викликає настання суспільно небезпечних наслідків. Спрощено це виглядає так: одне явище яке передує іншому (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння - не настали б і наслідки. Якщо, ж навпаки, суспільно небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв'язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов’язаних  явищ може бути дуже багато обставин, тому дуже важливо встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку.

     Причинний зв‘язок можливий не тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв'язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання випадку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи).

       При відсутності причинного зв'язку кримінальна відповідальність за настання шкідливих наслідків виключається.

     Під причиною розуміється явище, що закономірно, з внутрішньою необхідністю породжує інше явище, яке розглядається як слідство. Це філософське розуміння  причинності є загальним для всіх галузей знань, і тому воно застосовується і до причинного зв'язку в кримінальному праві.

      При рішенні питання про наявність  або відсутність причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням  і суспільно небезпечним наслідком  при розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи, не обмежуючись установленням того, чи наступили в реальній дійсності суспільно небезпечні наслідки, необхідно встановити, чи відбулося при цьому суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину. Цю обставину необхідно в першу чергу враховувати в тих випадках, коли ознакою об'єктивної сторони складу злочину є порушення визначених правил або інструкцій.

      В усіх таких випадках порушення відповідних  правил входить в об'єктивну сторону злочинного діяння, і при відсутності такого порушення відповідний склад злочину також відсутній. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Тестове завдання. 

В якій відповіді (відповідях) названий співучасник  злочину?

     1) натхненник злочину;     

• 2) виконавець злочину;

     3) активний учасник злочину;

• 4) підбурювач злочину;  

     5) у жодній з наведених відповідей співучасник злочину не названий.  

     Злочин  може бути скоєно як однією особою, так  і спільними діями декількох  осіб. Умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину кількома особами в кримінальному праві називається співучастю (ст. 26 Кримінального Кодексу України). Співучасть в злочині розглядається як особлива форма скоєння злочину, що характеризується в ряді випадків більш високим ступенем суспільної небезпеки.

     Співучасники  в злочині можуть виконувати різні  ролі - однорідні або різнорідні функції. Відповідно до частини 1 ст. 27 Кримінального Кодексу України, співучасниками у злочині,  поряд з виконавцем, визнаються організатор, підбурювач і пособник. Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, і виступає  підбурювач або організатор.

     1. Виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 Кримінального Кодексу України вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин. 

     Без виконавця немає співучасті, тому що тільки він вчиняє задумане, він  реалізує, завершує умисел співучасників. Тому,  виконавець - визначальна, центральна фігура в співучасті. Також виконавцем визнається  й особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб'єктом злочину.

     2. Організатор (ч. 3 ст. 27 Кримінального Кодексу України) - це особа, яка:

- організувала  вчинення злочину або керувала його підготовкою чи  вчиненням;

- утворила  організовану групу чи злочинну  організацію або керувала нею;

- забезпечувала  фінансування або організувала  приховування злочинної діяльності  організованої групи чи злочинної  організації. 

     Організатор ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність (розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об'єкти злочину).

     3. Підбурювачем,  за ч. 4 ст. 27 Кримінального Кодексу України,  вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину.  Під словами «схилила до вчинення злочину» треба розуміти те, що підбурювач - це особа, яка викликала у виконавця або в інших співучасників рішучість або бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.

     Засоби  і способи вчинення підбурювання можуть бути різноманітними. Це можуть бути умовляння, підкуп, прохання, погрози, примус, шантаж, натяк  або інші подібні  дії - наприклад, вказівки, наказ тощо. Важливо, що ці способи породжують у  співучасників бажання, рішучість вчинити злочин, але цілком не пригнічують волю підбурюваного. Остаточне рішення вчинити злочин залишається за тим, кого підбурюють, хоча бажання вчинити злочин породжує в ньому саме підбурювач.