Сучасні системи управління знаннями

керувати ними, наприклад, за допомогою цілеспрямованого навчання з викладачами або самонавчання, зокрема і на основі методу „проб і помилок”.

Такі процеси управління знаннями можна спостерігати, наприклад, коли організація переходить на нові технології виробництва або управління, що необхідні їй для підтримки або розвитку конкурентної здатності. Для реалізації цих завдань співробітників організації цілеспрямовано навчають застосування відповідних технологій. Необхідно зауважити, що аналогічні процеси управління знаннями, тобто цілеспрямованого навчання за допомогою

експерта – інженера зі знань – спостерігаються при настроюванні інтелектуальних експертних систем на певну предметну галузь знань.

Унікальні знання фахівців є однією з найважливіших характеристик  для оцінки вартості діючої

організації. Вартість таких  знань (невидимих активів організації) може істотно перевищувати вартість основних фондів організації.

 

5. Невидимі активи

 

До „невидимих активів” зараховуються вкладення в людський капітал фірми й у R&D, торговельна марка, інтелектуальна власність, кваліфікація менеджерів і персоналу, відносини зі споживачами і постачальниками, внутрішньофірмова культура, включаючи етику і соціальну

відповідальність. Ці різноманітні складові можливостей організації  одержують визнання й оцінку на ринку. Якщо спробувати звести їх до спільного знаменника, то це все є різними формами знання (явного і неявного). Це і зумовлює у практиці і теорії менеджменту необхідність управління інтелектуальними активами, або управління знаннями.

Фокусом сучасної економіки  є здатність до нововведень, які  створюють вартості для споживачів продукції і послуг. У практику менеджменту входить формула: just in time Knowledge – знання точно в термін. Інновації оцінюються не з погляду технологічної досконалості, а винятково залежно від їх відповідності суспільним потребам, платоспроможному попитові, діловій

стратегії. Найвищу вартість становлять інновації, що створюють  нові ринки.

Однією з важливих передумов  становлення і розвитку нової  економіки є зрілість і стійкість інституційного середовища. Більше того, необхідні механізми, що дозволяють постійно розвивати інститути, що стабілізують і регулюють середовище нової економіки. До них у першу чергу належать права інтелектуальної власності, ефективне використання стандартних

прав власності у сфері  нематеріальних активів, що часто існують  тільки в інформаційній, цифровій реальності.

Постійне створення нового знання, його збереження у процесі  обміну і продажу приводять, з одного боку, до достатку, надвиробництва знання. З іншого боку, зростає цінність унікальних видів знання, володіння якими забезпечує економічні переваги. Економіка знань, таким чином, різко підвищує цінність фундаментальних досліджень як унікального джерела принципово нового знання про природу, людину і суспільство. Тут, однак, виникає проблема забезпечення можливостей творчого використання знань, а також необхідність постійного навчання підприємців.

Ефективне управління організацією можливе тільки на основі збору, обробки  й аналізу відповідної достовірної інформації менеджерами організації та їх інтелектуальними помічниками – мережевими експертними системами. У результаті цих інтелектуальних операцій з інформацією створюються знання про поточний стан організації у вигляді структурованої інформації, які зберігаються у відповідних базах даних (базах знань).

Професійні знання менеджерів є їх інтелектуальним базисом  для ухвалення управлінських

рішень на основі знань  про поточний стан організації. Ці управлінські рішення у вигляді визначеної структурованої інформації також можуть зберігатися у відповідних базах даних. Їх можна безпосередньо використовувати в аналогічних ситуаціях управління або аналізувати з метою відповідного коригувального впливу, якщо результат управління не досягає поставленої

мети.

 

6. Побудова систем управління знаннями

 

Сучасні підходи до управління організацією ґрунтуються на використанні мережевих інформаційних технологій. Вони надають менеджерам оперативний доступ до інформаційних баз організації, а також до прямих і непрямих учасників виробничого процесу. Комп'ютерні мережі є зручним комунікаційним і інформаційним середовищем для побудови інтегрованої

системи аналізу і управління організацією.

Окремі методи (компоненти) технології управління знаннями у наш час підтримані інформаційними технологіями: повнотекстові пошукові механізми, що дозволяють у величезних обсягах інформації знаходити конкретні терміни, їх сполучення; архівні системи або сховища даних, що вміють класифікувати інформацію, яка надходить до них в автоматичному режимі, зберігати її у зручному для даної організації вигляді, швидко діставати й аналізувати в різних

розрізах. Значну частину  завдань, властивих УЗ, вирішують  системи управління документами (адже правильно складені документи — це відчужене корпоративне знання!) і системи workflow (системи управління потоком робіт), що допомагають осмислено використовувати знання про організаційні процеси.

Інша частина методів технології управління знаннями базується на досягненнях у галузях психології, менеджменту, журналістики, особливо на етапах виявлення і добування знань, поширення й актуалізації наявних знань і генерації нових.

У цьому контексті ще раз  згадаємо про так зване невіддільне, або неявне, знання (tacit knowledge). Це дуже тонке поняття: йдеться про те знання, яке начебто неможливо відокремити від його носія – індивіда або наукового, конструкторського, виробничого колективу. Одна із проблем при побудові систем управління знаннями полягає в тому, що часто знання є неявними (схованими) і завдання їх розкриття важко розв'язуване.

Практично для цього відшукують особливих людей (модераторів), які  у неформальному спілкуванні крок за кроком ці знання розкривають, тобто переводять їх у явний вид. Процес виявлення знань в організації (наприклад, при складанні звітних матеріалів) у чомусь подібний до журналістської роботи, тільки ускладнений адміністративними процедурами. Що стосується методів систематизації (концептуалізації) цих знань, то тут ще великі прогалини.

Головне при побудові систем управління знаннями — точно відповісти на питання, навіщо і як це робиться, що прагнемо одержати в результаті, яку методику краще застосовувати. При цьому варто чітко розуміти, який час життя має знання, що здобувається нами. Якщо цей параметр не оцінюватиметься, то буде витрачено дуже багато засобів, проте шукане знання швидко стане банальністю, не нестиме в собі ту квінтесенцію, що відрізняє його від інформації.

Знання є цінністю тільки в конкретному контексті. Тому передусім  вирішуються локальні, проте практичні завдання, що приносять швидкий і конкретний бізнес-результат. Для ілюстрації наводиться приклад шведської фірми зі страхування перевезень Scandia, яка скористалася системою УЗ для поліпшення роботи співробітників відділу продажу. Менеджери цього відділу не могли ефективно взаємодіяти з клієнтами, оскільки вся інформація про замовників і продукти зберігалася в централізованих базах даних, які не були зв'язані один з одним. Для відповіді на запит клієнта, підготовки комерційної пропозиції співробітники витрачали занадто багато часу, вишукуючи інформацію з декількох баз даних. До того ж маса інформації зберігалася у звичайних картотеках. За два місяці було встановлено 800 персональних комп'ютерів і створена корпоративна система управління знаннями. Тепер, спілкуючись із клієнтом, співробітник бачить повну історію його ділових відносин із компанією Scandia на екрані комп'ютера. Сюди входить усе — від установленої корпоративної політики, діючих знижок і звітів про можливі збитки до повної переписки між клієнтом і компанією. У результаті клієнт швидко одержує точну і достовірну інформацію.

Технології управління знаннями найперше затребуються тими комерційними, державними або науковими структурами, які будуються на принципах самоорганізації. Для таких структур характерна відкритість як обов'язковий елемент корпоративної культури. Саме в таких компаніях, де відсутня тверда централізація і традиційна бюрократична основа, вдається успішно віднаходити, накопичувати, поширювати знання, а головне, потім створювати нове корпоративне знання.

Наймогутнішим, глобальним експериментом з освоєння технологій управління знаннями є Інтернет. Поряд із використанням принципів самоорганізації на нижніх рівнях тут явно простежується ідея планетарного управління.

 

Висновок

  Знання - це субстанція, що складає основу всіх соціально-економічних процесів. Спочатку процес передачі знань був частиною освітніх установ. Потім знання придбали товарний вид. Зараз знання стали не тільки товаром, але і корпоративною практикою. Тому виникає гостра необхідність учити навичкам роботи зі знаннями й умінню управляти знаннями.

 У світі відбулися  великі організаційні зміни, що  відбилися на характері веденні  ділової колективної діяльності. Організації постійно знаходяться  під впливом таких факторів, як  глобальна конкуренція, прискорення  процесів по впровадженню нововведень  і прийняттю рішень, підвищенню  продуктивності праці співробітників  і перехід до послуг і продуктів,  заснованим на управлінні знаннями.

  Сучасна компанія діє в умовах зростаючої конкуренції, яка носить хаотичний, складний і глобальний характер, що вимагає скорочення часу реакції в умовах обмежених ресурсів. Знання співробітників і організацій у цілому стають цінним ресурсом, що починає враховуватися нарівні з іншими матеріальними ресурсами. Сучасні методики управління знаннями дозволяють досягати вимірних бізнес - результатів від їхнього впровадження.

  Фірми, що застосовують управління знаннями, усе частіше виграють на ринку в порівнянні з компаніями, що використовують звичайний збір і нагромадження інформації.  

 Очевидно, що наявність  в організації, такої концепції  як управління знаннями допомагає  вивести підприємство на новий,  якісний рівень ведення бізнесу.  На жаль, основні принципи по  управлінню знаннями одержали  визнання зовсім недавно, коли  багато вітчизняних підприємств  і організацій, унаслідок  відсутності  чи ігнорування такої системи  потерпіли фіаско. Тому основною  задачею, є абсолютне впровадження  такої програми в кожне підприємство. Причому не має значення приватний  це сектор чи державний, важлива  наявність такої системи як  обов'язковий і невід'ємний. Слід  також зазначити, що вітчизняним  бізнесменам більш легко адаптуватися  до цієї програми. Унаслідок того, що український бізнес порівняно  молодий, йому не прийдеться  рятуватися від старих принципів  у менеджменті, що дозволить  лаконічно підбудуватися в ідеальну  модель, що сьогодні представляє  програма управління знаннями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Андрианов В. Интеллектуальная модель управления в бизнесе // Проблемы теории и практики управления, №7, 2005г. - с.11-14 

2. Бейдер А. Системи управління знаннями для банків. // Банківські   технології. - 2004. - № 11. - с.17-19 

3. Букович А., Руфь У. Управление знаниями. Руководство к действию. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 357с.

4. Веснин В.Р. Основы менеджмента. - М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1999. - 428с. 

5. Виссема Х. Менеджмент в подразделениях фирмы. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 658с. 

6.Гаврилюк Т.А., Хорошевський В.Ф. Бази знань інтелектуальних систем. - К: Либідь, 2000. - 422с. 

7. Дев'ятко В.В. Системи штучного інтелекту. - К.: Либідь, 2005. - 311с. 

8. Криштафович А.Н. Управління знаннями - перспективний напрямок менеджменту // Управління та маркетинг. - 2003. - № 1. - с.22-25 

9.  Мильнер Б.З. Управление знаниями. М.: ИНФРА-М, 2003г. - 465с. 

10. Прохоров А. Технології управління знаннями і документообіг. // Компьютерпрес. - 2002 - № 1. - с.5-9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

1.Поняття знання та його базові характеристики

2. Знання як індивідуальна  інтелектуальна власність

3. Управління знаннями

4. Управління знаннями: а чи може бути таке?

5. Невидимі активи

6. Побудова систем управління  знаннями

Висновок

Список використаної літератури