Сучасні системи управління знаннями

Вступ

 Як це не дивно,  але дотепер існує думка, що  управління знаннями в Україні  не перспективно й успішні проекти в даній області в нашій країні відсутні. Однак дійсність постійно спростовує такі твердження.

 В міру розвитку  вітчизняного бізнесу мінялися  як задачі, так і набір інструментів  управління знаннями. Наприклад,  у середині 90-х років мова йшла, насамперед, про подолання інформаційної  перевантаженості. Кілька років  після, коли були накопичені  визначений досвід і знання, задачі  менеджерів по управлінню знаннями  змінилися. Поряд з виконанням  функцій, пов'язаних з подоланням  інформаційної перевантаженості, перед  ними постали задачі збереження  вже отриманого досвіду і більш  глибокої кастомізації (від англ. customіze - "виготовлення на замовлення") зовнішніх і внутрішніх ресурсів:

 ·        розробка так званих профілів  знань - спеціальних інформаційних  продуктів, що містять тільки  необхідні для цільової групи  користувачів інформацію і знання;

 ·        структуризація наявних знань  і накопиченого досвіду; 

 ·        інформаційна підтримка бізнесу  - робота з запитами внутрішніх  клієнтів.

 І тільки біля п'яти  років тому цей напрямок уперше  був названий терміном, що уже  не один десяток років використовується  за кордоном, -          „ управління знаннями” ( knowledge management ). Саме тоді з'явилися центри знань - підрозділи, співробітники яких виконують функції, пов'язані з управлінням знаннями: структурування і кастомізацію джерел знань, розробку „карт знань”, формування умов для виявлення експертів, створення нових знань і т.д.

Іноді вони ж здійснюють інформаційну підтримку бізнесу (дослідження  з запитів внутрішніх клієнтів, пошуки оптимальних ресурсів інформації і  знань, моніторинг використання наявних  джерел, навчання співробітників користуванню ресурсами).

 

 

1. Поняття знання та його базові характеристики

 

Оскільки поняття знання відображає нескінченні прояви людського  інтелекту, існує величезне різноманіття його трактувань. Із позицій інформаційних технологій, що використовують знання для управління, авторами теоретичних основ інформодинаміки, подається таке визначення знання:

„Знання, у загальному випадку, є змінною у часі і контексті сукупністю відношень між даними”.

Відображаючи той факт, що знання є результатом інтелектуальної  діяльності, яку здійснює певна „інтелектуальна сутність” (людина чи група фахівців, чи взагалі у якійсь формі штучний інтелект), формулюють і таке визначення:

„Знання є результат інтелектуального відображення інтелектуальною сутністю інформації (даних),що їй належить у вигляді певного індивідуального інформаційного образу”.

Ці визначення інтерпретують  знання як тільки внутрішній стан інтелекту, виражений у вигляді певного інформаційного образу, закритого від зовнішнього спостерігача або світу.

Інтелектуальна сутність свої знання передає в зовнішній  світ у вигляді певної інформації (мова,текст, графіка). При цьому інформація структурується у вигляді зв'язків  і відношень між складовими. Суть цієї структурованої інформації і є знання інтелектуальної сутності, виражені для зовнішнього світу.

Розрізняють поняття "дані", "інформація" і "знання". Дані – це недовго живучі новини, тимчасові записи тощо, не призначені для тривалого використання. Інформація – мало структуровані дані, що є, наприклад, опорою для періодичного ухвалення яких-небудь рішень.

Знання – результат  переробки інформації, вони мають  досить тривалий цикл життя, несуть визначену ідею і обумовлені контекстом, що визначає галузь його ефективного застосування в даному місці і часі. Виділяють такі базові характеристики знання:

 • його змістовний компонент (ідея і контекст його застосування);

• актуальність (знання обов'язково повинне бути “живим”, тобто зберігати свою

корисність для суб'єкта протягом певного часу);

• одні і ті самі знання можна виражати в нескінченній розмаїтості структурованої інформації (різними мовами, математичні формули і вирази, жести, міміка).

• здатність до відчуження (оприлюднення);

• повторюваність результату при використанні знання іншими людьми. Знання,

подібно до інших суспільних (публічних) благ, будучи створеними, доступні

усім без винятку;

• знання як інформаційний продукт після його споживання не зникає як

звичайний матеріальний продукт.

У будь-якій організації  завжди одночасно існує кілька видів  знань:

• невиявлені знання (які людина сама не усвідомлює або усвідомлює, але не може доладно їх виразити, так звані „неявні” або „приховані” знання);

• виявлені знання (які людина записала на папері, вставила у якийсь документ,

але вони від неї ще не відчужені — це робочі записки, що мають мало змісту для іншої людини);

• виявлені і відчужені знання — формалізовані документи.

Від того, наскільки ефективно  колектив організації (суб'єкт) уміє працювати  з усіма трьома видами знань і на їх основі генерувати нові, залежить її поточний і майбутній успіх.

Знання як продукт має  також властивість дискретності. Конкретне знання або є, або його немає. Не може бути знання наполовину або на одну третину. Властивість дискретності знання викликає сумнів, що в застосуванні до нього ринковий механізм може бути настільки ж ефективним, як у випадку з традиційними продуктами.

Перераховані особливості  знань обумовлюють істотні відмінності  економіки знань від стандартної ринкової економіки за діючими закономірностями і механізмами. Важлива обставина: економіка знань – нероздільна тріада ринків – ринку знань, ринку послуг і ринку праці. Їх не можна розглядати ізольовано, настільки тісно вони один з одним взаємодіють, з

чого випливає багато наслідків, які повинні враховуватися при  ухваленні рішень у даній галузі.

 

2. Знання як індивідуальна інтелектуальна власність

 

Сучасне виробництво і  управління організацією на основі застосування інформаційних технологій вимагає створення і використання мережевих баз даних структурованої інформації. Їх часто називають базами знань, тому що в них утримується відповідно представлена інформація, що відображає як знання фахівців, так і знання, отримані інтелектуальними експертними системами для підтримки виробництва і управління організацією. Бази даних організації можуть відповідно містити структуровану інформацію, що характеризує:

• унікальні знання фахівців – знання людського інтелекту;

• унікальні знання інтелектуальної експертної системи – знання штучного

інтелекту.

Використання цих баз  даних безпосередньо пов'язано  з юридичними, а також етичними питаннями щодо їх авторства і прав користування. Актуальність цих питань стає очевидною при переході організації до використання інформаційних технологій управління знаннями, коли бази даних структурованої інформації величезною мірою визначають економічний і

фінансовий стан фірми.

Безсумнівно, знання людини є продуктом її інтелекту, а їх цінність визначається можливістю і результатом використання. А кому належать знання і результати їх використання? Відповіді на ці питання визначаються законами держав, у тому числі і міжнародними законами про інтелектуальну власність і авторські права. Тому при впровадженні в організації системи управління знаннями важливе значення мають юридична законність, форма і зміст договору між роботодавцем і працівником.

Надзвичайно широким і  одночасно тонким інструментом регулювання  відносин власності у сфері так званих невловимих (intangible) благ, до яких належать знання, є авторське право (англ. „копірайт”). Поряд із законодавчим регулюванням діє і так зване неформальне авторське право. Світове наукове співтовариство пильно стежить за тим, щоб воно не порушувалося.

Крадіжка наукових результатів  строго засуджується, у якій би завуальованій  формі воно не здійснювалося. У такому контексті авторське право тісно пов'язане з поняттям репутації.

Репутація в науковій сфері  подібна до виробничої потужності організації, хоча, звичайно, є більш складним і багатоаспектним поняттям. Репутація дістає ринкову оцінку, зокрема, у формі рівня заробітної плати вченого, а також попиту на його працю.

 

3. Управління знаннями

 

Глобалізація економіки  зумовила появу нового наукового  і практичного напрямку –управління знаннями (УЗ), англійською мовою – Knowledge management (KM). Розвинуті країни протягом останніх років активно розвивають і використовують інформаційні технології управління знаннями. У другій половині 1990-х рр. концепція УЗ вийшла за рамки бізнесу і стала освоюватися бібліотечним співтовариством38, наукою й освітою, а також покладена в основу урядових програм реформування окремих галузей економіки. Фахівці проводять міжнародні форуми, конференції і виставки, присвячені результатам розвитку і використання технологій знань. В останні роки активний інтерес до проблеми УЗ можна спостерігати у Росії та в Україні.

Управління знаннями — як і сама концепція, і породжувані нею технології — достатньо складний предмет. Ідея УЗ не є новою — різні його способи з'являються протягом усієї історії людства (усна передача традицій і секретів, писемність, виникнення бібліотек і навчальних закладів, друкарство, списки заборонених книг, правила, стандарти, закони, цензура, форми управління наукою).

Засоби управління розвитком  знання умовно поділяють на економічні (пов'язані, насамперед, із фінансуванням пріоритетних напрямків у науці) і неекономічні (інформаційно- бібліографічні). Економічні засоби — планування наукових досліджень, система грантового фінансування, оголошення спеціальних наукових програм, засоби індивідуального заохочення вчених, створення наукоградів і технопарків.

Але тільки в другій половині XX ст., завдяки розвиткові ІКТ з'явилася  можливість відійти від стихійного продукування і поширення знань і зробити цей процес більш цілеспрямованим, регульованим і масштабним. Це і привело до розроблення концепції УЗ, яку можна інтерпретувати так: управління знаннями — це створення інформаційного середовища, у якому відбувається інтегрований процес виявлення й одержання явних і прихованих знань, необхідних для творчого розумового процесу, їх якісної оцінки, перетворення і збереження для поширення і спільного використання з метою створення і формування нового знання, необхідного фахівцям для ухвалення рішень з конкретного питання.

У цілому, управління знаннями — це управління складним процесом переходу прихованих знань у явні.

Існують різноманітні визначення поняття “управління знаннями” (Knowledge management).

Основні з них такі:

“Управління знаннями – це дисципліна, яка забезпечує інтегрований підхід до створення, збору, організації і використання інформаційних ресурсів організації та доступу до них. Ці ресурси включають структуровані БД, текстову інформацію, наприклад, документи, що описують правила і процедури, і, що найбільше важливо, неявні та експертні знання у головах співробітників” (Визначення Gartner Group) .

“Управління знаннями – це формальний процес, який складається  з оцінювання організаційних процедур, людей і технологій та створення системи, що використовує взаємозв'язок між цими компонентами з метою надання потрібної інформації потрібним людям у потрібний час для підвищення продуктивності” (Визначення IDC).

Управління знаннями – це технологія, що включає в  себе комплекс формалізованих методів, що охоплюють:

• пошук і добування знань від живих і неживих об'єктів (носіїв знань);

• структурування і систематизацію знань (для забезпечення їх зручного

збереження і пошуку);

• аналіз знань (виявлення залежностей і аналогій);

• відновлення (актуалізацію) знань;

• поширення знань;

• генерацію нових знань.

 

4. Управління знаннями: а чи може бути таке?

 

Не зовсім звичайне поєднання  слів у терміні „управління знаннями” часто призводить до нерозуміння його основної суті або значення, хоча вже є перші посібники з цього питання.

Тим більше, що він часто  використовується для позначення інформаційних  технологій, призначених для підтримки системи управління організацією на основі обробки й аналізу баз даних і баз знань. Постає питання:

Чи можна керувати знаннями співробітників організації, а отримані результати

використовувати для розвитку і управління організацією? Деякі  фахівці з технологій УЗ вважають, що „керувати знаннями неможливо, можна керувати

лише тим середовищем, у якому створюються і використовуються знання”.

Однак більш переконливим є погляд, згідно з яким знаннями учасників виробничого процесу(суб'єктів) керувати можна, якщо управління розглядати як цілеспрямовану зміну стану об'єкта або суб'єкта, тобто співробітника організації. Знання суб'єкта є певною характеристикою його стану, подібно до того як температура в системі опалення будинку характеризує певний поточний стан цієї системи. Знання суб'єкта можна розширювати і поглиблювати, тобто