Тому  творчий елемент може відноситися  як до змісту твору, так і до форми, чи одночасно і до форми, і до змісту. Тому стають зрозумілими положення законодавства, що до об’єктів авторського права відносять драматичні твори чи  сценарії, перероблені з розказаних творів, чи навпаки, а також сценарії, написані на основі драматичних творів. Як видно, тут творчий елемент відноситься до форми, а зміст залишається відносно незмінним.

    Другим  критерієм об’єкта авторського  права є зовнішня (об'єктивна) форма  вираження твору. У процесі творчості  твір, що має матеріальний характер, виникає спочатку в представленні автора, тобто значно раніш, ніж його зовнішнє вираження.

    Однак без зовнішньої форми існування, самостійно від автора, твір не може вважатися об’єктивно існуючим, а, отже, і підметом охороні.

    Третім  критерієм охороноздатності твору  є його відтворення. Який би ні була зовнішня форма твору, вона при всіх обставинах повинна забезпечувати можливість відтворювати твір незалежно від участі в процесі автора. Тільки при дотриманні цієї умови твір може стати надбанням суспільства і заслуговує правової охорони. Відтворення може здійснюватися за допомогою видання, публічного виконання, репродукування.

    Об’єктивна  форма вираження твору повинна  забезпечувати саме можливість, а  не визначати спосіб його відтворення. Так, усний твір може бути записане на папері, пластинці, диску і т.п. Музичний твір може бути виконано, записано на нотах, на пластинку, диск, магнітофонну стрічку. Іншими словами, авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва незалежно від способу їхнього відтворення.

    Закон України “Про авторські та суміжні права” дає такий перелік  творів у галузі науки, літератури і мистецтва, права на які підлягають охороні:

1. літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);
2. виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3. музичні твори з текстом і без тексту;
4. драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу;
5. аудіовізуальні твори;
6. скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;
7. твори архітектури;
8. фотографії;
9. твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;
10. ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;
11. сценічні обробки творів, зазначених у підпункті 1 пункту 1 цієї статті, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
12. похідні твори; ( Підпункт 12 пункту 1 статті 5 в редакції Закону N 998-XIV (998-14) від 16.07.99)
13. збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них;
14. тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів кінематографії; ( Пункт 1 статті 5 доповнено підпунктом 14 згідно із Законом N 998-XIV ( 998-14 ) від 16.07.99 )
15. інші твори.

    Згідно  з цим Законом  підлягають охороні  як обнародувані, так і необнародувані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від їх призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення, виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

    Твір  може бути виражений у будь-який об’єктивній формі, але так, щоб  його можна було відтворювати, сприймати. Сама об’єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною, письмовою) — ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений у будь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права. Об’єктами авторського права визнаються не тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набули об’єктивної форми.

    До  об’єктів авторського права відносять  різні види музичних творів із текстом  і без тексту (інструментальні — симфонії, сонати, квартети і вокальні пісні, романси тощо, а також музикально-драматичні — опери, оперети, балети тощо). Музичні твори, якщо вони не записані, об’єктами авторського права стають зі моменту першого опублікування. До цієї групи варто віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного роду твори для сценічного показу, обробки фольклору, придатні для сценічного показу.

    Самостійними  об’єктами авторського права  є переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно від того, чи є об’єктами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори, і без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на яких вони засновані.

    Закон про авторське право значно розширив коло об’єктів охорони. Так, зокрема, нині охороняються не просто твори архітектури, а й містобудування, садово-паркового  мистецтва, програм ЕОМ усіх видів, включаючи прикладні програми і операційні системи, та інші твори.

    Авторське право визнається за будь-яким твором незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення  має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня  і мети, у тому числі й такі, які не призначались автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

    Зміст художнього чи наукового твору може бути виражений у тій чи іншої  формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну форму  — науково-літературну або іншу — карти (географічні, геологічні), пластику, креслення, ескізи, пластичні твори (моделі, макети тощо). Ще різноманітнішими є форми художніх творів — література, музика, живопис, архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з’являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танці).

    Сучасний  рівень науки і техніки дає  можливість створювати твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно-, теле- і відеофільми, слайдофільми та інші відео- і радіотвори (літературний текст, музика, декорації тощо). Об’єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об’єктами авторського права у складному творі можуть бути й окремі складові частини — сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, яка увійшла складовою частиною до складного твору (ст. 21 Закону України “Про авторські і суміжні права”).

    Твір  як об’єкт авторського права втіленій у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об’єкт авторського права) не завжди співпадає з правом власності на річ, в якій втілено цей твір. Тому не слід підміняти твір як об’єкт авторського права рукописом, картиною, примірником книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування, але не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника його авторських прав (ст. 10 Закону України “Про авторські і суміжні права”).

    У зв’язку з тим, що об’єкт авторського  права нематеріальний, а його форма  носить найчастіше матеріальний характер, виникає проблема співвідношення авторських прав на твір і права власності  на річ, що є його носієм.

    Можливу колізію між цими правами вирішує ст. 10 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, що вказує, що авторське право і право власності — це два самостійних права, котрі автоматично не випливають один за іншим. Відчуження матеріального об’єкта, у якому виражений твыр, не означає відчуження авторських прав і навпаки.

    Твір  стає об’єктом авторського права  в силу самого факту появи на світло без яких-небудь формальностей (реєстрація твору). У ст. 9 Закону України “Про авторське право і суміжні  права” закріплені два способи оповіщення про свої авторські права. Перший полягає у використанні знака охорони авторського права, що міститься на кожнім екземплярі твору і складається: зі знака ©  і імені (найменування) власника авторського права, і року першого опублікування.

    Другий  спосіб складається в реєстрації твору в Державному агентстві  по охороні авторських прав. Для  цього автор подає заяву про  реєстрацію, на підставі якого одержує  сертифікат про авторські права. В інших випадках закон дає  вказівку про форму вираження твору чи його оформлення, що є необхідною умовою поширення на нього авторського права.

    Наприклад, драматичні, музично-драматичні твори, хореографічні твори, пантоміми  являють собою об’єкт авторського  права, якщо незалежно від постановки в натурі є окремі від них указівки про постановку, що убрані в самостійну об’єктивну форму (письмову чи іншу).

    В інших випадках форма об’єктивного вираження твору чи його оформлення може визначатися тільки характером твору, але не нормативними актами. Звідси випливає, що авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва незалежно від форми.

    Певна категорія творів не визнається об’єктами  авторського права. Це передусім  офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.

    Не  визнаються об’єктами авторського  права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки  тощо), а також повідомлення  про  новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції. Не визнаються об’єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду — без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

    За  цим Законом охорона не поширюється  на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

І. 4 Поняття  та ознаки твору в  авторському праві

    Об’єктами авторського права є твори  науки, літератури чи мистецтва, виражені у будь-який об’єктивній формі. Юридична література пропонує чимало наукових визначень твору, але найбільшого вираження отримало визначення, сформульоване В. Серебровським. Він писав: ”Твір — це сукупність ідей, думок і образів, які отримали внаслідок творчої діяльності автора свій вираз, доступний чуттєвому сприйняттю у конкретній формі, що надає можливість відтворення” [13, 32].  У цьому та інших визначеннях підкреслюється, що твір — благо нематеріальне. Твір як реально існуюче явище навколишнього світу виступає комплексом ідей та образів, які отримали об’єктивне вираження у готовій1 праці; індивідуальне і неповторне відображення об’єктивної дійсності. Твір — це результат розумової діяльності людини, а людський мозок може продуктувати лише нематеріальні об’єкти.

    У зв’язку з цим завжди важливо  розрізняти власне твір, який є нематеріальним явищем, і форму  його втілення, тобто  саму річ, що є матеріальним носієм твору. Отже, творами є не матеріальні  речі, а творча думка, котра набула в них об’єктивної реальності.

    У літературі підкреслюється, що для  авторського права важливий не так  творчий характер діяльності, як аналогічна ознака результату, але, мабуть, слівд  виходити з того, що лише творча діяльність може призвести до творчих наслідків. Показником творчого характеру твору, на думку більшості вчених, є його новизна [12, 112]. Вона розглядається як синонім оригінальності твору і може виражатися у новому змісті, новій формі твору, у новій ідеї, у новій науковій концепції тощо. У цьому розумінні будь-який твір характеризується оригінальністю, новизною, неповторністю і унікальністю.

    Але твір як результат творчої діяльності автора стає об’єктом авторського  права лише за умови, що він виражений  у будь-який об’єктивної формі: письмовій, усній, звуко- або відеозаписі, зображення, об’ємно-просторовій формі тощо. Інакше кажучи, твір повинен існувати у відокремленій від особи автора формі, котра набула самостійного існування.  
 
 
 
 

Глава ІІ. Становлення  авторського права  в Україні

    Прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 року і введений в дію з дня опублікування — 23 лютого 1994 року — Закон України “Про авторське право і суміжні права” став узагальнюючим документом. Він побудований на сучасних міжнародних нормах використання творів науки, літератури і мистецтва. Закон враховує сучасні тенденції в правовому регулюванні використання як традиційних, так і нових видів інтелектуальної власності — наприклад, комп’ютерних програм. Знято невиправдані обмеження прав авторів. До мінімуму зведені випадки бездоговірного використання творів.

    Нова  редакція Закону України “Про Авторське  право і суміжні права”, Прийнята Верховною Радою 2 листопада 2000 року, є подальшим кроком на шляху впровадження до національного законодавства європейських і світових норм і стандартів.

    Нині  в Україні активно формується система національного законодавства  в цій важливій сфері інтелектуальної  власності. Держава прагне охопити  нормами авторського права усі  без винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.