Правова культура юриста

Правова культура має такі риси, які вирізняють:

- підвищення якості права та його сутності;

- удосконалення пошуку істини в позитивному праві;

- соціальне активна професійна поведінка юриста;

- забезпечення дії свободи волевиявлення;

- сприяння об'єктивному розв'язанню юридичних конфліктів;

- запобігання діям правового свавілля;

- збереження і примноження культурної цінності права;

- недопущення правових аномалій;

- сприяння набуттю державою правокультурних ознак;

- всебічний розвиток фольклорного права;

- виховання законослухняності у громадян.[11, с.194]

Зокрема, така риса правової культури юриста, як підвищення якості пізнання юристом сутності права, має першочергове значення. Методами пізнання сутності права, як відомо, є індукція, дедукція, юридична абстракція. Високий рівень правової культури, майстерність юриста дають змогу виявити системність у позитивному праві, виділити його структурні елементи, зіставивши їх з нормами природного права, врегулювати можливу невідповідність між ними із власними правовими почуттями. Підвищення якості права сприяє глибшому усвідомленню призначення права, пізнанню його сутності.

Виховання соціальна активного кваліфікованого правника органічно пов'язане з формами діяльності (реалізації права). Виділяють чотири форми діяльності: дотримання, виконання, використання, застосування [14, с.50]. Правова культура включає всі ці форми, причому у кожній з них своя специфіка, свій підхід. Проте для правової культури важливою є не лише правомірна професійна поведінка, тут потрібна ще й соціальна активність юриста. Адже пасивна правомірність аж ніяк не визначає культури професійних дій. Правоохоронець у ролі пасивного виконавця чи спостерігача часто завдає шкоди суспільству, а іноді навіть стає на шлях правопорушення.

Правова культура юриста забезпечує дію його свобідної волі, яка дана йому від природи. Воля до свободи є абсолютною й фундаментальною основою людських прав, порушення яких стає руйнацією справедливості як природного феномену. Зрозуміло, що воля як психічна категорія має межу свого вияву чи розвитку, тобто вольовий характер юриста може не мати прикладної дії. Оскільки воля може бути скерована не тільки на добро, а й на зло, то її потрібно регулювати. Якщо правник володіє високим рівнем правової культури, то це гарантує його волі свободу, оскільки сама культура вже контролює його дії. Тоді дія свободи волевиявлення юриста спрямована на творчість у професійній діяльності, нестандартне розв'язання правових проблем, що має велике суспільне значення.

Правова культура юриста, безумовно, спрямована на збереження і примноження культурної цінності права. Адже творча діяльність, духовно-інтелектуальні здібності юриста сприяють розвитку існуючої правової системи. Зрозуміло, тут не обійтись без здобутків інших видів культур, діалогу між ними. Потрібні юридична творчість, широкий діапазон знань, універсальна спільна творчість, оскільки перебування тільки на позиціях юридичного позитивізму означає деформацію правової культури. Культурна цінність права полягає передусім у постійному "окультуренні права", насиченні його новим культурним змістом, культурними тенденціями.

Отже, принцип діалогу культур віддзеркалює правову культуру юриста, використання національних і світових культурних традицій з метою демократизації правовідносин між різними народами, піднесення рівня правової ерудиції у національних питаннях.

Саме професійна юридична практика чинить ефективний вплив на утвердження правокультурних ознаку державі, на розвиток власне правової держави. Під впливом східної культури український народ поступово втрачав свою індивідуальність, зневірювався у можливості правовим шляхом будувати своє життя. Проте під впливом відродження правової культури та національно-правового почуття відбувається духовне оновлення правокультурних рис українського суспільства. Це створює передумови піднесення рівня юридичної діяльності, підвищення юридичної компетентності, викорінення правового нігілізму, удосконалення правового виховання громадян.

Таким чином, справжня правова культура юриста може набути прогресивного розвитку тільки на засадах діалогу культур. Відтак, актуалізується значення інформаційного забезпечення професійної діяльності юриста.

Висновки

У ході даної роботи ми визначили, що правова культура юриста — це знання юридичних теорій, чинного законодавства, вміння і навички його реалізовувати, а також дотри­мання цього законодавства.

Ознаки правової культури юриста:

   глибокі та міцні знання юридичної теорії — основних юридич­них понять, категорій, термінів та закономірностей функціонування державно-правових явищ;

      знання чинного законодавства — досконале орієнтування у змісті основних законів (Конституція, інші конституційні закони) і глибоке знання юридичних норм з метою реалізації у професійній діяльності;

      навички щодо реалізації законодавства — вміння тлумачити закони, тобто розуміти їх зміст, застосовувати юридичні норми в конк­ретних життєвих ситуаціях;

      повага і дотримання чинного законодавства.

Також у роботі ми визначили, що складовою правової культури є правосвідомість юриста. Правосвідомість — це знання права, а також психічні почуття, емоції про існуюче чи бажане право. Тому у правосвідомості виокрем­люють ідеологічний (знання права) і психологічний елементи (почут­тя, емоції про право).

Правова свідомість (правосвідомість) — це особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в функціях — головних напрямках її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Структуру правової свідомості особи становлять три складові: правові знання, правові оцінки та правові установки.

Список використаної літератури

1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., Юридическая литература, 1976.

2.    Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підруч­ник.- Харків: Вид-во НУВС, 2002. - 336 с.

3.    Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних   закладів. - К.: “Атика”, 1999. — 320 с.

4.    Бризгалов І.В. - Юридична Деонтологія. Короткий курс лекцій. -К.: МАУП. 2003. -3-тє вид. стереотип. -48 с.

5.    Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учебное пособие. - К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. - 80 с.

6.    Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К.: ВІРА, 2000. - 506 с.

7.    Жалинский А.З. Профессиональная деятельность юриста. Вве-дение в специальность: Учебное пособие. - М.: Изд-во БЕК, 1997. —330с.

8.    Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. — Львів, 1999. - 126 с.

9.    Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: “Атика”, 1999. - 336 с.

10. Сливка С.С., Рудницький М.І., Підгурський М.Т. та ін. Форму­вання правосвідомості юриста. - Львів, 1997. — 96 с.

11. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2008. - 296 c.

12. Сливка. С.С.  Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. і доп- К.: Атіка, 2003.- 320 с.

13. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология. Учебник. - Х.: 2002. - 504 с.

14. Цирфа Г.О. Юридична деонтологія: Навч. посіб./За ред. Н.І.Клименко - К.: (Університет “Україна”), 2005 - 210 с.

15. Шкода В.В. Вступ до правової філософії. - Харків: Фоліо, 1997. - С. 132-149.

1