Правова культура юриста

План

Вступ

1. Поняття деонтологічної правосвідомості юриста

2. Правова культура юриста

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна Україна являє собою молоду незалежну державу з великим потенціалом у науці, промисловості, культурі. Вона має все необхідне для того, щоб стати однією із найрозвиненіших держав світу. Розуміння цього має якнайшвидше дійти до кожного жителя України. Але, на жаль, сьогодні лише невелика частка жителів розуміє важливість розвитку всіх сфер діяльності та всебічного розвитку кожної людини, яка проживає на території України.

Проведені дослідження свідчать, що правова культура українського суспільства, яка є частиною його загальної культури та одним з головних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямованої діяльності з її становлення та активного розвитку. Таку діяльність називають правовим вихованням.

Метою роботи є ознайомлення з поняттями правосвідомість і правова культура юриста, висвітлення значення підвищення рівня правосвідомості громадян та встановлення шляхів розвитку теорії та практики правового виховання населення України.

Правова культура особистості — це знання та розуміння права, а також дії відповідно до нього. Правокультурною людиною можна вважати ту, яка не лише знає та розуміє юридичні норми, є правосвідомою людиною, а й слідує їх вимогам у своєму житті.

З правової культури особистості складається правова культура суспільства, яка показує рівень правосвідомості та правової активності суспільства, ступінь прогресивності юридичних норм і юридичної діяльності. Якість правової культури та правової освіти, зрештою, впливає на якість норм права, правил поведінки, за допомогою яких регулюються відносини у різних сферах діяльності. Нормативна база формує той фундамент, на якому має будуватися палац, під котрим розуміється держава. Чим міцнішим є фундамент, тим міцніший палац на ньому можна збудувати.

1. Поняття деонтологічної правосвідомості юриста

Дослідники по-різному підходять до визначення правосвідомості. Більшість авторів вважають, що правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, у яких виявляється ставлення до дійсного або бажаного права як до справедливого чи несправедливого і до дій людей як до правомірних чи неправомірних.

В. Котюк зазначає, що правосвідомість особистості — це така форма відображення правових явищ, яка включає психічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси та стани: знання чинного права і законодавства, правові вміння і навички, правове мислення, правові емоції й почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання та настанови, які синтезуються в прийнятих рішеннях і спрямовані на пізнання, спілкування і взаємодію в процесі правової діяльності й поведінки у сфері правовідносин [11, с.105].

Можна по-іншому підійти до визначення правосвідомості, зокрема через інформацію, і розуміти її як координаційну систему багатовимірності одержання, використання, поширення та зберігання інформації у правовому полі, що характеризує ставлення правника до правової дійсності та встановлення об'єктивної істини.

Отже, правосвідомість ґрунтується на інформації, яку юрист повинен усвідомити. Однак він усвідомлює не всю інформацію. Неусвідомлена інформація надалі виступає як значний потенціал для усвідомлення, тобто стає в нагоді у потрібний момент. Йдеться про матеріальну форму одержання, використання, поширення та зберігання інформації юристом, що становить певну систему. До неї належать різноманітні ідеї, уявлення, емоції, почуття, інтелектуальна здатність юриста. Згадана система відіграє координаційну, інтеграційну роль у професійній діяльності. Саме завдяки їй юрист реалізує своє ставлення до правової дійсності, до права взагалі. Таку координуючу функцію виконують світоглядні принципи, вольові зусилля.

Багатовимірний підхід до інформації загалом необхідний. Інтелектуальна культура юриста повинна спрямовуватися на творчий багатоаспектний підхід до одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Це підвищує рівень правосвідомості.

Інформаційна діяльність юриста має відбуватись у правовому полі. Це активна форма його правосвідомості, розуміння необхідності системи права для адекватного регулювання суспільних відносин. Правове поле чинить значний вплив на правосвідомість юриста, особливо коли воно посилюється прийнятими новими законами. Нині велике значення має Конституція України, яка скеровує правосвідомість юриста на державницьку позицію. Високий рівень правосвідомості юриста також допомагає встановленню об'єктивної істини. На правосвідомість юриста впливають усі основні елементи духовної й моральної культури. Самі собою професійні знання ще не визначають змісту правосвідомості юриста. Велике значення мають самооцінка, емоції, ставлення до права, а головне – перетворення юридичних знань у переконання.

Існують зовнішні та внутрішні структурні елементи індивідуальної правосвідомості. До зовнішніх елементів належать: правові знання; повага до права, закону на основі правових переконань; соціально-правова активність особи, а точніше, готовність (установка) до такої діяльності та поведінки. Внутрішні елементи – це: інтелектуальні (раціональні) процеси і стани; емоційні процеси і стани; вольові процеси і стани [11, с. 107].

Вважається, що правосвідомість має такі складові елементи, як: психологічна правосвідомість (правова психологія), ідеологічна правосвідомість (правова ідеологія), поведінкова правосвідомість (передбачає вихід на правову поведінку) [11, с.108].

Оскільки у будь-якому випадку на правосвідомість юриста впливають різні чинники – як об'єктивні, так і суб'єктивні, то її рівень залежить від професійних факторів, від стану законності у державі та цивілізованого правопорядку. Це означає, що правосвідомість юриста мусить мати професійний характер (а не буденний), що є складовим елементом всієї правової системи у державі. Тобто, професійна правосвідомість має на юридичну діяльність пріоритетний вплив, спрямований на пізнання правових явищ та розуміння їхньої сутності.

Професійну правосвідомість не варто ототожнювати зі спеціалізованою. Професійна правосвідомість є структурним елементом суспільної правосвідомості. Суспільну правосвідомість можна поділити на професійну й непрофесійну, а спеціалізовану – за професійною ознакою: судовий медик, судовий експерт, викладач права, журналіст із правової тематики та ін. Відтак, якщо йдеться про правосвідомість юриста, то необхідно враховувати його професійну спеціалізацію. Тобто, для різних юридичних спеціальностей правосвідомість є різною, вона відзначається індивідуальністю й неповторністю.

Правосвідомість юриста завжди перебуває у динамічному розвитку. Вона може полегшувати або ускладнювати процес виконання службових обов'язків. Правосвідомість проявляється квантова: або збільшується, або зменшується.

Кожен юрист має індивідуально-правове поле, тому його дії та вчинки зумовлюються власними правовими поглядами, які залежать від обставин, психічного стану, певних знань тощо. Звідси й твердження, що один і той самий юрист може перебувати на різних ступенях правосвідомості в конкретний час. Нас у цьому випадку цікавить дія так званої точкової квантової правосвідомості при виконанні службового обов'язку юристом. Тому з'ясуємо, що спонукає його до певної дії: свідоме чи несвідоме.

Вважаємо, що свідоме "керує" юристом у спокійній, творчій ситуації, а в критичних, екстремальних випадках, у момент прийняття складного і відповідального рішення його опановує надсвідомий стан. Тоді і виявляється так звана деонтологічна правосвідомість, тобто рівень правосвідомості, якої юрист досяг раніше. Фактично деонтологічна правосвідомість відображає кванти правосвідомості, конкретизує її.

Деонтологічна правосвідомість передбачає передусім усвідомлення юристом свого призначення і власної соціальної й моральної відповідальності.

Отже, деонтологічна правосвідомість – це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов'язана з інтелектом та моральними принципами; це конкретизація його правосвідомості, що відповідає одній із функцій юридичної деонтології [11, c.108].

Деонтологічна правосвідомість юриста є результатом його загальної правосвідомості, її конкретним критерієм. Вона також свідчить про певний рівень правосвідомості юриста взагалі, оскільки перебуває на "вершині" правосвідомості і слугує ніби "піковою" правосвідомістю.

Наведені вище міркування дають змогу стверджувати, що деонтологічну правосвідомість зумовлює внутрішній імператив службового обов'язку, оскільки останній є свободою розумної волі, передбачає юридичні наслідки професійної діяльності і є стабільно виробленою позицією юриста. Така позиція ґрунтується на принципах правового почуття, самодисципліни, об'єктивності, правової справедливості, узгодженості юридичної практики (позитивного права) з природним правом, гуманності, правдивості, активної життєвої позиції. Як і внутрішній імператив службового обов'язку, деонтологічна правосвідомість юриста часто збігається з потребою суспільства, оскільки тісно пов'язана з милосердям та сумлінням.

Отже, деонтологічна правосвідомість юриста — це результат його правосвідомості, сформований під впливом правової інформаційної культури, при виконанні службового обов'язку.

Деонтологічна правосвідомість юриста ґрунтується на його загальній правосвідомості, правовій інформаційній культурі, на внутрішньому імперативі права. Що стосується правової інформаційної культури, то доцільно звернути увагу на її попереднє формування. Тобто у момент прояву деонтологічної правосвідомості юрист не отримує нової правової інформації, а діє на основі раніше одержаної. Водночас рівень інформаційної культури безпосередньо впливає на ступінь деонтологічної правосвідомості.

Джерелом деонтологічної правосвідомості є внутрішній імператив права, адже у кожному законі є той внутрішній зміст, який юрист повинен відчути. Письмово він не зафіксований, а через правове почуття у юриста формується власна деонтологічна правосвідомість. Тут виявляється також і дух права.

Відповідно обітниця є виявом громадського, суспільного, національного та інших обов'язків юриста. Тому деонтологічна правосвідомість формується на основі цих обов'язків. У протилежному випадку вона не збігатиметься з вимогами суспільства, інтересами нації. А це призведе до невиконання внутрішнього імперативу службового обов'язку юристом, що не відповідає вимогам деонтологічної правосвідомості.

Формування загальної правосвідомості передбачає дві стадії: теоретичну і практичну. На першій стадії у юриста формується теоретична правосвідомість. На другій під впливом професійної соціалізації у процесі практичної діяльності виникає практична правосвідомість. Поєднання теоретичної та практичної правосвідомості дають змогу досягти вершин юридичної майстерності.

Виходячи зі змісту юридичної деонтології, деонтологічна правосвідомість має три стадії готовності: неочікувано раптову, очікувано раптову і постійну. Зрозуміло, що юрист-початківець потрапляє у ситуацію, коли він не очікує моменту вияву власної правосвідомості. І, як правило, до цього він внутрішньо не готовий. Проте друга стадія передбачає сподівання на такий вияв, і юрист заздалегідь готується до такої ситуації, навіть про всяк випадок. Третя стадія відображає ситуацію, при якій юриста не можна нічим здивувати у професійній діяльності. Його професіоналізм має енциклопедичний характер.

Вияв деонтологічної правосвідомості – це своєрідний "вибух" діяльності юриста, дія мозку з використанням великої енергії. Така діяльність не може бути тривалою, вона разова і неповторна. Тут відсутні стереотипи, ідентичність, це результат загальної правосвідомості. Для прояву деонтологічної правосвідомості велике значення мають талант і творчість. Професіоналізм юриста зумовлює відповідну правосвідомість, здатність фахово розв'язувати правові проблеми на користь громадян, з метою встановлення правової істини [12, c.174].

У професійній діяльності деонтологічна свідомість по-різному впливає на виконання службового обов'язку. Наприклад, вияв милосердя, агресії, помсти, ненависті тощо. Такі імпульси допомагають або шкодять юридичній діяльності.

Отже, деонтологічна правосвідомість конкретизує загальну правосвідомість, актуалізує її.

Щоб глибше зрозуміти сутність правової свідомості юриста, треба розглянути функції, які вона виконує у процесі застосування правових норм. Функції правосвідомості конкретизують її суть, завдання й призначення. У наукових юридичних джерелах висвітлюються різні функції правосвідомості особи. Так, за інформаційним і діяльнісним підходом розрізняють функції відображення, пізнання, правового мислення, оцінкові, орієнтовні, регулюючі, праксеологічні, прогнозуючі, моделюючі, конструктивні і деструктивні, цілеспрямовуючі, евристичні, мотиваційні, комунікативні, трансформаційні; за структурою правосвідомості особи – емоційні, інтелектуальні, вольові та інші функції [11, с.110].

Функціями правосвідомості юриста є:

   формування індивідуальної правової концепції юриста;