Право громадян на вищу освіту. Структура вищої освіти. Стандарти вищої освіти. Управління в галузі вищої освіти

align="justify">Праця  фахівця  будь­якої  спеціальності  спрямована  на  певний  об'єкт 

(предмет) діяльності й полягає у виконанні визначених виробничих функцій. 

Вона  пов'язана  з  конкретною  системою  діяльності  та  реалізується  за 

допомогою відповідної системи засобів цієї діяльності. Тобто праця фахівця 

пов'язана з конкретною технологією або є елементом цієї технології. 

В  умовах  перманентної  науково­технологічної  революції  життєвий 

цикл  сучасних  технологій  стає  меншим,  ніж  термін  професійної  діяльності фахівця. За цих умов домінуючим в освіті стає формування здатності фахівця на  основі  відповідної  фундаментальної  освіти  перебудовувати  систему  власної  професійної  діяльності  з  урахуванням  соціально  значущих  цілей  та  нормативних  обмежень  ­  тобто  формування  особистісних  характеристик майбутнього  фахівця.  Якщо  визначити  за  головну  мету  діяльності  системи вищої  освіти  підготовку  такого  фахівця,  то  процес  навчання  доцільно організовувати  таким  чином,  щоб  забезпечувався  всебічний  розвиток особистості  майбутнього  фахівця.  Засобом  формування  особистості  при цьому  стають  освітні  технології,  продуктом  діяльності  ­  особистість випускника  вищого  навчального  закладу,  який  має  бути  компетентним  не лише  в  професійній  галузі,  але  й  мати  активну  життєву  позицію,  високий рівень  громадянської  свідомості,  бути  компетентним  при  вирішенні  будь яких завдань (задач), які ставить перед ним життя.

Таким чином, перехід до нового покоління галузевих стандартів вищої

освіти,  на  основі  компетентнісного підходу,  є  необхідним  етапом  на шляху реформування системи освіти в Україні. Застосування  компетентнісного  підходу  до  створення  галузевих стандартів  вищої  освіти  ні  в  якому  разі не замінює традиційну для вітчизняної освіти систему "знання, уміння,  навички", а створює передумови для  більшого  та  гнучкішого  наближення  результатів  освіти  до  потреб  та вимог  ринку  праці,  подальшого  розвитку  освітніх  технологій  та  системи освіти в цілому. Представлений  комплекс  нормативних  документів  має  за  мету забезпечити розробку  складових системи галузевих стандартів вищої освіти на єдиній

методологічній основі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Структура вищої  освіти. 

Закон України "Про вищу освіту" регулює  суспільні відносини у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші основи діяльності системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Відповідно  до форм власності, на яких засновуються вищі навчальні заклади, вони розподіляються наступним чином:

-  вищий навчальний заклад державної форми власності — вищий навчальний заклад, що засно­ваний державою, фінансується з державного бюджету і підпорядковується відповідному централь­ному органу виконавчої влади;

- вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, — вищий навчальний заклад, що заснований органами влади Автономної Республіки Крим, фінансується з бюджету Автономної Республіки Крим і підпорядкований органам влади Автономної Республіки Крим;

- вищий навчальний заклад комунальної форми власності — вищий навчальний заклад, що за­снований місцевими органами влади, фінансується з місцевого бюджету і підпорядкований місцевим органам влади;

- вищий навчальний заклад приватної форми власності — вищий навчальний заклад, заснований на приватній власності і підпорядкований власнику (власникам).

Держава здійснює ліцензування та акредитацію  вищих навчальних закладів усіх форм власності.

Ліцензування — це процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти.

Враховується  також наявність матеріально-технічної бази (приміщень для занять, бібліотеки, комп'ютерних кабінетів) кваліфікованих педагогічних кадрів та ін.

Акредитація — процедура надання вищому навчальному  закладу певного типу права провадити  освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

До структури  вищої освіти входять освітні  та освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) неповна  вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста. Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Молодших спеціалістів готують вищі учбові заклади першого рівня акредитації (технікум, училище);

2) базова  вища освіта — освітній рівень  вищої освіти особи, який характеризує  сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Бакалаврів готують переважно коледжі — учбові заклади другого рівня акредитації;

3) повна  вища освіта — освітній рівень  вищої освіти особи, який характеризує  сформованість її інтелектуальних  якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра. Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Магістрів і спеціалістів готують вищі учбові заклади третього і четвертого рівнів акредитації (академії, інститути, консерваторії). Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації може бути надано статус національного; йому можуть бути надані повноваження укладати державні контракти на підготовку спеціалістів для потреб вищої освіти, встановлювати і присвоювати вчені звання доцента чи професора вищого навчального закладу, визначати та встановлювати власні форми морального і матеріального заохочення працівників та ін.

Вищу  освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка. 
 
 
 
 

3. Стандарти вищої  освіти.

Стандартами вищої освіти є сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, терміни навчання та засоби визначення якості вищої освіти. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки.

Державний стандарт вищої освіти містить складові:

- перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями (перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах.);

- перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями (перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають неповторювані узагальнені об'єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності);

- вимоги до освітніх рівнів вищої освіти (вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови);

- вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти (вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці). 

 Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові:

- перелік спеціалізацій за спеціальностями;

- варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;

- варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

- варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;

- навчальні плани;

- програми навчальних дисциплін. 

До галузевих  стандартів вищої освіти згідно Закону України «Про вищу освіту» відносимо:

1) освітньо-кваліфікаційну характеристику випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.

Освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих  навчальних закладів затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики;

2) освітньо-професійну програму підготовки визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.

Освітньо-професійні програми підготовки затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади у галузі освіти і науки;

3) засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей. 

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів:

1. Вищі  навчальні заклади визначають  спеціалізації за спеціальностями,  за якими здійснюється підготовка  фахівців освітньо-кваліфікаційних  рівнів молодшого спеціаліста,  спеціаліста та магістра. Назви  спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності.

2. Варіативні  частини освітньо-кваліфікаційних  характеристик випускників вищих  навчальних закладів, освітньо-професійних  програм підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями за спеціальностями з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці.

Зміст варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготовки, засобів діагностики якості вищої освіти, навчальних планів, програм навчальних дисциплін визначається вищим навчальним закладом у межах структури та форми, встановлених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.