Право громадян на вищу освіту. Структура вищої освіти. Стандарти вищої освіти. Управління в галузі вищої освіти

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Право громадян на вищу освіту. Структура вищої  освіти. Стандарти вищої освіти. Управління в галузі вищої освіти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Право громадян  на вищу освіту. 

Вища  освіта — це рівень знань, що набуваються у вищих навчальних закладах на базі повної загальної середньої освіти, необхідний фахівцям вищої кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури.

В Законі України «Про вищу освіту» зазначено, що «Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з законів України "Про освіту" ( 1060-12 ), "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ), цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.

Якщо  міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів».

Загальна  декларація прав людини 1948 року в ст.13 закріплює право кожної особи на освіту. Під освітою розуміється цілеспрямований процес навчання та виховання в інтересах особи, суспільства,держави, що супроводжується констатацією досягнення визначених державою освітніх рівнів. Основою оцінки рівня освіти й кваліфікації випускників незалежно від форм здобуття освіти є державні освітні стандарти. Під здобуттям громадянином освіти розуміється досягнення ним певного освітнього рівня, що засвідчується відповідним документом.

 Деякі зарубіжні конституції передбачають поряд із самим правом на освіту також право на вибір місця її здобуття. Таке положення, наприклад, зафіксоване в ст.12 Основного закону ФРН: "Усі німці мають право вільно обирати для себе ... місце здобуття освіти".

Особливе  місце займає положення про те, що в деяких країнах, в тому числі і в Україні,  держава забезпечує безкоштовність певних рівнів освіти. Це знайшло відображення, наприклад, в ст.26 Конституції Японії 1947 року. Саме це положення вказує на важливість та актуальність належної реалізації громадянами держави цього права  на практиці в повному обсязі.

 Що  ж стосується нашої країни, то  вона не є виключенням із  загального правила. Громадянам  України також надається право  на освіту, що входить до окремої  групи конституційних  прав людини  і громадянина.

 Самостійною  групою конституційних прав та  свобод людини і громадянина  України в системі прав та  свобод, передбачених Конституцією  України 1996 року, є соціальні права.  У найбільш загальному розумінні  соціальні права - це права,  пов'язані з соціальними відносинами людини із суспільством, державою, різними колективами та іншими людьми.

Право на освіту громадян України, що передбачено  ст. 53 Конституції є своєрідним ядром  даної групи прав. У сучасних умовах освіта є однією з найважливіших  умов всебічного розвитку особи і передумовою здійснення багатьох конституційних прав. Зміст права на освіту в найзагальнішому вигляді становить собою гарантовану можливість громадянинові одержати середню загальну, середню професійну та вищу освіту в державних і комунальних учбових закладах. В Основному Законі України  зазначається, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання. Гарантіями права на освіту в Україні є, зокрема: обов'язковість загальної середньої освіти; надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безоплатно здобувати вищу освіту в державних та комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до законодавства гарантується право на навчання рідною мовою, зокрема, у відповідних школах або класах, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства (ст. 53). Учні та студенти мають право на забезпечення стипендіями, гуртожитками у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; студенти користуються пільгами на проїзд в громадському транспорті ( за винятком таксі). Післядипломна освіта (одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладах освіти) здійснюється закладами післядипломної освіти (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації та інше) на договірних засадах з підприємствами і організаціями із врахуванням державного контракту (державного замовлення).

 Слід  зазначити, що право на освіту, як соціальне право  відноситься до другого покоління прав людини. Ця група прав була зафіксована в різних національних і міжнародних документах протягом  20 століття. Так, наприклад,  право на освіту, як соціальне право, вперше було закріплено в Конституції Мексики 1917 року. На сьогодні це право продовжує удосконалюватись. Зокрема, ті держави, які приєдналися до міжнародних договорів і конвенцій про права людини, як Україна, автоматично беруть на себе обов'язок привести національне законодавство своєї країни у відповідність до світових стандартів. Ці стандарти виходять із положення, що внутрішне законодавство країни не може суперечити загальнолюдським цінностям, які були офіційно закріплені. На жаль, фіксування того чи іншого положення в статті конституції або законів не означає гарантію його дотримання органами державної влади країни на практиці.

 Що  стосується України, то ситуацію  з реалізації права на освіту  слід визначити задовільною. Існує  велика кількість державних, комунальних  та приватних навчальних закладів, в тому числі і велика кількість вищих навчальних закладів. Бажаючі можуть отримати освіту по денній, заочній та вечірній формі та екстернатура. При цьому кожен може вибирати не тільки форму навчання, але й вид навчального закладу, а саме: державний, приватний, комунальний.

 В  тім слід визнати, що існують  певні труднощі, які полягають  у неналежній матеріальній базі  багатьох навчальних закладів, в  отриманні певною частиною учнів  та студентів не якісних знань.  Важливим сигналом для влади  і суспільства є те, що певна частина дітей в школах не навчається зовсім і цей відсоток з кожним роком збільшується. 
 

Державна  політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України.

Державна  політика у галузі вищої освіти грунтується  на принципах:

- доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

- незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, - громадських і релігійних організацій;

- інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;

- наступності процесу здобуття вищої освіти;

- державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

- гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

 Реалізація  державної політики у галузі  вищої освіти забезпечується  шляхом:

- збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;

підвищення  рівня освіченості громадян України, розширення їх можливостей для отримання вищої освіти;

- створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;

- надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;

- надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством;

- належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

В статті 4 розділу 1 Закону України «Про вищу освіту» сказано, що «… громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

Іноземці  та особи без громадянства, які  перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України». 

Приєднання  України  до  Європейського  освітнього  простору  вимагає 

реформування  системи  освіти  з  метою  органічної  інтеграції  національної 

системи освіти у світову. 

Указом  Президента  України  від  4  липня  2005  року  N  1013  "Про 

невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в 

Україні" визначено низку заходів, спрямованих на реалізацію в Україні положень  Болонської  декларації,  зокрема,  з  розроблення  та  затвердження нових галузевих стандартів вищої освіти. 

Концепція Державної  програми  розвитку  освіти  на  2006  ­  2010  роки, 

яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 

року  N  396­р одним  із  завдань  визначає  забезпечення  доступу  до 

високоякісної  вищої  освіти  та  мобільності  випускників  вищих  навчальних закладів на ринку праці, шляхом інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, упровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання відповідно до вимог Болонської декларації. 

Порівняльний аналіз сучасних зарубіжних освітніх систем  і технологій 

та наукових  розробок  вітчизняних педагогів дозволив  зробити  висновок 

про те, що основними шляхами розвитку систем освіти є: 

­  постійне  оновлення  змісту  вищої  освіти  з  метою  більш  повного 

забезпечення потреб суспільства, у тому числі й майбутніх; 

­  орієнтація  на  забезпечення  конкурентоспроможності  випускників  на 

ринку праці; 

­  формування  у  студента  професійних  та  соціально­особистісних 

якостей,  які  б  дозволили  йому  повністю  реалізувати  свій  інтелектуальний потенціал; 

­  поглиблення  автономії  та  забезпечення  академічної  незалежності 

закладів  освіти,  посилення  їх  зв'язків  із  роботодавцями,  як  основними 

замовниками фахівців; 

­ розширення академічної мобільності студентів, що дозволить повніше 

реалізовувати їх інтелектуальний потенціал.