Господарський процес

    ЗМІСТ 
 

    1. Визначити поняття та склад учасників господарського процесу 3

    2. Визначити нормативно-правовий зміст та практичну реалізацію участі на  різних стадіях господарського процесу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору 9

    3. Оформити проект процесуального документу про відвід судді 11

    Список  використаної літератури 15

     1. ВИЗНАЧИТИ ПОНЯТТЯ  ТА СКЛАД УЧАСНИКІВ  ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ.

    “Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників  судового процесу перед законом і судом” – встановлює ст. 4-2 ГПК України. Цим вона фактично повторює ст. 71 АПК України. Однак місце розташування нової статті вказує на універсальне галузеве значення цього принципу. Звичайно ж, старе місце цієї норми в главі АПК України, присвяченій вирішенню спорів у першій інстанції, було вкрай невдалим. Цим воно ставило під сумнів рівність сторін на інших стадіях процесу.

    Згідно  зі ст. 4-4 ГПК України учасники судового процесу є рівними між собою. Цікаво, що до складу учасників арбітражного процесу в першій редакції АПК України було віднесено арбітра (ст. 18). Характерно, що арбітр перестав бути учасником процесу з часу викладення в новій редакції статті 71 АПК України (тобто з часу законодавчого закріплення принципу рівності сторін на стадії вирішення господарських спорів).

    До  учасників господарського процесу  ГПК України відносить сторони, третіх осіб, прокурора, інших осіб, які беруть участь у процесі. Правам та обов’язкам цих суб’єктів присвячено розділ 4 ГПК України.

    Сторони

    Однакові для обох сторін судового процесу (позивача і відповідача) права передбачає ч. 2 і ч. 3 ст. 22 ГПК України. Інші статті регламентують права або позивача, або відповідача. Це явище жодним чином не порушує принципу рівності, оскільки пов’язано з особливістю їх процесуального статусу (ст. 21 ГПК України).

    Треті особи

    Правовий  статус третіх осіб в господарському процесі визначено відсильною нормою. Так, ч. 3 ст. 26 ГПК України передбачає, що треті особи, які заявляють  самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами й несуть усі обов’язки позивача. Частина 4 ст. 27 ГПК України надає третім особам, які не заявляють самостійних вимог, процесуальні права і покладає на них процесуальні обов’язки сторін. Виняток становлять права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. Тобто, треті сторони, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають права, що є спільними для обох сторін та позбавлені прав, якими наділені лише позивач або лише відповідач. Це пояснюється тим, що треті сторони, з одного боку, не висувають жодних вимог, а з іншого – і від них самих ніхто нічого не вимагає. Єдиний їх інтерес у процесі полягає в тому, щоб у судовому рішенні факти справи були відображені вигідно для них (цей інтерес в Роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 25 лютого 1992 р. № 01-6/244 названо “юридичний інтерес” (абз. 3 п. 1.6.), що не зовсім точно, адже “юридичним” можна назвати інтереси позивача, відповідача, третьої сторони, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, і навіть інтерес прокурора).

    Третя сторона як учасник процесу не зможе оспорювати встановлені невигідні  для неї факти в інших господарських  процесах, в яких братимуть участь ті ж сторони. Так само сторони будуть позбавлені права оспорювати вигідні третій особі факти. Таким чином, допущення до участі в справі третіх сторін, що не заявляють самостійних вимог, яке, на перший погляд, є порушенням принципу судової економії, насправді таким не являється, адже дозволяє уникнути більших судових витрат в подальшому.

    Повернемося до принципу рівності. ГПК України  зазначає, що треті сторони (ті, що заявляють  самостійні вимоги на предмет спору  і ті, що таких вимог не заявляють) можуть вступити в справу до прийняття рішення господарським судом (ч. 1 ст. 27 і ч. 1 ст. 28 ГПК України). Закономірно виникає питання: які наслідки такого вступу у випадках, коли розгляд справи по суті вже розпочався?

    Закон не дає чіткої відповіді на це питання. Можливі два підходи: або зі вступом третьої сторони розгляд справи починається заново (як у випадку залучення іншого відповідача чи заміни неналежного відповідача (ч. 4 ст. 24 ГПК України)), або ж розгляд справи продовжується (як у випадку процесуального правонаступництва (ст. 25 ГПК України)). Згідно з принципом рівності сторін, якщо в процес втупила третя сторона, справу слід розглянути заново. В іншому випадку третя сторона, вступивши в процес із запізненням, була б фактично позбавлена рівних з іншими прав (наприклад, права подавати свої міркування щодо достовірності доказів, вже досліджених судом, права заявити відвід судді тощо). Несправедливість такого підходу стає очевидною, якщо пригадати, що про залучення третьої сторони можуть клопотати учасники процесу (ч. 2 ст. 27 ГПК України). В такому випадку недобросовісний учасник міг би подати клопотання про залучення третьої сторони відразу після того, як суд дослідив спірні докази.

    Розпочати розгляд справи заново після вступу в неї третьої сторони вимагає  і принцип змагальності. Справді, важко уявити змагання, наприклад, чемпіонат по футболу, в середині якого до нього залучається ще один учасник.

    Вимога  розпочати розгляд справи з початку  при вступі третьої сторони має  і свою негативну сторону. Так, в  складних, затяжних справах залучення третьої сторони наприкінці судового розгляду може означати повторення вже майже завершеної роботи. І все ж в даному випадку принципи рівності та змагальності мають перевагу над принципом економності господарського процесу.

    Запобігти негативним наслідкам пізнього залучення третьої сторони (зокрема, зростанню в цих випадках судових витрат) можна на стадії підготовки справи до розгляду. Нажаль, ст. 65 ГПК України, яка присвячена підготовці справи до розгляду, прямо не передбачає залучення до участі в справі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, як одну з підготовчих дій. Однак, така дія судді не суперечить закону.

    Перелік дій по підготовці до судового засідання, який наводиться в ст. 65 ГПК України, не є вичерпним. Пункт 11 цієї статті надає судді право вчиняти інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. З іншого боку, ч. 1 ст. 27 ГПК України надає господарському суду право залучати до справи третю сторону без самостійних вимог за власною ініціативою (слід зазначити, що закон не накладає жодних обмежень щодо стадії процесу, на якій таке право може бути реалізовано). Для запобігання залученню до справи на завершальних стадіях судового розгляд третіх осіб, судді слід порушити це питання ще на нараді зі сторонами (до початку судового засідання). Частина 3 ст. 65 ГПК України надає судді право викликати представників сторін на таку нараду. При цьому вони мають знаходитися в тому ж населеному пункті, що й господарський суд. Правда, залишається незрозумілим, які заходи можуть бути вжиті до сторони, що недобросовісно затягує судовий розгляд і подає клопотання про залучення третьої сторони після початку судового розгляду. В цій ситуації доцільно застосовувати за аналогією положення ч. 4 ст. 49 ГПК України, за яким державне мито може бути покладене на сторону, через неправильні дії якої виник спір. Державне мито стягується незалежно від результатів вирішення спору. Аналогія в даному випадку ґрунтується на тому, що як передбачені законом неправильні дії, через які виник спір, так і неправильні дії, спрямовані на затягування процесу (навмисно пізно заявлені клопотання), порушують принцип економії господарського процесу.

    Прокурор

    Порушення принципу рівності учасників процесу  ще до недавнього часу було пов’язано з участю в арбітражному процесі прокурора. Прокурор користувався пільгами на стадії перегляду в порядку нагляду (ч. 1 ст. 104 АПК України). За умов відсутності апеляційної та касаційної стадії процесу прокурори були єдиними учасниками процесу, яким надавалося право принести протест (ч. 3 ст. 29, ч. ч. 3–5 ст. 91 АПК України). Лише Генеральний прокурор України і його заступникам, поряд з Головою Вищого арбітражного суду, могли внести протест у президію Вищого арбітражного суду на постанову, прийняту судовою колегією Вищого арбітражного суду з господарських спорів (ч. 1 ст. 97 АПК України). Крім того, Генеральний прокурор мав право внести протест на постанови самої президії – до пленуму Вищого арбітражного суду (ч. 1 ст. 99 АПК України). Привілеї прокурорів не обмежувалися стадією перегляду в порядку нагляду. На прокурорів, Рахункову палату та Антимонопольний комітет з його територіальними відділеннями, не поширювався обов’язковий доарбітражний порядок врегулювання спорів (ч. 4 ст. 5 АПК України).

    Після скасування інституту перегляду  в порядку нагляду і запровадження  стадій апеляції і касації були скасовані  майже всі привілеї прокуратури  в господарському процесі. Винятком є необов’язкове дотримання прокурором порядку досудового врегулювання господарського спору (ч. 4 ст. 5 ГПК України). Однак, зі звуженням сфери застосування обов’язкового досудового врегулювання спорів, практичне значення цього привілею прокуратури різко зменшилося.

    Інші особи, які беруть участь у процесі

    Відповідно  до роз’яснення Вищого арбітражного суду до “інших осіб, які беруть участь у процесі” належать “... зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 18 АПК України)”.

    Права посадових осіб та інших працівників  підприємств, установ, організацій, державних  та інших органів (далі – посадових осіб) визначає ст. 30 ГПК України, а права експерта – ст. 31 і Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII (далі – Закон про судову експертизу). Перелік прав перекладача як учасника господарського процесу чинне законодавство взагалі не встановлює. Посадові особи й експерти (оскільки це необхідно для надання висновку) мають право знайомитися з матеріалами справи і брати участь в огляді та дослідженні доказів (ч. 1 ст. 30 і ч. 4 ст. 31 ГПК України). Крім того, посадові особи користуються правом подавати докази і давати пояснення, а експерт – просити господарський суд надати йому додаткові матеріали. Порівняння переліку і значення цих прав не дозволяє визнати їх рівними правам сторін і третіх осіб. Всі права посадових осіб і експерта в господарському процесі мають службовий характер. Вони надаються лише для того, щоб посадові особи і експерти могли виконувати свої функції в процесі, в якому вони не мають юридичного інтересу. Ці функції для посадових осіб полягають у тому, щоб сповістити знані їм відомості та обставини по справі (ч. 2 ст. 30 АПК України), а для експертів – у тому, щоб дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань, які потребують спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів (ч. 3 ст. 31 ГПК України, ст. 1 Закону про судову експертизу). Отже, рівності між правами сторін, з одного боку, і правами посадових осіб чи експертів – з іншого, не може і не має бути. Проте, ст. 4-2 ГПК України передбачає рівність всіх учасників процесу, тобто винятків з цього принципу не встановлює.

    Виходом з цієї ситуації є чітке окреслення кола учасників господарського процесу. Наприклад, ст. 98 ЦПК України (в редакції від 21.06.2001 р.) містить наступний перелік осіб, які беруть участь в справі: “... сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування у передбачених цим Кодексом випадках, особи, які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження та справах, що виникають з адміністративно-правових відносин”.

    Як  бачимо, про експерта тут не згадано, як і про свідка (приблизного цивільно-процесуального аналога господарсько-процесуальної  посадової особи). Проте, згадано  про представників сторін та третіх осіб, про яких чомусь не йдеться  в ст. 18 ГПК України і вище зазначеному роз’ясненні Вищого арбітражного суду України. Таким чином, перелік осіб, які беруть участь у справі, в ст. 98 ЦПК України є більш повним і точним, ніж перелік учасників судового процесу, закріплений в ст. 18 ГПК України.

    В цілому ж учасники українського господарського процесу наділені хоч і не однаковими, але рівними правами. Еволюція принципу рівності сторін в господарському процесі призвела до його послідовного закріплення в конкретних нормах права. 

    2. ВИЗНАЧИТИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ ТА ПРАКТИЧНУ РЕАЛІЗАЦІЮ УЧАСТІ НА  РІЗНИХ СТАДІЯХ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ ТРЕТІХ ОСІБ, ЯКІ ЗАЯВЛЯЮТЬ САМОСТІЙНІ ВИМОГИ НА ПРЕДМЕТ СПОРУ

    Правовий статус третіх осіб в господарському процесі визначено відсильною нормою.

    Так, ч. 3 ст. 26 ГПК України передбачає, що треті особи,  які  заявляють  самостійні  вимоги  на  предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох  сторін  за  умови  вжиття заходів  досудового  врегулювання  спору  у випадках, передбачених статтею 5 ГПК України.

    Про прийняття позовної заяви та вступ  третьої особи у  справу господарський суд виносить ухвалу.

    Треті  особи,  які  заявляють  самостійні  вимоги  на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

    ГПК України зазначає, що треті сторони (ті, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору і ті, що таких вимог не заявляють) можуть вступити в справу до прийняття рішення господарським судом (ч. 1 ст. 27 і ч. 1 ст. 28 ГПК України).