Час відпочинку, відпустки, соціальні гарантії дотримання режиму праці та відпочинку

Прокурорам і слідчим  прокуратури згідно із Законом України  «Про прокуратуру» надається щорічна  відпустка тривалістю 30 ка-лендарних  днів з оплатою проїзду до місця  відпочинку і у зворотно-му напрямку. Цим же особам за стаж роботи в органах  прокуратури надається щорічна  додаткова відпустка при стажі  роботи понад 10 років тривалістю 5 календарних  днів, понад 15 років — 10 календар-них  днів і за наявності понад 20 років  стажу — 15 календарних днів.

 

 

 

3.Соціальні  відпустки

 

Враховуючи  неодноразові зміни, що вносились до ст. 19 Закону України «Про відпустки», питання якої тривалості мають надаватися додаткові відпустки, невикористані  за минулі роки, цікавлять багатьох освітян, які мають дітей. 
 
Закон України «Про відпустки» (від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР) набрав чинності 1 січня 1997 р. Відповідно до ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону жінці, яка працювала і мала двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, на її бажання щорічно надавалася додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. 
 
Зазначена норма поширювалася також на жінку, яка всиновила дитину, батька, який виховував дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), та на осіб, які взяли дитину під опіку.  
 
Із 1 березня 2003 р. набули чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» (від 6.02.2003 р. № 490-ІV) стаття 19 набула нової редакції: «Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). 
 
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів». 
 
У подальшому з 18 листопада 2004 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» перелік осіб, які мають право на зазначену додаткову відпустку, доповнено категорією «одинока мати».  
 
Із 1 січня 2010 р. набули чинності зміни, внесені Законом України від 19.05 2009р. №1343-VІ «Про внесення змін до законодавства України з питань соціального захисту багатодітних сімей»,якими встановлена тривалість додаткової оплачуваної відпустки 10 календарних днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. 
 
Зазначену хронологію змін у законодавстві щодо надання додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, варто ураховувати в разі їхнього надання за минулі роки або виплати грошової компенсації за них при звільненні, для визначення кількості днів такої відпустки та переліку категорій працівників, які мали на неї право. 
 
Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад тривалість щорічної відпустки, передбаченої ст. 6, 7 і 8 Закону «Про відпустки», а також понад тривалість щорічних відпусток, установлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються в порядку, визначеному ст. 11 Закону.  
 
Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися в будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини – до чи після. 
 
Якщо працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток, як це передбачено ст. 24 Закону України «Про відпустки». 
 
Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівників, які мають дітей. 
 
Наприклад, якщо одинока мати, яка сама виховує дитину, не користувалася зазначеною соціальною відпусткою, вона має на неї право починаючи з 2004 р. – тривалістю 7 календарних днів за кожен рік, а з 2010 р. і до виповнення дитиною повноліття – 10 календарних днів.

 

4.Вихідні  та святкові дня, гарантії їх  дотримання

 

До щотижневого відпочинку належать також вихідні дні.

При п'ятиденному робочому тижні  працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному — один вихідний день. Законом визначено, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не встановлений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, і, як правило, він має надаватися підряд із загальним вихідним днем. Тобто ним може бути субота або понеділок. Однак останнім часом з метою більш раціонального використання електроенергії та інших енергоносіїв, особливо в зимову пору року, окремі підприємства другий вихідний день зміщують на будь-який інший день тижня. Місцеві органи державної виконавчої влади здійснюють при цьому безпосереднє коригування другого вихідного дня на підприємствах регіону. Аналогічно надаються вихідні дні працівникам на безперервно діючих підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з рухом транспорту. Тут вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації.

На тих підприємствах, установах, організаціях, де робота не може бути перервана у загальний  вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими радами. Але на практиці ця норма рідко дотримується через її невідповідність вимогам часу та законодавству про місцеве самоврядування.

Забезпечуючи працівникам  реалізацію їх права на відпочинок, трудове законодавство забороняє залучати їх до роботи у вихідні дні. І лише у визначених випадках з дозволу виборного 

 

органу первинної профспілкової  організації підприємства окремі працівники можуть бути залучені до роботи у вихідні  дні. Виняткові випадки, при яких можна залучати працівників до роботи у вихідні дні, подаються у ст. 71 КЗпП України. Це можуть бути роботи, необхідні для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків, відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна, виконання невідкладних, наперед непе-редбачуваних робіт тощо.

Перелік екстраординарних випадків, коли допускається залучення працівників до роботи у вихідні дні, має вичерпний характер і розширеному тлумаченню не підлягає. Хоч на практиці нерідко трапляються випадки залучення до роботи працівників у вихідні дні з мотивуванням «у зв'язку з виробничою необхідністю». Більше того, наказ або розпорядження про роботу у вихідні дні не завжди погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, що є грубим порушенням чинного законодавства.

Разом з тим потрібно наголосити, що згода зазначеного орга-іну  на проведення робіт у вихідні  дні не лише в сучасних умовах, але  й раніше не завжди вписувалася у  загальні правила організації виробничого процесу. Переважно таке погодження зводилось або ж до одноособового дозволу голови виборного органу первинної профспілкової організації, або до «дозволу», отриманого від цього органу авансом на всі необхідні випадки можливого залучення працівників до роботи у вихідні дні. Доцільніше було б запровадити в цій частині договірне регулювання роботи у вихідний день. При цьому гарантії захисту трудових прав працівника зростають і посилюється дотримання норм, що регулюють роботу у вихідні дні.

Робота у вихідні дні  компенсується за згодою сторін або  ж наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі. Тут, як бачимо, договірне регулювання успішно реалізується.

Ще одним видом часу відпочинку є святкові і неробочі дні. У такій своїй назві цей  вид часу відпочинку існує з 1991 p., коли Верховна Рада України, йдучи назустріч  побажанням громадськості, встановила, що робота не проводиться в дні великих ре- 

 

 

  

 

290 

 

291 

 

лігійних свят: 7 січня  — Різдво Христове, на Пасху (Великдень) і на Трійцю. Два останні дні  не вписувалися в усталену вже  схему святкових днів, де серед інших продовжували фігурувати на той час 7 і 8 листопада — річниця жовтневих подій 1917 р. Тому й вийшло певне непорозуміння, адже вихідні дні теж є неробочими, оскільки робота в ці дні не проводиться. Більше того, неробочі дні Пасхи і Трійці завжди збігаються з основним вихідним днем, який, як вже зазначалося, припадає на неділю, а тому цим дням найбільш правильно відповідав би саме термін «святкові дні». Отже, ст. 73 КЗпП є однією з тих, що найбільше потребують змін, і ці зміни необхідно вносити негайно, не чекаючи наступного етапу кодифікації трудового законодавства.

Кодексом законів про  працю України встановлено такий  перелік святкових і неробочих днів: 1 січня — Новий рік, 7 січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День Перемоги, 28 червня — День Конституції України, 24 серпня — День незалежності України. Неробочими днями є: 7 січня — Різдво Христове, один день (неділя) — Пасха (Великдень), один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові і неробочі дні  допускається проведення робіт, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота у зазначені  дні компенсується або оплатою  у подвійному розмірі, або наданням іншого дня відпочинку.

У трудовому законодавстві  України отримало своє легальне закріплення  ще одне правило, яке існує у багатьох країнах світу. Воно стосується того випадку, коли відповідний святковий  день припадає за календарем на один з  вихідних днів. Тепер ст. 67 КЗпП передбачено, що в разі, якщо святковий день припадає на один з вихідних, то вихідний день автоматично зміщується на 

 

наступний день після святкового дня. При цьому зберігаються гарантії для працівників на встановлену  кількість вихідних і святкових  днів у календарному році.