Час відпочинку, відпустки, соціальні гарантії дотримання режиму праці та відпочинку

Тема 12. Час відпочинку, відпустки, соціальні гарантії дотримання режиму праці та відпочинку.

1.Поняття час і відпочинку

 

 

Під часом відпочинку розуміють  визначений законом або на його підставі час, упродовж якого працівник вільний  від виконання трудових обов'язків  і має право використовувати  його на власний розсуд. Законодавством встановлено такі види часу відпочинку: перерви впродовж робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (між змінна перерва); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові та неробочі дні; щорічні відпустки.

Відповідно до ст. 66 КЗпП, перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2-х  год. Така перерва повинна надаватися через 4 год. після початку роботи. Правилами внутрішнього трудового  розпорядку встановлюється час початку  і закінчення перерви. Працівники використовують час перерви на власний розсуд. На цей час вони можуть відлучатися  з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву  встановити неможливо, працівникам  повинна бути надана змога приймати їжу впродовж робочого часу. Перелік  таких робіт, порядок і місце  приймання їжі встановлює працедавець  за погодженням з профспілковим  комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не входять у робочий  час і не оплачуються.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) повинен  становити не менш 42 год. (ст. 70 КЗпП). При п'ятиденному робочому тижні  працівникам надається два вихідних на тиждень, зазвичай поспіль — у  суботу і неділю. При шестиденному робочому тижні працівникам надається  один вихідний. Загальний вихідний — неділя. Другий вихідний при п'ятиденному робочому тижні (якщо він не визначений законодавством) визначається графіком роботи підприємства, погодженим з  профспілковим комітетом, і, зазвичай, має надаватися підряд із загальним  вихідним. На підприємствах, в установах, організаціях, де роботу не може бути припинено  в загальний вихідний у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні встановлюють місцеві ради (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП, на підприємствах, зупинення  роботи яких неможливе з виробничо-технічних  причин або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних  роботах, пов'язаних із роботою транспорту, вихідні надаються в різні  дні тижня — почергово кожній групі працівників, згідно з графіком змінності, що затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом.

Відповідно до ст. 71 КЗпП, робота у вихідні заборонена. Залучення  окремих працівників до роботи у  ці дні допускається з дозволу  профспілкового комітету в таких  виняткових випадках:

— для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

— для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

— для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від  негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації загалом або  їх окремих підрозділів;

— для "виконання" невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт  з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення  вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях до роботи у вихідний працівників залучають  за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним  органу.

Святкові та неробочі дні.

Законодавством України  про працю передбачені такі святкові дні:

1 січня — Новий рік;

7 січня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний  жіночий день;

1 і 2 травня — День  міжнародної солідарності трудящих;

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції  України;

24 серпня — День незалежності  України.

Робота також не проводиться  і в дні великих релігійних свят. Такі дні, згідно зі ст. 73 КЗпП, називаються "неробочими", чим наголошується  на їх недержавному характері. Проте  держава, шануючи релігійні традиції більшості населення, закріпила  це положення у законі:

7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до трьох  днів відпочинку впродовж року для  святкування їхніх великих свят із відпрацюванням за ці дні.

Робота у святкові й  неробочі дні допускається у виняткових випадках, аналогічно як і у вихідні  дні та на тих же умовах. Робота у  ці дні компенсується або подвійною  оплатою, або наданням іншого дня  відпочинку.

Ще одним видом часу відпочинку є щорічні відпустки.

 

 

2.Види відпусток, мінімальні та максимальні відпустки

 

Одним з видів часу відпочинку, передбаченим трудовим зако-нодавством, є відпустки. Відпустка – це найтриваліший  вид часу відпочинку, який передбачає тимчасове оплачуване або безоплат-не звільнення роботодавцем працівника від  виконання трудових обов’язків протягом встановленої законом або угодою сторін, кіль-кості календарних днів із збереженням за працівником місця  роботи на цей період.

Стаття 45 Конституції України  передбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної  щорічної відпустки. Порядок надання  відпусток регулюється КЗпП України, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p. зі зміна-ми та доповненнями, а також іншими законодавчими  та підзаконни-ми нормативно-правовими  актами. Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права  на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам  для відновлення пра-цездатності, зміцнення здоров’я, а також для  виховання дітей, задоТрудове право  України

волення власних життєво  важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними. Є відпустки, які дійсно встановлюються з метою сприяння працівнику найбільших можливостей для відпочинку і  від-новлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються  відпустками, але до відпочинку мають  віддалене відношення (творчі відпустки  або такі, що гаранту-ються матерям  після народження ними дітей (соціальні  відпустки).

Тому відпустки — це такі календарні періоди працюючих  грома-дян, протягом яких вони вільні від  виконання основних трудових обов'язків  і мають право використовувати  їх на власний розсуд або за призначенням.

Закон України «Про відпустки» встановлює наступні види від-пусток:

1)         щорічні відпустки:

—        основна відпустка;

—        додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умова-ми праці;

—        додаткова відпустка за особливий характер праці; 

 

2)         додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3)         творчі відпустки;

4)         соціальні відпустки: 

 

—        відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

—        відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічно-го віку;

—        додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5)         відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним  договором, угодою та трудовим

договором можуть установлюватись  інші види відпусток.

Наприклад, Закон України  «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передба-чає відпустки  працівникам, які працюють на територіях радіоактив-ного забруднення. Колективним  договором можуть передбачатися  додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Відпустка надається, як правило, за відпрацьований робочий рік і  при цьому зберігається місце  роботи, і у передбачених законом  ви-падках — заробітна плата. Робочий  рік обчислюється з дня укладен-ня трудового договору.Тема 5. Робочий  час і час відпочинку

Право на відпустки мають  громадяни України, які перебувають  у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм влас-ності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті, які працю-ють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадяна-ми України  право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які  працюють на умовах неповного чи ско-роченого робочого часу. Якщо до 1 січня 1997 р. сезонні  і тимчасові працівники не користувалися  правом на відпустку, то відповідно до Закону України «Про відпустки» тепер  їм таке право надане.

Не мають права на відпустку  особи, які працюють на умовах цивільно-правового  договору, а також особи, засуджені  до позбав-лення волі або до виправних  робіт без позбавлення волі.

Вітчизняне законодавство  вперше сформулювало правила надан-ня відпустки працівнику у випадку  його звільнення. Стаття 3 Закону України  «Про відпустки» передбачає, що за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану  відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Щоправда, вказане  право не поширюється на випадки  звільнення працівника за порушення  трудової дисципліни.

Якщо закінчився строк  трудового договору працівник також  може отримати невикористану відпустку. Трудовий договір при цьому продовжується  до закінчення відпустки і до нього  не застосо-вується правило про  переростання строкового трудового  договору у безстроковий.

Право громадян України на відпустки забезпечується:

1)         гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збе-реженням при цьому місця роботи, заробітної плати у випадках, передбачених Законом України «Про відпустки»;

2)         забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористані дні від-пустки при звільненні, а також у випадках виплати грошової компенсації за бажанням працівника. Виключення становлять особи віком до вісімнадцяти років, яким не допускається заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією. На відміну від раніше чинного законодавства, яке передбачало

обчислення тривалості відпустки  у робочих днях, Закон України  «Про відпустки» встановив, що тепер  відпустки обчислюються у ка-лендарних  днях, як це прийнято у більшості  зарубіжних країн.Трудове право  України

Святкові та неробочі дні, передбачені ст. 73 КЗпП України, при  визначенні тривалості щорічних відпусток  та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, не враховуються.

Щорічні основні відпустки

Як вже було зазначено  вище розрізняють основну та додаткові  щорічні відпустки.

З-поміж усіх видів відпусток  чи не найважливішу роль у сфе-рі часу відпочинку відіграють звичайно щорічні  основні відпустки. Саме завдяки  цим відпусткам забезпечуються гарантії реалізації конституційного права  працівників на відпочинок.

Щорічна основна відпустка  надається всім працівникам зі збе-реженням місця роботи і середнього заробітку. Право працівників на щорічну  основну відпустку не залежить від  місця роботи, від виконуваної  ними трудової функції, строку трудового  договору, категорії працівників, а  також від умов праці. Але від  цих обставин залежить тривалість щорічної відпустки, яка надається працівни-кові. Для надання щорічної основної відпустки  необхідний лише один юридичний факт — перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого  законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна  основна відпустка від усіх інших  видів відпусток.

Залежно від тривалості щорічна  відпустка поділяється на міні-мальну і подовжену.

Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила міні-мальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних  дні за відпрацьований повний робочий  рік. Робочий рік відрізняється  від календарного тим, що він рахується  з дня укладення трудово-го договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівни-ку відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку. Щодо відпустки сезонним і тимчасовим працівникам, то вона на-дається їм тривалістю, пропорційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні.

Для деяких категорій працівників  законом встановлені щорічні  основні відпустки більшої тривалості. Зокрема, особам у віці до ві-сімнадцяти років передбачено надання відпустки  тривалістю 31 ка-лендарний день, інвалідам  І і II груп незалежно від причин інвалідТема 5. Робочий час і час  відпочинку

ності — 30 календарних днів, інвалідам III групи — 28 календарних  днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенер-гетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гір-ничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і руд-ників, на будівельно-монтажних  роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щоріч-на основна  відпустка тривалістю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два  відпрацьованих роки на зазначених роботах  відпустка їм збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість від-пустки для цих працівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон передбачає також надання відпустки більшої  тривалості працівникам, зайнятим на підземних  гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м  і нижче, тривалістю не менше 28 календарних  днів незалежно від стажу роботи. Якщо ж працівни-ки зайняті на роботах  в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм тривалістю 24 календарних дні. При  наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшу-ється  на 4 календарні дні.

Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року зі змінами  та доповненнями передбачено, що державним  служ-бовцям надається щорічна відпустка  тривалістю 30 календарних днів, якщо інше законодавством не передбачена  більша тривалість відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі  посадо-вого окладу.

Законом України «Про статус суддів» передбачено право суддів на щорічну основну відпустку  тривалістю 30 робочих днів з надан-ням  додаткового посадового окладу. Суддям, що мають стаж роботи на посадах  судді, слідчого чи прокурорських працівників  понад 10 років, надається додаткова  оплачувана відпустка тривалістю 15 ка-лендарних днів.