Джерела фінансування бюджетного дефіциту та шляхи його скорочення

* за даними Міністерства  фінансів України

За прогнозними даними Державного бюджету України на 2013 та 2014 роки планується утримання обсягу державного боргу на рівні, що не перевищує 28 % ВВП, що повинно сприяти покращенню іміджу України як інвестиційно-привабливої держави, зміцнити довіру іноземних інвесторів, зменшити уразливість фінансової системи країни в умовах несприятливої кон’юнктури зовнішніх фінансових ринків.

Загалом, на думку Богдан Т.П. [2, c. 13-23], залучення масштабних позик на внутрішному ринку призводить до звуження джерел позичкових коштів для вітчизняних підприємств, а великі обсяги зовнішніх державних запозичень породжують ризики дестабілізації платіжного балансу і знецінення національної валюти в період здійснення боргових виплат. Обслуговування зростаючого обсягу державного боргу країни виливається у відволікання все більшої частки бюджетних ресурсів на боргові виплати.

У своєму дослідженні Н.Я. Кравчук [20, с. 236 ] доходить до висновків, що державний борг, його розміри, методи розміщення і погашення прямо  чи опосередковано впливають майже  на всі процеси економічного життя держави: економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання та нагромадження, баланс поточних зовнішніх рахунків, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави. Тому держава не повиннакатегорично відмовлятися від залучення державного боргу як макроекономічного інструменту у процесі реформ.Залучення зовнішніх позик означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню, а зовнішня заборгованість дає можливість країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід та фінансувати інвестиції, що не забезпечуються внутрішніми заощадженнями. Проте, поруч із надмірними державними витратами, незбалансованістю бюджету, неефективною податковою політикою, помилками увалютній політиці, зовнішній борг може спровокувати надзвичайно важкі фінансові кризи.

Другим за вагомістю джерелом фінансування бюджету є надходження  від приватизації державного майна. Загалом, за роки приватизації (з 1992 по 2010 рр.), за даними Фонду державного майна України [4], роздержавлено  більше 125 тис. об’єктів (28 608 об’єктів державної форми власності та 97 278 об’єктів комунальної власності). Законом України "Про державний  бюджет на 2010 рік" [14] було встановлено планове надходження від приватизації державного майна та інших надходжень, безпосередньо пов’язаних з процесомприватизації до державного бюджету у розмірі 6 350 млн. грн, однак фактично надійшло 1 093 млн. грн.. Невиконання плану пояснюється ФДМУ тим, що привстановленні завдання на 2010 рік передбачалося включення до переліку об’єктів цілого ряду інвестиційно-привабливих підприємств за рахунок зняття мораторію на їх приватизацію. Однак, протягом 10 місяців 2010 року продовжувала діяти заборона на приватизацію стратегічно-важливих інвестиційно-привабливих підприємств, встановлена Указами Президента України від 06.03.2008. No200/2008 та від 16.05.2008 No449, крім того, не була прийнята нова Державна програма приватизації, що повинна була вирішити проблемні питання, накопичені за період дії чинної Державної програми приватизації на 2000-2002 рр.

Від приватизації державного майна за 2011 рік надійшло до державного бюджету 11480,3 млн. грн., що становить 114,8 відсотка річного розпису. За рахунок  коштів від приватизації державного майна у 2012році планується профінансувати дефіцит державного бюджету на суму 10000 млн.грн.шляхом продажу ще 265 об’єктів державної власності.

Розглянуті джерела фінансування бюджету (запозичення та надходження  від приватизації) принеефективному управлінні та використанні несуть загрозу  фінансовій безпеці держави, мають  вичерпний характер та не вирішують  глибинних проблем розбалансування  бюджету.

У Методиці розрахунку рівня  економічної безпеки України, затвердженої наказом Міністерства економіки  України від 02.03.2007No60 [7], фінансова безпека має певні складові, зокрема виділяється бюджетна безпека, яка характеризується як стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів. Цією ж Методикою визначені індикатори та порогові значення індикаторів стану фінансової безпеки України, які запровадженні з метою моніторингу та контролю фінансового розвитку держави. Найбільш розповсюдженим індикативним показником, що використовується для оцінки стану бюджетної безпеки на сьогодні, є відношеннядефіциту, профіциту державного бюджету до ВВП, яке не повинно перевищувати 3%, що є одним з критеріїв оцінки бюджетної безпеки країн членів Європейського союзу відповідно до Маастрихтського договору 1992 (міжнародний правовий документ про утворення міжнародного політико-економічного об'єднання європейських держав —Європейського Союзу, підписаний державами —членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція) у м. Маастрихті (Нідерланди)).

Для бюджетної практики в  Україні накладання самообмежень є  новим. Однак, при складанні головного  кошторису країни його намагаються  дотримуватись, хоча зазначена норма не є прописаною у головному документі, що регламентує бюджетний процес - Бюджетному кодексі України. В Україні протягом 2007-2011 рр. (табл. 4) показник бюджетного дефіциту по відношеннюдо ВВП перевищував встановлене пороговезначення лише у 2009-2010 рр., та становив відповідно 3,88% та 6,5%

Таблиця 4

Показники стану бюджетної  безпеки протягом 2007-2014 рр.*

показники		Роки
	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
ВВП, млн.грн.	720731	948056	914720	986926,29	1038246,4	1475500	1708000	1887000
Доходи, млн.грн.	165939,2	231722,9	209700,3	240 615,2	314 572,5	332821,35	361 627,8	371 502,9
У % до ВВП	23,02	24,44	22,93	24,38	30,29	24,38	21,17	19,69
Видатки, млн.грн.	174254,3	241490,1	242437,2	303 588,7	333 414,5	358010,38	373 880,5	395 102,0
У % до ВВП	24,18	25,47	26,50	30,76	32,11	24,26	21,89	20,94
Дефіцит(-)/ профіцит(+),млн.грн	-9842,9	-12502,0	-35517,2	64 265,5	23 554,0	25 129,48	17 080,0	28 305,0
У % до ВВП	1,37	1,32	3,88	6,5	2,3	1,7	1,0	1,5

* розраховано за даними  Міністерства фінансів України

Загострення проблем збалансування  бюджетів у 2008-2010 рр. пов’язане з 

наслідками світової фінансової кризи, "через повільне відновлення економічного зростання та необхідність збільшення соціальних виплат і забезпечення пенсійних видатків" [21, с. 3]. Це пов’язано, зокрема, як зазначає Ярошенко Ф.О., з :

-з падінням рівня виробництва  та ВВП;

-нестабільністю на ринку  зайнятості, зростанням безробіття;

-високою часткою бюджетних  витрат на реалізацію антикризових  заходів;

-використанням інструментів  фіскального стимулювання;

-фінансовими проблемами  пенсійних фондів.

За даними Прогнозу Державного бюджету України на 2013 та 2014 роки [10] передбачається скорочення дефіциту державного бюджету з 1,6 відсотка

ВВП у 2012 році до 1 відсотка у 2013 та 1,5 відсотка у 2014 році, що забезпечить  помірковане зростання темпів державного боргу, яке не перевищуватиме темпи  зростання ВВП. Утримання зазначеного  рівнядефіциту планується досягти завдяки зростанню доходів бюджету таоптимізації бюджетних видатків.В Україні боротьба із незбалансованістю бюджету розпочалася з прийняття Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" [17], нової редакції Бюджетного кодексу [1], прийняття Податкового кодексу [9], Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" [18].

Аналіз змісту зазначених документів та перші результати апробації  їх на практиці вказують на необхідність поступового доопрацювання та внесення змін у їх положення. Однак, прийняття  цих, подекуди незовсім "популярних" законодавчих актів, є реальним початком економічних реформ, що вкрай необхідні  нашій державі для подальшого збалансування бюджетів, оскільки прагнення  до цього прописане в головному  документі держави - ч. 3 ст. 95 Конституції  України [6]. Крім того, це дасть можливість переглянути склад та структуру  видатків державного бюджету та переорієнтувати  соціально спрямований бюджет споживання на бюджет розвитку. Беззаперечною  є пріоритетність функції соціального  захисту держави своїх громадян, однак, і беззаперечним є те, що без налагодженої роботи реального  сектору економіки, без відпрацювання  реальних стимулів та зацікавленості громадян у створенні суспільного  продукту (а неочікуванні соціального захисту) не може йти мова навіть про наявність простого відтворення в економіці держави.

 

2. Шляхи скорочення

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного  бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом.  Прагнення до рівноваги бюджетних  доходів і витрат шляхом збалансованості  державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач.  Тільки вирішуючи  її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику.  При цьому  варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

 У програму конкретних  заходів щодо скорочення бюджетного  дефіциту варто включити і  послідовно проводити в життя  такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів  у  бюджетний фонд країни, а  з іншого боку - сприяли скороченню  державних витрат.  Сюди відносяться:

·        зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

·        зниження воєнних витрат;

·        зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

·        заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу.  З його допомогою  вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але  й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Сучасна економічна думка  пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

·        загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

·        зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

·        внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

·        операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки  процентних платежів;

·        первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

·        поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Неінфляційні джерела  містять в собі:

·        фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

·        трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету  уряд може і шляхом накопичення  заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний  характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація  дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові  та купівлі центральним банком державних  цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто  покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється  бюджетний дефіцит.

Державні позики як засіб  покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового  розміщення державних цінних паперів  і порушує ринкову мотивацію  діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює  достатні стимули для купівлі  юридичними і фізичними особами  цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку  позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними  позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню  облікової ставки. Особливо складними  є наслідки зовнішніх позик.