Центристські партії в політичній системі сучасної України

Центральне місце у цьому процесі належить виборчій системі. Проблема вибору того чи іншого її різновиду останнім часом суттєво загострилася, ставши предметом багатьох дискусій як у державних, так і у наукових колах. Актуальність її очевидна. Проте, шальки терезів здебільшого схиляються на користь пропорційної виборчої системи. Дійсно, для оптимізації парламентської діяльності, структуризації представницького органу, а відтак - і прийняття ефективних політичних рішень вона є вкрай необхідною. Однак, з іншого боку, партії в Україні не відображають реального розкладу сил у суспільстві і мають чимало інших проблем, про які йшлося вище, що, зрештою, дозволяє говорити про певну поспішність такого переходу [30].

Подолати конфліктність як у діяльності парламенту, так і у взаємодії інститутів влади, перейти на центристські засади політичної співпраці можна лише за умови ухвалення цілої низки законодавчих актів, які змогли б вирівняти перекоси у системі «стримувань і противаг». У нинішній ситуації вони є життєво необхідними.

Нарікання щодо існуючої надмірної концентрації владних повноважень у парламента, що нібито заважає щирому прагненню Президента подолати в країні кризу, є нічим іншим, як популістськими заявами, оскільки саме ті депутати, які мусують це питання, брали найактивнішу участь у прийнятті змін до Конституції України, основного документа у сфері розподілу повноважень між гілками влади. Варто нагадати, що саме вони зробили з Уряду не активного учасника політичної гри, а, радше, пасивного спостерігача в протистоянні між Президентом і Верховною Радою, позбавленого мінімальних гарантій самозахисту в процесі практичної реалізації програм виходу країни з кризового стану. Те саме стосується й судової системи, якій досі надто складно виконувати свою роль у механізмі державного контролю і регулювання політичних відносин [31].

Гармонізація відносин у межах парламентської діяльності стане можливою лише за умови чіткого розмежування прав і обов'язків більшості й меншості, вироблення механізму їх взаємодії, оскільки акцентування уваги винятково на інтересах більшості потенційно може призвести до встановлення диктатури.

Процес затвердження політичного центризму в Україні має певні складності, але якщо простежити періоди розвитку політичного центризму в Україні, можна стверджувати, що існують перспективи розвитку цього процесу:

1)       1989 - 1991 рр. – етап зародження багатопартійності та політичного центризму в Україні. На цьому етапі були створені чотири партії центристької орієнтації, але значного впливу вони у цей період не мали. Основна боротьба на політичній арені розгорталася між Компартією та Народним Рухом.

2)       1991 - 1997 рр. – цей період характеризується збільшенням кількості політичних партій, що позиціонували себе як центристи. Але цей же період вирізняється процесом дроблення політичних партій, в результаті чого в Україні не було сформовано жодної впливової партії центру.

3)       третій період починається з 1998 року та триває до сьогодні. Відмінною ознакою цього періоду є те, що відбуваються спроби створити в Україні впливовий блок центристської орієнтації та розширити владний вплив партій центру [32].

Отже, які ж перспективи центризму в Україні? Цілком природно, що необхідність створення парадигми нового суспільного розвитку актуалізувало багато ліберальних (у тому числі і класично-ліберальних), соціал-демократичних, консервативних уявлень. Але не можна закривати очі на те, що в українських умовах деякі аспекти цих традиційних для Заходу ідеологій носять прямо-таки руйнівний характер. Особливо це помітно в питаннях про прерогативи держави. Держава в Україні завжди була не абстрактною інстанцією, від якої звичайний громадянин, щоб уникнути неприємностей, прагне дистанціюватися, а активною діючою особою, роль якої в багатьох випадках винятково велика. Ця обставина породила своєрідність українського національного характеру – індивідуалізм при дуже високому рівні довіри до держави як виразника народної волі. Тому «мінімальна держава» в Україні не тільки неприйнятна, але і неможлива. Отже, українському народу потрібна сильна держава, але сила сучасної держави повинна полягати в ефективному виконанні державою своїх функцій. Тобто, сила української держави повинна базуватись не на тоталітарних цінностях, а на функціональній силі, що спирається на найкращі цінності лібералізму, консерватизму та соціал-демократії [33].

Тож можна зробити висновки, що перспективи для політичного центризму в Україні є, але це залучення до нього повинно йти органічним шляхом, тобто цінності центризму тоді завоюють міцні позиції в суспільстві, коли вони будуть впроваджуватись центристськими методами.

У сучасному світі дедалі відчутнішою стає криза традиційної ліво-правої політики, і це, безперечно, стосується і України. Причина полягає в якісних перетвореннях світу внаслідок глобалізаційних процесів, які вимивають звичні основи класових світоглядів. Епоха глобалізації змінює уявлення про державу взагалі та про ефективні механізми соціальної політики держави зокрема. Отже, переформулюванню підлягає фактично наріжне питання політичних та ідеологічних суперечностей між лівими і правими. Конкурентоспроможність сьогодні стає загальним пріоритетом, а національна модель входження в глобалізацію та досягнення конкурентоспроможності має стати базою для визначення всіх складових політики держави – економічної, культурної, соціальної, освітньої тощо.

В даному контексті можна говорити про виникнення в Україні нової течії, визначеної, як «новий центризм» – системи поглядів, яка на відміну від традиційної центристської позиції пропонує національну відповідь України на виклики зовнішніх глобальних трансформацій і внутрішніх суспільних перетворень. «Назріла необхідність докорінно переглянути традиційні уявлення і радикально переструктурувати політичну систему в Україні. Ліво-правий поділ утрачає своє значення – і одні, і другі сьогодні, по суті, є українськими консерваторами, оскільки опинилися перед гострою нестачею інноваційних ідей. До того ж актуальні світоглядні розмежування відійшли від класового антагонізму і нині проходять новими лініями, такими, як консерватизм – реформізм, інноваційність; глобалізм – ізоляціонізм; унікультуралізм – мультикультуралізм тощо» [35].

Тож можна зробити висновки, що перспективи для політичного центризму в Україні є, але це залучення до нього повинно йти органічним шляхом, тобто цінності центризму тоді завоюють міцні позиції в суспільстві, коли вони будуть впроваджуватись центристськими методами.

Постійні спроби консолідації вітчизняних партій, досягнення хоч і нетривалих домовленостей як між провладними, так і опозиційними силами виявили позитивну тенденцію у формуванні партійної системи обмеженого плюралізму, яка, в свою чергу, є своєрідним індикатором становлення і розвитку політичного центризму. Важливою в даному контексті видається необхідність забезпечення адекватного представництва інтересів на державному рівні.

Висновки

Основною метою даної роботи був аналіз центристських партій сучасної України. Відповідно до поставленої мети одержано такі результати:

1.      Було проаналізовнано основні підходи до визначення політичного центризму: один з підходів визначає центризм як варіант політичної поведінки, яка відрізняється прагматизмом та здатністю до компромісів. В даному ракурсі центризм іноді розуміють як ціннісно-нейтральну політичну технологію, яка забеспечує згоду різних політичних сил. Другий підхід пов’язаний з розумінням центризму як ідейно-політичної течії, яка репрезентована в політичному спектрі певними структурами, мета яких – діяти в політичній ниші між радикалами. Ряд дослідників об’єднують ці поняття центризму. Третій підхід аналізує центризм на рівні системної характеристики.

2.      Виявлено основні критерії розмежування ліво- та правоцентризму: як відхилення, і лівий, і правий центризм суттєво звужені у своїй соціальній базі; більший акцент у них ставиться на певному превалюванні національного над загальнолюдським; у методах боротьби можуть використовуватися значно радикальніші дії, щоправда в межах існуючого правового поля. Нівеляція ідеї центризму є поштовхом до актуалізації цінностей ліво- і правоцентризму.

3.      Основними особливостями розвитку центризму в Україні є: дискусійність щодо визначення соціальної бази центристських партій та об’єднань; неможливість партій політичного «центру» створити в парламенті саме такий центр; наявність так званого «псевдоцентризму», як сукупності політичних сил, що формально представляють плітичні інтереси неформального центру; по-четверте, необхідність послідовного впровадження пріоритетів центризму, розмежування та регламентація діяльності більшості та меншості та ін.

4.      Український політичний центр з’явився на політичный арені на початку дев’яностих років. Серед базових елементів цього спектру вітчизняного політикуму – обстоювання позицій національно-державного суверенітету, ринкових реформ, пріорітетний розвиток національного товровиробництва, питання національної політики. В Україні на сьогодні більшою мірою розвинуті два напрями політичного центризму – лібералізм і соціал-демократизм. Однак ці течії ще не цілком сформувались – у програмах багатьох партій знаходимо ознаки і соціал-демократизму і консерватизму, і навпаки. Більшість центристських партій в Україні ще не відрізняються чіткою ідеологічно-організаційною структурованістю. У цілому політичний спектр українського суспільства перетворився на рухомий простір, між сегментами якого відбувається дифузія, процес пошуку компромісів, зближення та узгодження позицій.

5.      Перспективи для політичного центризму в Україні є, але це залучення до нього повинно йти органічним шляхом, тобто цінності центризму тоді завоюють міцні позиції в суспільстві, коли вони будуть впроваджуватись центристськими методами.

Ці позиції не є вичерпними, вони лише описують існуючу модель політичного центризму в Україні. Майбутня ж судьба центризму в Україні як ціннісно нейтральної політичної технології, яка забеспечує згоду різних політичних сил, без сумніву, пов’язана із рішеннями законодавчої влади, край важливими для прогресу нашого суспільства. Це перш за все удосконалення тих статей Конституції, які регулюють відносини різних гілок влади, уряду та опозиції, Президента та парламенту, центра та регіонів, підприємницької середи та тих верств, яким потрібні гарантії соціальної держави. Адже саме тепер, на етапі підготовки до передчасної виборчої компанії, центризм уявляється, скоріш за все, як необхідна позиція — іншого варіанту розумні, помірковані, серйозні політики не бачать. Реальним, заздалегідь визначеним політичним вибіром центризм може стати тільки при наявності дійсної системи балансу сил, стримок та противаг, яка сама бракує екстремізм, одноваріантність, та нетерпимість. Така система є наслідком інституційних гарантій, і це має розуміти кожний вітчизняний політик, який бере участь в прийнятті рішень, життєво важливих для політичної стабільності України. 

Посилання

1.        Чернов Е. Центризм: щель или окно в будущее // Диалог. – 1999. – № 12. – С. 49 – 52.

2.        Соловьев А.И. Культурные противоречия центризма // Вестник Московского университета. – сер. 12. – Политические науки. – 1999. – № 4. – С. 34.

3.        Литвин В. Центризм. Місце злагоди замінити не можна // Віче. – 1994. – № 1. – С. 90.

4.        Там само.

5.        Водолазов Г. Центризм – это новый тип мышления // Общественные науки и современность. – 1993. – №5. – С.10.

6.        Там само.

7.        Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. –  С. 415.

8.        Кирилюк І. Феномен політичного центризму: до сутності явища та специфіки прояву в українській політиці // http: // www.lp-ua.info

9.        Материалы круглого стола по проблемам развития политического центризма в России / Фонд развития политического центризма в РФ              // http: // www. pc_fond.com

10.   Кирилюк І. Феномен політичного центризму: до сутності явища та специфіки прояву в українській політиці // http: // www.lp-ua.info

11.   Литвин В. Центризм. Місце злагоди замінити не можна // Віче. – 1994. – № 1. – С. 91.

12.   Там само.

13.   Кирилюк І. Феномен політичного центризму: до сутності явища та специфіки прояву в українській політиці // http: // www.lp-ua.info

14.   Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – C. 419

15.   Перелік політичних партій, зареєстрованих Міністерством юстиції України станом на 01.01.2007 року // Урядовий кур’єр. – 2007. - № 5. – С. 10 – 12.

16.   Кирилюк І. Феномен політичного центризму: до сутності явища та специфіки прояву в українській політиці // http: // www.lp-ua.info

17.   Там само.

18.   Якименко Ю. Громадянське суспільство в Україні: основні характеристики. // http: // www.uceps.org

19.   Там само.

20.   Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – C. 425

21.   Горенкин В. А. Основные политические партии Украины и государство (Концептуальные подходы) // http: // www.crimea.edy 

22.   Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – C. 432

23.   Васильєва Г.С. Проблеми становлення політичного центризму в сучасній Україні // http: // www.ukr.net

24.   Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – C. 425

25.   Там само.

26.   Обушний М.Т., Примуш М.В., Шведа Ю.Р. Партологія: Навчальний посібник / За ред. М.І. Обушного. – К.: Арістей, 2006. – 432 с.