Антична культура і містецтво

«Антична  культура і мистецтво» 
 
 

План 
 

1. Антична культура 

1.2 Стародавня  Греція 

1.3 Стародавній  Рим 

2. Античне мистецтво 

2.1 Мистецтво  Греції 

2.2 Мистецтво  Риму 

Використана література 

1. Антична культура 
 

Антична культура -- це культура держав Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, доби еллінізму та доби Римської республіки. 

Умовно античну  культуру можна поділити на два етапи: 

§ Культура Стародавньої Греції 

§ Культура Стародавнього  Риму 

В античності порівняно  з давньосхідними цивілізаціями було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості -- складається гуманістична традиція. Відмінність полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури. 

1.1 Стародавня  Греція 
 

Стародавня Греція -- період в історії Греції, який тривав впродовж близько однієї тисячі років  і закінчився з початком християнства. Більшість істориків розглядають її як основоположну культурою західної цивілізації. Грецька культура мала могутній вплив на Римську імперію, яка в свою чергу донесла свою культуру майже до кожного європейського народу. 

Періодизація 

Крито-мікенський етап - Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву крито-мікенський, або егейський. Наприкінці III--II тисячоліття до н. е. перші держави виникають у басейні Егейського моря -- на острові Крит і півострові Пелопонес (місто Мікени). Це були держави монархічного типу із розгалуженим бюрократичним апаратом, сильними общинами. Вони були подібними до давньосхідних деспотій. 

Полісний етап - Історія Стародавньої Греції після  дорійського вторгнення як би починається  заново. Знову відбувається розкладання  первіснообщинних відносин і формування державності. Цей період тривав приблизно з XI по IX століття і названий гомерівським періодом, оскільки він відомий насамперед по поемах «Іліада» і «Одіссея», приписуваних авторству Гомера. 

Елліністичний етап - Новий етап в історії країн Східного Середземномор'я -- етап еллінізму -- починається з походів Александра Македонського (IV століття до н. е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав Стародавнім Римом у I столітті до н. е. (останнім був захоплений Єгипет). Македонія, що завоювала Грецію, повністю сприйняла її культуру, тож після звитяжних походів Александра Македонського давньогрецька культура розповсюджується по завойованих східних країнах. В свою чергу, підкорені народи були носіями власної давньої культури і самі впливали на античну культуру. 

Культура 

Міфологія. Об'єднуючу, формоутворюючу роль для всієї давньогрецької культури грала міфологія. Вона почала складатися ще в крито-мікенський період. Найдавнішими були божества, що втілювали  сили природи. Від союзу Геї -- землі і Урану -- неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим --Крон. Діти Крона -- боги на чолі із Зевсом у суворій сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом. 

Гора Олімп  вважалася помешканням дванадцяти верховних богів на чолі із Зевсом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон -- морів, джерел і вод, Аїд -- похмурого підземного царства. Гера -- дружина Зевса -- була покровительницею шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса -- Деметра -- богинею родючості, інша -- Гестія -- покровительницею домівки. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам. 

З античних зображень  Афродіти найвідоміші: Афродіта Кнідська роботи Праксителя (IV століття до н. е.) і особливо Афродіта Мілоська (II століття до н. е.), які знаходяться у паризькому Луврі. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс -- найвеселіший серед богів, заступник виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучливі свята в кінці сільськогосподарського року -- Діонісії. Крім олімпійських богів існувала безліч інших (переважно -- місцевих, локальних) богів, що мали свої функції. 

Наука. Вже у  давньогрецькій міфології виразно  видно прагнення дати всеосяжну  картину світу, знайти пояснення всьому сущому. Ті ж пошуки вже на іншому світоглядному рівні були продовжені вченими Давньої Еллади. Саме в античній культурі наука вперше в історії людства виділяється у самостійну сферу. Є всі підстави вести мову не просто про накопичення наукових знань (що знаходилися, як правило, у руках жерців), а про розвиток професійної науки. 

У Давній Греції зароджується філософія як наукова  теорія, розвивається система понять, ставляться і отримують своє оригінальне  рішення основні філософські  проблеми. Одним з найважливіших досягнень давньогрецької філософії є розробка космологічних питань -- про походження Всесвіту, про природу людини. Досить рано стали узагальнюватися медичні знання. Верховним заступником медицини, богом-цілителем вважався один з олімпійських богів -- Аполлон. Богом власне медицини став Асклепій, причому чимало вчених зараз вважають, що у цього міфологічного персонажа був історичний прообраз, реальний майстерний лікар. 

Епохою успішного  розвитку науки був еллінізм. Для  цього етапу характерний успішний розвиток багатьох нових наукових центрів, особливо в елліністичних державах на Сході. Синтезом накопичених до того часу математичних знань можна вважати працю Евкліда, що жив в Александрії, «Елементи» (або «Початки»). Викладені в ньому постулати і аксіоми, дедуктивний метод доказів служили впродовж віків основою геометрії. З іменем Архімеда із Сіракуз на острові Сицилія пов'язане відкриття одного з основних законів гідростатики, початок числення нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів. Пергам став центром вивчення грецької філології, тут Діонісій Фракійський створив першу граматику. 

Освіта. У ході розвитку античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання  фізичної і духовної краси. З цим ідеалом співвідносилася вся система виховання і освіти, унікальна для свого часу. Саме в полісах Еллади уперше в історії постало завдання навчання дітей усього вільного населення (мова йшла насамперед про хлопчиків). Причому увага зверталася як на придбання наукових знань, так і на фізичний розвиток, на засвоєння морального кодексу вільного громадянина. Існували приватні і державні учбові заклади. На структурі освіти відбивалися політичні відмінності між полісами. У визнаному центрі освітництва -- Афінах -- з їхдемократичним республіканським ладом оформилася наступна система навчання.

Після домашнього виховання хлопчики з семи років  починали вчитися у нижчій школі, що називалася дідаксалеон (від грецького  «дідактікос» -- повчальний). Тут навчали грамоті, літературі, починаючи з Гомера, музиці, арифметиці, малюванню. Більш поглиблене вивчення предметів з доповненням початків астрономії і філософії продовжувалося у другому рівні початкових училищ -- граматичній школі (від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно, в спеціальному комплексі -- палестрі. Всі ці типи навчальних закладів в Афінах належали приватним особам. Завершувалася загальна освіта у гімнасії, де юнаки 16-18 років удосконалювалися в науках, в число яких входили риторика, етика, логіка,географія, а також у гімнастиці. 

Завершувалася загальна освіта у гімнасії, де юнаки 16-18 років удосконалювалися в науках, в число яких входили риторика, етика, логіка,географія, а також  у гімнастиці. 

Література. Особливе місце в історії світової цивілізації займає давньогрецька художня культура. Еллінське мистецтво досягло глибокої людяності образів, пройняте відчуттям гармонії світу і людини, що усвідомлено втілює красу природного буття.

Приблизно у VIII столітті до н. е. Гомер написав свої епічні поеми -- «Іліаду» і «Одіссею». Більшість вчених вважає, що Гомер жив у Малій Азії і був рапсодом -- так називали поетів, що виступали з декламацією своїх віршів. Про час письмового оформлення поем думки розходяться: одні вважають, що перші записи були зроблені за життя Гомера, інші -- що це сталося пізніше -- у VI столітті до н. е. Обидві версії співвідносяться з історією грецької письменності. Алфавіт (фонетичне письмо) було запозичене греками у фінікійців якраз у VIII столітті до н. е. Греки і писали, як фінікійці -- зправа наліво і без голосних, а у VI столітті до н. е. письмо набуло вже звичний для нас вигляд.

Театр. Виникнення давньогрецького театру пов'язане  зі святами на честь бога виноградарства Діоніса -- Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово «трагедія» в перекладі з грецької -- «гімн козлів»). На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись із літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід'ємною частиною державних свят -- Діонісій та Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).

Архітектура. В  умовах рабовласницької демократії створюється цілісне середовище міст-держав. Розвивається система регулярного планування міста (Гіпподамова система), з прямокутною сіткою вулиць, площею -- центром торгового і суспільного життя. Культовим і архітектурно-композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя -- піднесеної і укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, ніж у древньосхідної цивілізації, тип храму -- відкритий, світлий, що прославляв людину, а не вселяв трепет. Характерно, що в архітектурі присутній людський метричний початок. Математичний аналіз пропорцій давньогрецьких храмів показав, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх сторін оточений колонадою. Дах був двосхилим. Трикутні площини, що утворилися з фасадів -- фронтони -- як правило, прикрашалися скульптурними зображеннями.

Грецьку архітектуру  відрізняє чистота і єдність  стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери («ордер» -- в  перекладі з грецького «порядок») -- вони розрізняються типами колон  і перекриттів, пропорціями, декоративним оздобленням. Доричний та іонічнийстилі виникли у полісний період. Найчепурніший -- коринфський ордер -- з'являється у добу еллінізму.

1.2 Стародавній  Рим 
 

Стародамвній  Рим (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) - одна з провідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Риму (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Італійському п-ві ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм,Палатином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу. 

Заснування Риму. За легендою, Рим було засновано 21 квітня, 753 р. до н. е. братами-двійнятами, нащадками  троянського героя Енея. 

Ромул і Рем  були онуками латинського царя, Нумітора з Альба-Лонгі. Царя скинув з престолу його жорстокий брат Амулій в той час як дочка Нумітора, Рея Сільвія народжувала дітей. 

Рея Сільвія  була дівою-весталкою, згвалтованою Марсом, від якого в неї народилися напівбожествені двійнята. Амолій боявся, що Ромул і Рем відберуть назад  трон, тому наказав їх утопити. Вовчиця врятувала і виростила їх, і коли вони стали дорослими, то повернули трон Альба-Лонгі Нуміторові. Згодом двійнята заснували їхнє власне місто, але під час сварки за право стати царем Риму сварки Ромул вбив Рема, хоча деякі джерела визначають причину сварки тим, що кожен хотів назвати нове місто своїм ім'ям. Зрештою Ромул дав місту своє ім'я. Оскільки місту бракувало жінок, за легендою, латиняни запросили на свято плем'ясабінів і викрали їх незаміжніх дівчин, започаткувавши інтеграцію латинян і сабінів. 

Шлюб і родина. В ранній період історії Риму вважалося  за мету і головную суть життя громадянина - наявність власного дому та дітей, при цьому сімейні відносини  не підкорялися закону, а регулювалися традиціями. Основний принцип побудови римського суспільства - це опора на елементарний осередок суспільства - сім'ю (фамілію). Родинні зв'язки базувалися не тільки на кровній спорідненості, але й на усиновленні. Декілька споріднених родин формували рід найвпливовіші з них грали важливу роль у політичному житті.

До складу римської родини входили не тільки мати і  батько, але й незаміжні дочки, сини, їх дружини та діти. Також родина включала в себе слуг, рабів та все  домашнє майно. Головним в сім'ї  був батько.

Римське право  передбачало дві форми узяття шлюбу: