7 чудес світу

      Араби, неначе бажаючи помститися за відсутність скарбів, спробували розібрати Велику піраміду і відправити її як будівельний матеріал в Каїр, але після того, як вони знали зверху піраміди близько 10 метрів каменю, вони облишили цю неможливу затію.

      Що  ж трапилося із скарбом фараона Хуфу? Перекази свідчать, що піраміда, подібно до багатьох інших поховань єгипетської знаті, стала жертвою грабіжників ще задовго до того, як в неї увійшов Абдулла Аль Манум. Хоча, якщо вірити свідченням його робітників, гранітні камені, що блокували проходи, були все ще на місці, коли вони увійшли в могилу.

      У 1638 році англійський математик, Джон Грейвс, який відвідував піраміду, виявив вузький хід, прихований в стіні, який з'єднував Велику Галерею з  низхідним проходом. Обидва кінці  його були щільно закриті, а підлога завалена уламками. Деякі археологи вирішили, що цей маршрут використовувався останніми з людей фараона, щоб вийти з гробниці, після того як закриваючий камінь буде встановлений місце, і можливо через цей прохід грабіжники і винесли скарб. Але невеликий розмір проходу і наявність уламків каменів викликали сумніви в тому, що така безліч скарбів, включаючи кришку саркофага, могла бути украдена і винесена саме цим шляхом.

      Були  припущення, що піраміда ніколи не використовувалася  як гробниця, а була астрономічною обсерваторією. Римський автор Прокл, принаймні, наполягає на тому, що до закінчення будівництва піраміда використовувалася саме в такій властивості. Можна прислухатися до цих слів, але треба пам'ятати що, коли Прокл висловив свою думку, вік піраміди вже складав понад 2000 років.

      Астроном  Річард Проктор стверджує, що низхідний  коридор міг бути використаний для  спостереження за рухом деяких зірок, а Велика Галерея, відкрита вгору, використовувалася  для складання карти неба.

      Багато  дивних а іноді й безглуздих теорій виникло, щоб пояснити призначення піраміди та її коридорів. Проте більшість археологів, все ж, дотримуються теорії, згідно якої Велика піраміда була саме найбільшою з гробниць, які використовувалася для поховання фараонів Єгипту.

      Що  ж трапилося з мумією Хуфу і  його скарбом ніхто не знає. Різноманітні дослідження не виявили ніяких інші кімнат або проходів. Але, можливо, колись буде розкрита таємниця останнього притулку Хуфу і його скарбів. 

      Мавзолей  в Галікарнасі

      За  давніми переказами, Мавсол був правителем Карій, країни що входила до складу Перської імперії, з 377 по 353 рр. до н.е. Столицею області було місто Галікарнас, що у наш час під назвою Бодрум став туристичним центром сучасної Туреччини. Мавсол змінив свого батька на посаді повелителя міста і сатрапа провінції.

      Мавсол  одружився на своїй сестрі Артемізії. Набуваючи все більшої могутності, він став задумуватися про гробницю для себе і своєї цариця. На його думку, це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам'ятник, який би нагадував світу про його багатство і могутність ще довго після його смерті.

      Мавсол  помер до закінчення робіт над  гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до повного завершення, приблизно в 350 р. до н.е. Гробниця була названа Мавзолеєм, на ім'я царя, і це слово стало означати всяку значну і величну гробницю.

      До  будівництва і оздоблення мавзолею були залучені відомі майстри, в тому числі прославлені скульптори Скопос, Бріаксид і Леохар. Останній служив придворним скульптором Олександра Македонського, його творчість високо поціновував древньогрецький філософ Платон.

      В архітектурі Галікарнаського мавзолею вперше в грецькій архітектурі знайшли  відображення всі три знаменитих ордери: доричний, іонічний і коринфський. Нижній поверх підтримувався 15 доричними колонами, внутрішні колони верхнього поверху були коринфськими, а зовнішні - іонічними. У мавзолеї поєднувалася сувора геометричність, масивна простота, виконана внутрішньою силою, і прагнення до декоративності й легкості форм, плавності ліній. Аналогів цій споруді у грецькій архітектурі немає. Багато в чому зберігаючи грецькі традиції і будівельні прийоми, Галікарнаський мавзолей несе явний вплив східної архітектури.

      Гробниця Мавсола являла собою величну і незвичайну за формою споруду, побудовану з цегли і облицьовану зсередини і зовні білим мармуром. Висота її сягала 60 м. Перший поверх, де покоїлася урна з прахом, мав вигляд величезного куба висотою 20 м і площею 5 тис. кв. м. Це приміщення вартував ряд кам'яних левів. Другий поверх був обнесений із зовнішньої сторони прекрасної колонадою. Тут зберігалися жертвоприносини. Наступний поверх був виконаний у вигляді багатоступінчастої піраміди, її вінчали фігури Мавсола і Артемісії, які керували квадригою - четвіркою коней, запряжених в колісницю.

      Майже неушкодженим Мавзолей простояв 1800 років. Та через вісімнадцять століть землетрус  зруйнував його до основи. У 1489 р. християнські рицарі-іоаніти стали використати  його уламки для замка, який вони зводили неподалік. Вони склали частину кріпосних стін з блоків зеленого каменя, характерних для основної частини Мавзолею. Через кілька років рицарі виявили усипальню Мавсола й Артемізії. Але вони залишили поховання на ніч без охорони, і воно було розграбоване мародерами, яких привабили золото і коштовності.

      Ще  триста років пройшло, перш ніж археологи  приступили тут до розкопок. Вони відкрили частини основи Мавзолею, а також  статуї і рельєфи, які не були розбиті  або украдені. Серед них виявилися величезні статуї, що зображали, як вважають археологи, царя і царицю. У 1857 р. ці знахідки були перевезені в Британський музей у Лондоні. Протягом останніх років проведено нові розкопки, і тепер на цьому місці в Бодрумі залишилася лише пригорща каменів… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Висячі  Сади Семіраміди

      За древніми переказами, Висячі Сади Семіраміди знаходилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада (Ірак).

      Історія створення цього Чуда світу сягає  давніх часів. Тоді вавилонський цар Навуходоносор II (605 - 562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога - Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз з Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II на дочці мідійського царя Семіраміді.

      Запорошений і шумний Вавилон, розташований на голій  піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій  Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести "висячі сади".

      Зараз найбільш точні відомості про  Сади виходять від грецьких істориків, наприклад, від Вероссуса й Діодоруса, але опис Садів досить мізерний. Ось як описані сади в їхніх  свідченнях: "Сад - чотирикутний, і  кожна сторона його - чотири плетри завдовжки. Він складається з дугоподібних сховищ, які розташовуються у шаховому порядку на зразок кубічним підставам.

      Сходження до самої верхньої тераси можливе  по сходам..." Манускрипти ж часу Навуходоносора не мають жодних посилань на Висячі Сади, хоча в них дослідники виявили описи палацу міста Вавилона. Навіть історики, які дають докладні описи Висячих Садів, ніколи не бачили їх. Сучасні історики доводять, що коли солдати Олександра Македонського досягли родючої землі Месопотамії і побачили Вавилон, вони були уражені. Після повернення на батьківщину, вони повідомили про дивні сади і дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, про Вавилонську вежу і зіккурати. Ці оповіді й розпалили уяву поетів і древніх істориків, які змішали всі ці розповіді в одне ціле, щоб зробити одне з семи Чудес Світу.

      В архітектурному плані Висячі Сади являли собою піраміду, що складалася з  чотирьох ярусів - платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав  форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша - 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб.

      У порожнині однієї з колон вміщувалися  труби, по них день і ніч насосами подавалася вода з Євфрату на верхній ярус садів, звідки, стікаючи струмочками і невеликими водоспадами, зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, вивезених з далекої Мідії.

      331 р. до н. е. війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Прославлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Саме тут, в тіні Висячих Садів він помер у 339 р. до н. е. Після смерті Олександра Вавилон поступово прийшов у занепад. Сади опинилися в запущеному стані. Могутні повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обрушилися на землю. Так загинуло одне з Чудес Світу.

      Двадцяте  століття відкрило деякі таємниці, довкола яких ходили легенди про  Висячі Сади. Археологи все ще намагаються  зібрати достатньо підтверджень, щоб зробити кінцеві висновки про місцеположення Садів, їх систему зрошування, і про істині причини їх появи.

      Нині  єдиний слід колись грандіозного пам'ятника інженерної думки - відкрита завдяки  розкопкам Роберта Кольдевея  у 1898 мережа пересічних траншей поблизу іракського міста Хілле (за 90 км від Багдада), в зрізах яких і зараз видно сліди напівзруйнованої кладки ... 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Александрійський  Маяк

      Єдине з Семи Чудес Древнього світу  несло в собі не тільки архітектурну елегантність, але й практичну функцію. Це - Александрійський Маяк, що знаходився на древньому острові Фарос (сьогодні це мис в межах міста Александрія у Єгипті). Він гарантував морякам безпечне повернення у Велику Гавань. А ще він був найвищою спорудою на Землі.

      Після завоювання Єгипту у 332 році до н.е. Олександр  Македонський вирішив заснувати  там нову столицю. Так виникла  Александрія.

      Місце для нового міста обиралося ретельно. Замість того, щоб заснувати його у дельті Ніла, було обрано район, розташований за двадцять миль на захід, щоб мул і бруд, принесені річкою, не засмічували міську гавань. Південна околиця міста закінчувалася озером Мареотіс. Після того, як був побудований канал між озером і Нілом, місто мало дві гавані: одна для руху по Нілу, іншу для середземноморської морської торгівлі. Олександр помер близько 323 року до н.е, і будівництво міста завершувалося Птоломеєм I. За його правління Александрія досягла багатства і процвітання.

      Багато  дивного і чудового було в цьому  місті. Зокрема, тут знаходився відомий Мусейон (Музей-храм муз), де розміщувалися астрономічна обсерваторія, школа, анатомічний театр, майстерня. У різний час в Мусейоні жили і працювали геніальні грецькі вчені - творець геометрії Евклід, піонер хірургії Герофіл. Тут дістав освіту і працював Архімед. Багато років тут трудився чудовий механік Герон, який побудував перші автомати і написав про них захоплюючу книгу "Театр автоматів".

      Мірою розвитку судноплавства, морської торгівлі все гостріше відчувалася потреба  у маяку, який серед підводних скель і мілин вказував би суднам безпечний шлях в александрійську гавань. На східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м) від Александрії, був побудований на маяк, який став носити ім'я острова. Зв'язок імені маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово "Фарос" стало коренем слова "маяк" у багатьох мовах - французькій, італійській, іспанській і румунській.

      Висота  маяка - 135 м, його світло було видно  на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40-метрова восьмигранна призма-вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади - 8 колон несли купол, увінчаний 7-метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона. Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою - завдяки використанню прозорих шліфованих каменів-лінз.

      Всіх, хто бачив маяк, приводили у  захоплення високі стрункі жіночі фігури, зроблені з позолоченої бронзи. Час  від часу ці нерухомі фігури раптом оживали. Адже це були не просто статуї, а хитромудрі автомати. Одні показували силу вітру і морських хвиль, пересуваючи великі золоті стрілки на величезних синіх циферблатах. Інші, повертаючись, вказували напрямок вітру або слідували руками за рухом сонця і місяця. Жінки-автомати стояли також біля великого Водяного годинника - клепсидр. Вони били у дзвони. А в туман і негоду сурмили у зігнутий золотий ріг, попереджаючи мореплавців про небезпечну близькість мілин і підводні скелі. Історія зберегла ім'я творця Фароського маяка: на одній з плит вчені виявили напис "Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-спасителям ради морів". Напис зберігся завдяки винахідливості архітектора - він закрив її шаром штукатурки, на якій написав ім'я правителя Єгипту.