Архітектура стародавнього єгипту (XXX – IX ст. До н.е.)

    Художні образи Стародавнього Єгипту тісно  пов'язані з релігійними уявленнями і повинні були прищеплювати прочанам ідею сили державної влади й вічності існуючих суспільних  відносин.

    Щодо термінів будівництва подібних будівель, то воно часто продовжувалося декілька століть. Єгипетський храм ніколи не був цілком завершеним цілим. Кожний з наступних фараонів перебудовував двори й зали, зводив перед ними нові пілони і т.д. Щодо техніки будівництва, то відомо, що між кам'яними колонами зводили тимчасові стіни з цегли; вони знімали навантаження з колон під час піднімання й укладання блоків та плит перекриття.

    Не  зважаючи  на  часом  дещо  надлюдські  масштаби  будівель,  монументальна  архітектура Єгипту зберегла  пафос  людської праці і зробила великий внесок у будівельну культуру.

    Розвиток  храмових будівель поступово спричинився  до певного стилю колон, що зберігався впродовж багатьох століть (рис. 2.40). Кам'яна колона єгипетського стилю має багато спільного зі своїми далекими попередниками – первісними дерев'яними підпорами, які підтримували перекриття звичайних житлових будівель. Колони, як і стовбури дерев, звужуються догори. Щоби горішні кінцівки дерев'яних стовпів не висковзнули з-під балки, їх закріплюють у гніздах товстих оцупків дерев'яних дощок, щільно прибитих до балок.У кам'яних колон це прямокутні абаки над капітелями. Аби стовп не вдавлювався у м'який грунт, його вставляли в обтесаний камінь – прообраз бази колони. Капітелі колон були дуже різноманітні (рис. 2.27) та ще й пофарбовані у відповідний колір (наприклад, пальмоподібні – у зелений). Стовбури колон барвисто розмальовували фігурами та ієрогліфами. Пропорції колон були відносно важкі: висота колони здебільшого дорівнює 4 – 6 діаметрам. Проміжки між колонами були вузькими (1 – 1,5 діаметра колони). Над входами в приміщення часто розміщували емблематичне зображення сонця у вигляді диска, оздобленого символічним орнаментом, що складався зі змій – знаку царської гідності, та великих розпростертих крил.

    Наведемо  цікаве тлумачення цієї емблеми в  романі польського письменника Б.Пруса  «Фараон»:

    «...На завісі була вигаптувана золотом  крилата куля з двома зміями.

    Ти, що увійшов сюди, – мовив жрець, – чи  знаєш ти, що означає цей знак на  завісі?

    – Куля, – відповів прибулий, – це образ світу, в якому ми живемо, а крила показують, що цей світ кружляє в просторі, наче орел

    А змії?.. – спитав жрець.– Дві змії нагадують мудрецеві, що той, хто зрадить велику таємницю, мусить умерти подвійно – тілом і душею».

    Таке  зображення було майже державним  гербом й зустрічається над входами  раз у раз. На рис.2.41 вміщені також  орнаменти рослинного походження у  вигляді шулік із розпростертими крилами, змій та священного жука-скарабея – втілення сонця.

    В період Нового царства будують також  скельні храми. Фасад великого храму  Рамсеса IІ (рис. 2.42 та 2.43) на березі Нілу був спрямований на схід. Перші  промені сонця на своєму сході  заливали всю анфіладу підземних  залів храму й проникали до самого святилища. Храм починався могутньою поверхнею пілоноподібного схилу, перед яким сидять чотири витесані у моноліті скелі 20-метрові скульптури фараона. В центрі пілона – вхід, що веде до храму з класичною схемою планування, яка повторює планування храмів Нового царства на поверхні землі: зал з двома рядами осірічних стовпів заступає двір,  далі йдуть гіпостильний зал та святилище.

    Цей храм взагалі є одним з найвизначніших творів єгипетського мистецтва. Рамсес II, як і його предки, прагнув закріпити  підкорення Нубії будівництвом там не лише фортець, а й храмів. Але його храм в Абу-Сімбелі перевершив усе, що будь-коли створили тут фараони.

    Усе оформлення храму було обумовлено однією ідеєю – всіма можливими засобами звеличити могутність Рамсеса II. Починаючи від масштабів святилища і закінчуючи його декоруванням, усе було пронизано цією ідеєю, кращим втіленням якої є фасад храму. Висічених  із скелі велетнів здалека бачать усі, що пливуть Нілом. Гідне подиву збереження портретних рис у колосах такого масштабу. У виборі місця для храму далося взнаки таке притаманне єгипетським архітекторам вміння поставити пам'ятник із врахуванням місцевості, що його оточує: храм освітлюється першими променями сонця, від яких гігантські скульптури раптово зафарбовуються темно-червоним кольором і здаються особливо рельєфними на тлі синяво-чорних тіней, які вони відкидають.

    Колоси  справляли незабутнє враження всеподавляючої могутності фараона. Образ Рамсеса  взагалі панує у храмі: над  входом висічене скульптурне зображення його імені, в першому приміщенні святилища стелю підтримують пілястри, перед якими стоять гігантські статуї царя, стіни залів покриті зображеннями його перемог і, нарешті, в останньому приміщенні храму, його культовій молитовні, серед чотирьох статуй богів, яким був присвячений храм, стояла й статуя самого Рамсеса.

    Скульптури  й рельєфи Абу-Сімбела – одне з найвищих досягнень єгипетських майстрів. На північ, неподалік від Великого, був розташований Малий храм, що його Рамсес II посвятив богині неба   –  Хатор. Фасад цього храму (рис.2.44) також має вигляд порталу, але скульптури, які оздоблювали вхід, були розміщені  в  величезних нішах, по три з кожного боку. Гігантські  будови в Абу-Сімбелі і  досі свідчать про Рамсесову славу. Ці храми потрапили у зону затоплення Асуанського моря, і наприкінці 1960-х років їх розпиляли на блоки й перенесли на інше місце.

    Якщо  в монументальних скульптурах, які  були елементами архітектурних споруд (Рамесеум, заупокійні храми в Абу-Сімбелі  тощо), збереглись архаїчні риси, то в  самостійних творах круглої пластики другої половини Нового царства з’являються і виразні портретні характеристики, і тонке моделювання людського тіла, зборок одягу. Це є свідоцтвом того, що короткий період розквіту реалістичного мистецтва в роки правління Ехнатона (Аменхотепа IV) вже унеможливлював повернення в минуле. Особливо виразно це проявилося в настінних рельєфах і розписах  (не тільки в світських будівлях, а навіть у храмах), де утвердились і розвинулись започатковані при Ехнатоні  образна глибина і витонченість художніх творів.

    Розвиток  мистецтва Нового царства був  призупинений війнами та внутрішніми  конфліктами. В роки так званого  Пізнього періоду (XI – IV ст. до н.е.) ці процеси  привели до розпаду Єгипту на північну та південну частини. Подальша історія  колись великої держави пов’язана з протекторатом спочатку лівійських династій, що знову об’єднали Єгипет,  потім  –   Ефіопії і Нубії. У 671 р. до н.е. Єгипет був завойований Ассирією, а ще через століття – Персією. По суті, Пізній період – час повільного, але невпинного занепаду в усіх сферах існування Єгипту, в тому числі в мистецтві та архітектурі, який не залишив світу визначних пам’яток. 

    Мистецтво Єгипту виявилося багатим внеском  у скарбницю мистецтва стародавнього  світу, а отже, й світового мистецтва. Приїжджаючи до Єгипту, творці молодого ще грецького мистецтва бачили прекрасні храми, побудовані тисячоліття тому із виробленими типами колон, портиками, базилікальною побудовою залів, із давно складеним гармонійним сполученням архітектури, скульптури, кольорового рельєфу; бачили стінний живопис, чудові скульптури, різноманітні твори художнього ремесла, які відзначалися дивовижним відчуттям форми й високою майстерністю обробки матеріалу. Грецькі архаїчні пам'ятники VI ст. до н.е. віддзеркалили відомий вплив єгипетського мистецтва. Знайомство з художніми  
 
 
 

     Література

1. Афанасьева В., Луконин В., Померанцева Н.  Малая история искусств.  История Древнего   Востока. – М.: Искусство, 1976. –  290 с., илл.
2. Бунин А.В. История градостроительного искусства. Том 1. Градостроительство рабовладельческого строя и феодализма. – М.: Стройиздат, 1979. – 495 с., илл.
3. Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 1. Архитектура древнего мира. Под ред. О.Х.Халпахчьяна. – М.: Стройиздат, 1970. – 510 с., илл.
4. Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 9. Архитектура Восточной и Юго-Восточной Азии до середины XIX в. Под ред. А.М. Прибыткова. – Л.-М.: Стройиздат, 1971. – 643 с., илл.
5. Всеобщая история искусств  в 6-ти томах. Том 1. Искусство Древнего мира. Под ред. А.Д. Чегодаева. – М.: Искусство, 1956. – 467 с., илл.
6. Всеобщая история искусств  в 6-ти томах. Том 2. Книга 2. Искусство Средних веков. Под ред. Б.В.Веймарна и Ю.Д.Колпинского. М.: Искусство, 1961. – 508 с., илл.
7. Глазычев В.Л. Зарождение зодчества .– М.: Стройиздат, 1984. – 126 с., илл.
8. Дженкинс Н. Ладья под пирамидой. – М.: Наука, 1986. – 175 с., илл.
9. Искржицкий Г.И. Рассказ о градостроительстве. – М.: Стройиздат, 1985. – 127 с., илл.
10. История Древнего мира в трех книгах. Книга 1. Ранняя древность. Отв. ред.  И.М.Дьяконов. – М.: Наука, 1989. – 471 с., илл.